463/3068/17
2/465/327/21
Іменем України
19.07.2021 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого: судді Марків Ю.С.,
при секретарі судових засідань Чапля В.С.,
за участі: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
представника третьої особи Брикса Р.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 з участю третьої особи - орган опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 з участю третьої особи - орган опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 16.09.2015 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2015 року та ухвалою колегії суддів палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2016 року вищезгадані рішення залишено без змін. Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 . Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 11.11.2015 року визначено стягувати з ОСОБА_4 на користь позивачки на утримання дитини ОСОБА_6 суму в розмірі 1/3 від усіх видів заробітку, але не менше, ніж 30% встановленого прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку починаючи з 21.07.2015 року до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04.04.2016 року у даній справі рішення від 11.11.2015 року було змінено, зменшивши розмір аліментів, які підлягають стягненню до 1/5 частини з усіх видів заробітку. Зазначає, що з січня 2015 року проживають з відповідачем окремо, дитина проживає з нею, спорів щодо місця проживання дитини не було, відповідач не заперечував, щоб дитина проживала з позивачкою, однак згодом позивач звернувся до Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області з заявою щодо встановлення місця перебування сина ОСОБА_5 , а також звернувся з позовною заявою до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про скасування місця реєстрації дитини за адресою її реєстрації та фактичного проживання у будинку її батьків. Позивачка вказує, що протягом періоду окремого проживання з відповідачем, такий життям сина не цікавився, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватись з дитиною та приймати участь у її вихованні, востаннє бачився з сином 09.05.2015 року. Окрім цього, зазначає, що дитина не пам'ятає батька, не має до нього ніяких почуттів, в спілкуванні не питає про нього та ним не цікавиться. Разом з тим, вказує, що сину забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення, між ними усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини, її повноцінному світосприйняттю життя та оточуючих людей, сину вчасно проводяться регулярні амбулаторні огляди, оскільки дитина знаходиться на обліку в 2 дитячому поліклінічному відділенні 1-ї міської клінічної лікарні.
Враховуючи вищевикладене, просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6 .
Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали, просили такий задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив щодо позову, просив відмовити в задоволенні такого.
Представник третьої особи Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в судовому засіданні заперечив щодо позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6 , просив відмовити в задоволенні позову.
Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що сторони з 30.08.2015 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16.09.2015.
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 09.03.2011 міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_6 , батьком якого є відповідач ОСОБА_4 , матір'ю - позивач ОСОБА_1 .
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що починаючи з січня 2015 року дитина проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11.11.2015 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів задоволено. Вирішено стягувати з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 щомісячно в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30 % встановленого постановою Кабінету Міністрів України прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 21 липня 2015 року до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04.04.2016 апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11.11.2015 - змінено, зменшено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , щомісячно з 1/3 частини до 1/5 частини з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30 % встановленого постановою Кабінету Міністрів України прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 21 липня 2015 року до досягнення дитиною повноліття.
В ході розгляду справи судом також встановлено, що на розгляді в судах першої та апеляційної інстанції перебувала цивільна справа № 466/3327/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, про участь у вихованні малолітньої дитини, провадження в якій було відкрито 07.05.2015.