Справа № 541/731/21
Провадження №2/541/524/2021
Іменем України
27 липня 2021 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді куцин В. М.
секретаря судового засідання Байва Т. В.
з участю представника позивача, адвоката Акрітова П.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, третя особа служба у справах дітей Миргородської міської ради
06 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон до держави Португальска Республіка неповнолітньої дитини ОСОБА_3 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до досягнення дитиною 16 річного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27 лютого 2009 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , який був зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Миргороду реєстраційної служби Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 30, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 грудня 2011 року шлюб між ними розірвано.
Від шлюбу народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15 червня 2014 року вона вдруге зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тульчинського районного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 74.
Вона разом із дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично з 2015 року вона разом з чоловіком ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_3 та сином ОСОБА_5 проживають у АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Голови Ради парафії Алжезур, муніципалітету Алжезур з місця проживання про склад сім'ї, на якій проставлений апостиль та здійснений переклад з нотаріальним засвідченням.
Вона повністю матеріально утримує та належним чином піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток
Влітку вона разом з дитиною, має бажання приїхати в Україну для відвідування родичів, та в тому числі для зустрічі відповідача з дитиною, однак відповідач з огляду на обставини не надасть дозвіл на виїзд дитини за кордон у Португальську республіку.
Необхідність повернення дитини у Португальську республіку, парафії Алжезур, по вулиці 25 квітня № 79-01, обгрунтовується тим, що там проживає її сім'я, а також дитина проходить базове навчання в Об'єднанні шкіл Алжезур.
Навчання і проживання дитини у Республіці Португалія, дасть їй набагато кращі перспективи для морального, фізичного та духовного розвитку, оскільки в країні набагато вищий рівень навчання га життя. Більш того в цій країні проживає її повноцінна сім'я в особі матері, вітчима та брата, що також є передумовою для гармонійного розвитку. Відтак переїзд дитини за кордон відповідає інтересам дитини у повному обсязі.
Вона, через свого представника 21.01.2021 року зверталась до відповідача з письмовим проханням про надання дозволу на виїзд доньки до Республіки Португалія.
Однак останній письмової відповіді не надав. А в розмові з представником по телефону категорично відмовився надавати згоду на виїзд дитини за кордон.
Вважає, що відповідач безпідставно чинить їй перешкоди у здійсненні заходів спрямованих на покращення здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
У зв'язку з неможливістю добровільного врегулювання спору, вона змушена звернутись до суду за захистом прав та інтересів дочки.
Ухвалою судді від 15.04.2021 провадження у справі відкрито, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні представник позивача, адвокат Акрітов П.К. позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Суду пояснив, що позивач проживає за кордоном з дочкою. 15 червня 2014 року позивач вдруге зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . З 2015 року позивач із дочкою проживає в Португалії. Влітку позивач разом з дитиною, має бажання приїхати в Україну для відвідування родичів, та в тому числі для зустрічі відповідача з дитиною, однак вірогідно відповідач не надасть дозвіл на виїзд дитини за кордон у Португальську республіку. Навчання і проживання дитини у Республіці Португалія, дасть їй набагато кращі перспективи для морального, фізичного та духовного розвитку, оскільки в країні набагато вищий рівень навчання га життя. Більш того в цій країні проживає її повноцінна сім'я в особі матері, вітчима та брата, що також є передумовою для гармонійного розвитку. Відтак виїзд дитини за кордон без згоди батька до досягнення 16 років, відповідає інтересам дитини у повному обсязі. Не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно , про місце та час розгляду справи належно повідомлений за адресою місця реєстрації та шляхом публікації оголошення на веб-сторінці Миргородського міськрайонного суду, офіційного веб-порталу судової влади (а.с. 45,55,57,64,65).
Представник третьої особи служби у справах дітей Миргородської міської ради в судове засідання не з'явився, направив заяву про розгляд справи у його відсутність, просив при ухваленні рішення врахувати інтереси малолітньої дитини (а.с. 66).
Враховуючи згоду представника позивача суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів, відповідно до ст.223 ч.4 ЦПК України та ухвалення заочного рішення відповідно до ст.280 ЦПК України.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 27 лютого 2009 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_2 , який був зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Миргороду реєстраційної служби Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 30, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану (а.с. 18-19). Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 грудня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 15,16).
Від шлюбу народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13.03.2015 (а.с.17).
15 червня 2014 року позивач ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тульчинського районного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 74 (а.с.14)..
ОСОБА_1 фактично з 2015 року разом з чоловіком ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_3 та сином ОСОБА_5 проживають у АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Голови Ради парафії Алжезур, муніципалітету Алжезур з місця проживання про склад сім'ї, на якій проставлений апостиль та здійснений переклад з нотаріальним засвідченням (а.с. 28,29).
Дитина ОСОБА_3 проходить базове навчання в Об'єднанні шкіл Алжезур, що підтверджується Заявою Об'єднання шкіл Алжезур за підписом технічного координатора, на якій проставлений апостиль та здійснений переклад з нотаріальним засвідченням. Зазначено навчальний рік 2020-2021 - 6 рік навчання 2-го циклу Базового навчання (а.с. 24,25).
Позивач через свого представника, адвоката Акрітова П.К. 21.01.2021 року зверталась до відповідача ОСОБА_2 з письмовим проханням про надання дозволу на виїзд доньки до Республіки Португалія (а.с. 20,21).
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Разом з тим, за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Таким чином, дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/10623/17 від 04.07.2018 року, у справі № 235/139/16-ц (№ 6-15цс17) від 12 квітня 2017 року, у справі № 640/5215/17-ц від 24 жовтня 2019 року,
Представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_1 бажає отримати дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька не на конкретний одноразовий період з визначенням його початку й закінчення, а до досягнення дитиною 16- річного віку.
Однак, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що дитина ОСОБА_3 проходить базове навчання в Об'єднанні шкіл Алжезур, навчальний рік 2020-2021 - 6 рік навчання 2-го циклу Базового навчання, тобто дитина буде продовжувати навчання протягом 2020-2021 року, отже з метою продовження навчання вона повинна мати можливість виїзду з України до Португальської Республіки.
Таким чином позовну заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька необхідно задовольнити частково та надати дозвіл матері ОСОБА_1 на тимчасовий виїзд (вивезення) за межі території України до Португальської Республіки малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом 2021 року, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , починаючи з дня набрання рішенням законної сили.
Відповідно до пункту 1 частини 2 та частини 6 статті 141 ЦПК України стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 гривень 00 копійок судового збору сплаченого позивачем при зверненні до суду (а.с.1,37).
Керуючись ч.1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 141,153,157, 158, 161 СК України, ст. 4 ЗУ "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України", п. 16 "Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення", ст.ст. 1-18, 76-81, 141, 209-241, 259, 263-265, 268, 280-284,354, 355 ЦПК України суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька задовольнити частково.
Надати дозвіл матері ОСОБА_1 на тимчасовий виїзд (вивезення) за межі території України до Португальської Республіки малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом 2021 року, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , починаючи з дня набрання рішенням законної сили.
Стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 грн.00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач ОСОБА_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Миргород Полтавської області, зареєстрований АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податку не встановлений, паспорт громадянина України НОМЕР_3 .
Служба у справах дітей Миргородської міської ради, 37600 вул. Сорочинська,14-а, кабінет 204 м. Миргород Полтавської області.
Повне судове рішення складено 30.07.2021 року.
Суддя: В. М. Куцин