27 липня 2021 року
м. Черкаси
Справа № 711/6706/19
Провадження № 22-ц/821/923/21
Категорія: 305010000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Бородійчука В.Г., Нерушак Л.В.
за участю секретаря: Анкудінова О.І.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області,
Державна казначейська служба України
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
Короткий зміст позовних вимог
19 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, посилаючись в обґрунтування заявленого позову на те, що відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року (справа №823/653/17), залишеного без змін Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, було визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 3 квітня 2017 року.
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що фактичне його поновлення на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі відбулося 5 травня 2018 року.
Вказує на те, що відповідно до рішення суду він мав бути поновлений негайно, тобто з 7 лютого 2018 року, але відповідач фактично поновив його та звільнив в один день - 5 травня 2018 року, за вищезазначений період повних розрахунків по оплаті праці не провів. 5 травня .2018 року він був повторно звільнений з займаної посади.
Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 826/7878/18 від 2 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 4 травня 2018 року №201-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв'язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 5 травня 2018 року №213-о «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 4 травня 2018 року №201-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 5 травня 2018 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць у розмірі 4488,75 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів, зобов'язано Пенсійний фонд України та Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подати до Окружного адміністративного суду міста Києва протягом 10 днів з дня набрання законної сили рішенням суду звіт про його виконання.
Наказом від 31 липня 2019 року № 339-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » (позивач отримав його копію засобами поштового зв'язку лише 13 серпня 2019 року) його було третій раз звільнено з посади.
У листопаді 2018 року він звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність керівника головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області пов'язаної з невиплатою заробітної плати у відносинах публічної служби начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 за період з 1 березня 2018 року по 31 березня 2018 року, зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 заробітну плату (оклад, ранг, вислуга) у відносинах публічної служби за період з 1 березня 2018 року по 31 березня 2018 року в сумі 11100 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів, допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць в сумі 11100 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 1 березня 2018 року по 31 березня 2018 року у сумі 8977,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишено без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року залишено без змін, тобто, рішення набуло законної сили 21 травня 2019 року.
ОСОБА_1 зазначає, що належні кошти ним було отримано лише 4 червня 2019 року, що підтверджується фотокопією службового чеку ПАТ «Укрпошта».
ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що внаслідок протиправних дій керівників системи органів Пенсійного фонду України, які полягали у несвоєчасній виплаті належної йому заробітної плати при звільненні, йому було завдано моральної шкоди, оскільки він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, що було досить важко, зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти. Також внаслідок незаконних дій відповідача він зазнав душевних страждань, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану. Через погане самопочуття він був вимушений неодноразово звертатися до медичних закладів, а саме до Тальнівської районної центральної лікарні через погіршення стану свого здоров'я, що підтверджується копією медичної картки.
Вважає, що відповідно до вимог КЗпП відповідач мав би сплатити йому за затримку розрахунку по оплаті праці при звільненні з травня 2018 року по червень 2019 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 155032,12 грн., без урахування обов'язкових податків та зборів.
Тому, на думку позивача, при встановленні можливої суми моральної (немайнової) шкоди, враховуючи характер правовідносин сторін, обставини справи та засади розумності і справедливості суд має врахувати наведені ним розрахунки та зазначає, що сума моральної шкоди повинна бути не меншою від тої, що наведена в його розрахунках.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд постановити рішення, яким стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в сумі, яка буде визначена за наслідками судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 117 КЗпП України, характер правовідносин сторін, обставини справи та засади розумності і справедливості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Рішення суду, зокрема, мотивоване тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що при його звільненні Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області не провело з ним повного розрахунку.
Обґрунтовуючи моральну шкоду, завдану несвоєчасним виконанням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та фактичною виплатою середнього заробітку за затримку у поновленні на посаді лише 4 червня 2019 року, позивач ОСОБА_1 також не доводить ці позовні вимоги належними доказами.