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 11.03.2019 у даній справі позов задоволено частково, визначено ОСОБА_4 спосіб його участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_6 , шляхом надання систематичних побачень з дитиною: 1) протягом перших шести місяців з часу набрання рішенням суду законної сили: кожного понеділка та кожної середи місяця в період часу з 18:30 год. до 20:30 год., які мають відбуватись в присутності матері дитини - ОСОБА_1 поза межами будинковолодіння : АДРЕСА_1 ; кожної першої і третьої суботи місяця в період часу з 14:00 год. до 19:00 год. та кожної другої і четвертої неділі місяця в період часу з 15:00 год. до 19:00 год., які мають відбуватись в присутності матері дитини - ОСОБА_1 поза межами будинковолодіння : АДРЕСА_1 ; 2) після спливу шести місяців з часу набрання рішенням суду законної сили:- кожного понеділка та кожної середи місяця в період часу з 18:30 год. до 20:30 год., які мають відбуватись без присутності матері дитини - ОСОБА_1 поза межами будинковолодіння : АДРЕСА_1 ; - кожного першого і третього тижня місяця в період часу з 18:30 год. п'ятниці до 10:00 год. суботи та кожного другого і четвертого тижня місяця в період часу з 16:00 год. суботи до 11:00 год. неділі, які мають відбуватись без присутності матері дитини - ОСОБА_1 поза межами будинковолодіння : АДРЕСА_1 з правом ночівлі дитини за адресою: АДРЕСА_2 ; 3) після спливу дванадцяти місяців з часу набрання рішенням суду законної сили додатково надано ОСОБА_4 право на спільний відпочинок з сином ОСОБА_6 , без присутності матері дитини - ОСОБА_1 , загальною тривалістю в 25 календарних днів, а саме: 10 календарних днів в період зимових шкільних канікул та 15 календарних днів в період літніх шкільних канікул, які мають погоджуватися з матір'ю дитини. В решті рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11.03.2019 залишено без змін.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 11.04.2019 року ухвалено абзац мотивувальної частини рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11.03.2019 в цивільній справі №466/3327/15-ц: «Визначаючи позивачу ОСОБА_4 способи участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_6 , суд враховує насамперед інтереси дитини, для якої спілкування з обома батьками має вирішальне значення для її повноцінного духовного і морального розвитку, а також враховує обставини, які існують на даний час, та які підтверджені зібраними у справі доказами. Зокрема, суд враховує те, що через наявність спору з матір'ю дитини, позивач тривалий час практично не бачився та не спілкувався з сином, а тому, на думку суду, участь батька в спілкуванні з дитиною протягом певного часу без присутності матері може бути психотравмуючим фактором та мати негативні наслідки. Визначення позивачу ОСОБА_4 шестимісячного строку для спілкування з сином ОСОБА_6 в присутності матері, на думку суду, буде достатнім періодом, протягом якого він зможе відновити та налагодити контакт з дитиною та проводити в подальшому зустрічі такі без присутності матері з періодичною можливістю ночівлі дитини в батька. Також суд приймає до уваги стан здоров'я дитини і наявність в неї інвалідності, необхідність додержання режиму харчування, графік навчання дитини в школі та відвідування позашкільних занять, а також період перебування батьків дитини на роботі по виконанню трудових обов'язків» доповнено реченням наступного змісту: «З метою збереження балансу часу між інтересами дитини, інтересами батька та інтересами матері дитини, суд вважає за необхідне також встановити відповідачу ОСОБА_1 період для спільного відпочинку з малолітнім сином ОСОБА_6 під час зимових та літніх шкільних канікул». Також ухвалено після абзацу другого резолютивної частини рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11.03.2019 в цивільній справі № 466/3327/15-ц доповнити резолютивну частину рішення суду абзацом наступного змісту: «Після спливу дванадцяти місяців з часу набрання рішенням суду законної сили встановити ОСОБА_1 період на спільний відпочинок з сином ОСОБА_6 , без присутності батька дитини - ОСОБА_4 , загальною тривалістю в 30 календарних днів, а саме: 10 календарних днів в період зимових шкільних канікул та 20 календарних днів в період літніх шкільних канікул, які мають погоджуватися з батьком дитини».
Постановою Львівського апеляційного суду від 29.01.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_4 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11.04.2019 задоволено. Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11.04.2019 скасовано та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її заяви про ухвалення додаткового рішення. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11.03.2019 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11.03.2019 змінено, викладено його резолютивну частину в наступній редакції: «Визначити ОСОБА_4 спосіб його участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_6 , шляхом надання систематичних побачень з дитиною: - кожного понеділка та кожної середи місяця в період часу з 18:30 год. до 20:30 год., які можуть відбуватись без присутності матері дитини, ОСОБА_1 , та поза межами будинковолодіння АДРЕСА_1 ; - кожного першого і третього тижня місяця в період часу з 18:30 год. п'ятниці до 10:00 год. суботи та кожного другого і четвертого тижня місяця в період часу з 16:00 год. суботи до 11:00 год. неділі, які можуть відбуватись без присутності матері дитини, ОСОБА_1 поза межами будинковолодіння : АДРЕСА_1 з правом ночівлі дитини за адресою: АДРЕСА_2 . Надати ОСОБА_4 право на спільний відпочинок з сином ОСОБА_6 , без присутності матері дитини ОСОБА_1 , загальною тривалістю в 25 календарних днів, а саме: 10 календарних днів в період зимових шкільних канікул та 15 календарних днів в період літніх шкільних канікул». В решті рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11.03.2019 залишено без змін.
