465/1412/21
2/465/2237/21
Іменем України
19.07.2021 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді - Мартинишин М.О.
з участю секретаря судового засідання - Терлецького В.М.
представника позивачаМаліцького Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФНАНСОВА КОМПАНІЯ КРЕДИТ-КАПІТАЛ», з участю третьої особи: Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит» Грошової Світлани Василівни, про визнання кредитного договору виконаним -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання кредитного договору №001-W|007584 від 11.07.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 - 0506.1973 р.н., реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , та Публічним акціонерним товариством «Фінанси та Кредит, посилаючись на те, що на протязі п'яти років на його поштову адресу почали поступати від різних організацій вимоги про оплату кредитного договору №001-W|007584 від 11.07.2006 року, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством «Фінанси та Кредит», однак ним не було оформлено договору з банком. Крім цього, він неодноразово звертався до керівництва Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит» з приводу укладеного договору. Однак відповіді щодо надання копії такого договору не отримав. Разом з тим, з повідомлення Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит» зазначено, що право вимоги за кредитом передано Товариству з обмеженою відповідальністю «ФНАНСОВА КОМПАНІЯ КРЕДИТ-КАПІТАЛ», однак ні договору факторингу, ні жодних інших документів не було надано для підтвердження права вимоги. Жодних договорів про збільшення тривалості позовної давності ним не було укладено та пункту у первісному договорі про надання кредитних коштів, у якому би йшлося про збільшення терміну позовної давності немає. Тому вважає, що зобов'язання по поверненню кредитних коштів Публічному акціонерному товариству «Фінанси та Кредит» чи Товариству з обмеженою відповідальністю «ФНАНСОВА КОМПАНІЯ КРЕДИТ-КАПІТАЛ» про стягнення заборгованості за договором у нього не виникає у зв'язку з закінченням терміну позовної давності. Просить позов задоволити.
Ухвалою судді від 04.03.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Підготовче провадження у даній справі закрито ухвалою суду від 02.06.2021 року.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні викладених у позові. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце слухання справи, не з'явився. В письмовому відзиві на позовну заяву та в запереченні на відповідь на відзив проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку із безпідставністю та просив розглядати справу за його відсутності, а тому суд вважає, що справу слід слухати його відсутності на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.
Третя особа у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позову, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до змісту положень статей 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 11.07.2006 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір №001-W|007584 від 11.07.2006 року.
30.05.2018 року між Публічним акціонерним товариством «Фінанси та Кредит» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ФНАНСОВА КОМПАНІЯ КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було укладено договір №000122-а про відступлення прав вимоги.
Звертаючись до суду, позивач просить визнати кредитний договір припиненим у зв'язку з закінченням терміну позовної давності за вимогою щодо повернення кредитних коштів за даним Кредитним договором, посилаючись на ст.ст.256, 257, 259 ЦК України.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Відповідно до положень ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Правилами ч.2 ст.625 ЦК України визначено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.
Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Нормами ЦК України не передбачено, що сплив позовної давності є окремою підставою для припинення зобов'язання або закінчення договору.
Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2017 року у справі № 6-786цс17, постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №757/32347/15-ц та у постанові Верховного Суду від 10.01.2020 р. у справі №761/44698/16-ц.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інших підстав для припинення правовідносин за кредитним договором, в тому числі щодо визнання кредитного договору виконаним, окрім застосування строку позовної давності позивач не навів.
Згідно з ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, а тому необхідно у позові відмовити у повному обсязі.
Згідно з ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, у даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст.4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФНАНСОВА КОМПАНІЯ КРЕДИТ-КАПІТАЛ», з участю третьої особи: Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит» Грошової Світлани Василівни, про визнання кредитного договору виконаним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України п. п. 15., 15.5 до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Франківський районний суд м.Львова.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФНАНСОВА КОМПАНІЯ КРЕДИТ-КАПІТАЛ», Код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: м.Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28, 3-й поверх.
Третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит» Грошова Світлана Василівна, Код ЄДРПОУ 09807856, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дегтярівська, 48.
Дата складення повного судового рішення - 29.07.2021 року.
Суддя Мартинишин М.О.