Крім того, обґрунтовуючи моральну шкоду позивач вказує що така шкода полягає в тому, що він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, а зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти, це було досить важко. Тому він внаслідок незаконних дій відповідача 1 зазнав душевних страждань, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану здоров'я. Через погане самопочуття він був вимушений неодноразово звертатися до медичних закладів, а саме Тальнівської районної центральної лікарні через погіршення стану, доказом чого є відповідні записи в його медичній книжці.
Позивач в позовній заяві зазначає, що докази його перебування на лікуванні в Тальнівській районній центральній лікарні з різними діагнозами знаходиться в матеріалах судових справ №711/5534/18 та 711/10878/17, при цьому клопотання про огляд цих документів ОСОБА_1 не заявляв.
За висновками суду першої інстанції, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами ті обставини, які підлягають обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, у зв'язку із чим суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого ОСОБА_1 позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 19 квітня 2021 року, ОСОБА_1 вважаючи, що оскаржуване рішення винесене із порушенням норм матеріального і процесуального права, при недостатньо повному дослідженні доказів та дійсних обставин, що мають значення для вирішення справи, просить за наслідками розгляду поданої ним апеляційної скарги повністю скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким заявлені ним позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга ОСОБА_1 , зокрема, мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними та необгрунтованими, оскільки приписами ст. 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Також, вказує ОСОБА_1 , у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної власди або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи повинен був встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача роівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, проте, не зробив цього.
При цьому, зазначає особа, яка подала апеляційну скаргу, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій тиа рішень презюмується. Зазначає, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
ОСОБА_1 вважає, що з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу.
21 травня 2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Свій відзив ГУ ПФУ в Черкаській області,зокрема, обґрунтовує тим, що пред'явивши вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності, що суперечить положенням ч.1 ст. 81 ЦПК України. Вказує, що ОСОБА_1 обґрунтував наявність моральної шкоди виключно своїми оціночними судженнями та суб'єктивними мотивами, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральних страждань. Крім того, позивач не вказує, який причинний зв'язок існує та чи існує він взагалі між протиправними, на його думку, діями відповідача та погіршенням стану його здоров'я.
Окрім цього, зазначає, що апелянт у своїй апеляційній скарзі взагалі не наводить доказів щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права чи неповноти дослідження матеріалів справи, у зв'язку із чим ГУ ПФУ в Черкаській області вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 безпідставною та необґрунтованою, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2021 року таким, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному та всебічному дослідженні обставин справи, а тому підстави для його скасування та прийняття рішення про задоволення позовних вимог - відсутні.
Враховуючи вищевикладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи
Як вбачається із наявних матеріалів справи, зокрема із копії трудової книжки позивач ОСОБА_1 наказом ПФУ № 213-о від 29 березня 2017 року був звільнений з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 31.01.2017 року (запис №18) (т. 1 а.с.32-37).
Наказом ПФУ № 183-о від 24 квітня 2018 року позивач поновлений на попередній посаді. Також до трудової книжки внесено запис про те, що запис № 18 є недійсним (запис № 22).
Наказом ПФУ №201-о від 4 травня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області в зв'язку з реорганізацією з 5 травня 2018 року (запис № 23).
Крім того, наказом ПФУ №339-о від 31 липня 2019 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області в зв'язку з реорганізацією, що підтверджується копією наказу.
Також із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням його з посади звертався до Київського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 7 лютого 2018 року, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду, його було поновлено на посаді і в цій частині рішення було допущено до негайного виконання. Проте, саме поновлення ОСОБА_1 на посаді відбулося 5 травня 2018 року та в цей же день його було знову звільнено з посади начальника. Своє повторне звільнення позивач оскаржив до Окружного адміністративного суду м. Києва, рішенням якого від 2 квітня 2019 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді та рішення допущено до негайного виконання. 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 вийшов на роботу та приступив до роботи. 31 липня 2019 року ОСОБА_1 було в черговий раз звільнено з займаної посади.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року було частково задоволеного позов ОСОБА_1 у справаі №2340/4585/18, а саме: «зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період із 1 березня 2018 по 31 березня 2018 у сумі 8977,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.»
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишено без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року залишено без змін; рішення набуло законної сили 21 травня 2019 року.