В межах розгляду цієї справи, судом першої інстанції вжито заходи забезпечення позову, які частково змінено судом апеляційної інстанції.
Однак, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 10.07. 2017 та постанову апеляційного суду Львівської області від 18.12.2017 скасовано та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовлено.
Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради надано суду висновок від 08.06.2021 № 260001-вих-48187 за яким орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносного малолітнього ОСОБА_6 .
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачені підстави позбавлення батьківських прав.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків, характеру таких дій, їх особи та інших обставин справи. Адже питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.
Адже позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Близький за змістом висновок про те, що: «Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини» викладено в постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20).
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опік и та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Статтею 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування та пропорційність якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків або свідомого нехтування ними, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно сина, позивачем не надано.
У цьому зв'язку суд враховує також висновок органу опіки і піклування, який є достатньо обґрунтованим, а також мотиви, з яких виходив цей орган.
Зокрема у висновку вказано, що позивачка на засідання комісії з питань захисту прав дітей не прибула, надіслала заяву про відкладення засідання, яка нічим не підтверджена, а також на відгукнулася на пропозицію комісії надати письмові пояснення та будь-які докази, які б свідчили про злісне ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов'язків щодо свого сина.
Не надано таких доказів позивачкою і до суду першої інстанції.
Процесуальна поведінка відповідача на засіданні комісії, а також його представника в суді першої інстанції свідчить, що він категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, цікавиться життям та здоров'ям сина, в міру того, що позивачка проти особистих зустрічей між ними, заперечує в будь-якій формі.
Судом також встановлено, що відповідач добровільно та своєчасно сплачує аліменти на утримання свого сина, заборгованість зі сплати аліментів, відсутня.
Соціальний супровід сім'ї позивачки та дитини сторін не здійснюється.
Посилання позивачки про те, що починаючи з січня 2015 року син сторін ОСОБА_6 проживає разом із матір'ю та не бачиться із відповідачем, з огляду на вирішення в судовому порядку, починаючи з травня 2015 року по січень 2020 року цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні із сином, на підтвердження чого нею надано акти про нез'явлення відповідача для зустрічей із сином, суд вважає юридично неспроможними, і такими, що не підтверджують пред'явлених позовних вимог. Не підтверджує доводів позивачки щодо цих обставин і факт неподання до органів ДВС виконавчого листа у цій справі.
Щодо вжитих судом заходів забезпечення позову по справі про усунення перешкод у спілкуванні із сином, то як встановлено судом, ухвала суду з цього питання, до моменту її скасування судом касаційної інстанції, перебувала на примусовому виконанні в органах ДВС, однак її виконання не проводилось саме позивачкою (яка у даному виконавчому провадженні мала статус боржника), а не відповідачем (який був у цьому провадженні стягувачем), у тому числі через невиконання органом опіки та піклування покладених на нього цієї ухвалою, обов'язків.
Також суд враховує, що після набрання законної сили рішенням у справі про усунення перешкод у спілкуванні із сином, позивачка підстави або предмет пред'явленого позову у даній справі не змінювала, доповнивши первинні позовні вимоги заявою останній раз у вересні 2018 року.
Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається, на думку позивачки лише вона, не свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, і як наслідок втратив цікавість до своєї дитини.
Щодо висновку спеціаліста, який долучений позивачкою до заяви про доповнення позовних вимог, такий судом до уваги не приймається, адже він у розумінні статей 74, 77, 78 ЦПК України є неналежним та недопустимим доказом у справі.
Встановивши такі обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з участю третьої особи - орган опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відносно малолітнього сина ОСОБА_6 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа: орган опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, адреса: м.Львів, вул.К.Левицького, буд.67.
Третя особа: орган опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, адреса: м. Львів, вул. Липинського, буд. 11.
Повний текст рішення виготовлено 29.07.2021 року.
Суддя Марків Ю.С.