Як зазначає у позові ОСОБА_1 вказане вище рішення адміністративного суду від 26 грудня 2018 року було виконано 4 червня 2019 року. Проведення розрахунку за вказаним вище рішенням адміністративного суду від 26 грудня 2018 року відбулося 4 червня 2019 року, що не заперечується відповідачем.
Враховуючи той факт, що відповідачем невчасно було виплачено кошти при звільненні позивача і він змушений був реалізовувати захист своїх прав шляхом звернення до судових органів, що потягнуло за собою порушення нормальних життєвих зв'язків ОСОБА_1 , він заявив вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Позиція Апеляційного суду Черкаської області
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18.05.2018).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом, шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України.
Як вбачається із наявних матеріалів справи, при ухваленні Черкаським окружним адміністративним судом рішення від 26.12.2018 року, яким зобов'язано ГУ ПФУ України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за період з 1.03.2018 року по 31.03.2018 року в сумі 8977,50 грн, дії посадових осіб ПФУ протиправними не визнавалися. Відповідачем рішення суду було виконано в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Проте, як обґрунтовано зазначив в своєму рішенні суд першої інстанції, із сторони ОСОБА_1 на адресу суду не було надано об'єктивних доказів, які б підтверджували вищевказані обставини, що унеможливило покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню збитків немайнового характеру.
Відсутні докази, які б з достовірністю підтверджували спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 , а саме: в чому полягало порушення його нормальних життєвих зв'язків і які зусилля необхідно було прикласти позивачеві для відновлення попереднього стану, не встановлений і не підтверджений причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та негативними змінами, що відбулися в житті чи здоров'ї позивача, не обґрунтований та не визначений конкретний розмір моральної шкоди, про відшкодування якої просив позивач.
Слід зазначити, що на підтвердження факту неправомірних дій відповідачів УПФ України в Тальнівському районі Черкаської області та УПФ України, як достатню та необхідну передумову для покладення на відповідачів обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди, ОСОБА_1 посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року, яким встановлено незаконність дій відповідачів щодо звільнення позивача з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.
Проте, такі посилання ОСОБА_1 є необгрунтованими, виходячи із наступного.
Дійсно, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року по справі №823/653/17 визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року. Стягнуто зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без урахування обов'язкових податків та зборів. Допущене негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 3 квітня 2017 року. Звернуто до негайного виконання постанову суду в частині стягнення зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі 4488 грн. 75 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.
В частині позовних вимог про визнання протиправними дій голови правління Пенсійного фонду України Зарудного О.Б., пов'язаних із виданням і підписанням п. 4 наказу Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» - у задоволенні позову відмовлено.
Як було зазначено вище, позивачем на адресу суду першої інстанції не було надано об'єктивних, переконливих доказів як самого факту заподіяння йому шкоди з боку відповідачів, їх протиправної поведінки по відношенню до ОСОБА_1 , так і доказів наявності причинного зв'язку між діями відповідачів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та понесеними ним матеріальними витратами, пов'язаними із необхідністю перевезення за власною ініціативою позивача своєї дружини з місця проживання до місця роботи.
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, її конкретний розмір, протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
В порушення вимог статті 81 ЦПК України із сторони ОСОБА_1 не було доведено сукупності елементів цивільно-правової відповідальності, не визначено характер та обсяг спричиненої йому матеріальної шкоди, не надано відповідного обґрунтування, не вмотивовано, в чому саме конкретно полягає винна дія або бездіяльність заподіювачів шкоди, відсутнє посилання на причинний зв'язок між протиправними діяннями відповідачів та наслідками, що мали місце для позивача внаслідок таких дій або бездіяльності, у зв'язку із чим суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових передумов для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи, викладені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає.
На підставі статті 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід віднести на рахунок держави, оскільки скаржника звільнено від сплати судового збору згідно положень ч.2 ст.8 ЗУ «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 258, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги віднести на рахунок держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді В.Г. Бородійчук
Л.В. Нерушак
/повний текст постанови суду виготовлений 29 липня 2021 року/