ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 липня 2021 року м. Київ № 640/607/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання бездіяльності протиправною, скасування постанови
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження"; зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) невідкладно виключити відомості з Єдиного реєстру боржників, а саме запис 1 за виконавчим провадженням № 61034868, боржник - Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (код ЄДРПОУ 38619024).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №61034868 про стягнення коштів з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський". 12 липня 2016 року Національним банком України прийнято постанову №124-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський". Вказане, на думку позивача, є підставою для вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує на відсутність підстав для вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" з огляду на те, що боржником у виконавчому провадженні №61034868 є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", а не Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський".
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 13 червня 2016 року № 991, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року включно.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 21 червня 2018 року № 1758 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» строком на два роки з 13 липня 2018 року до 12 липня 2020 року включно.
Також, Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 28 травня 2020 року №1014 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» на один рік з 13 липня 2020 року до 12 липня 2021 року включно.
З матеріалів справи вбачається, що постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22 січня 2020 року відкрито виконавче провадження №61034868 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 28 жовтня 2019 року у справі №640/18415/18, про стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" судового збору в сумі 704,80 грн на користь ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Основним законом, що регламентує порядок примусового виконання рішень, є Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Таким чином, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, боржником у виконавчому провадженні №61034868 є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", тобто посадова особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (фізична особа), яка уповноважена здійснювати процедуру управління з ліквідації юридичної особи Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", а не юридична особа - Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський". Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Разом з тим, відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" під банком розуміється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Виходячи з положень спеціального законодавства, суд зазначає, що уповноважена особа в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник.
Отже, суд дійшов висновку, що "банк" та "уповноважена особа Фонду" є різними суб'єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження як одна особа.
Таким чином, враховуючи те, що в межах виконавчого провадження №61034868 боржником є саме Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", а не банк, тому положення пункту 4 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" не розповсюджуються на особу, яка здійснює функції з управління ліквідації банку, натомість вказані норми підлягають застосуванню виключно у тому випадку, коли боржником за виконавчими провадженнями є саме банк, тобто юридична особа, у якого рішенням Національного банку України відкликано банківську ліцензію.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача вжити всіх заходів, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", суд зазначає таке.
Зі змісту статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження (частина п'ята статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або повернення виконавчого документа до суду на підставі статті 38 цього Закону чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів (частина сьома статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
Аналогічні норми визначені і у пункті 6 розділу X Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року №2432/5, за якими система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови:
-про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України "Про виконавче провадження";
-про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження";
-про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
З матеріалів виконавчого провадження №61034868 вбачається, що 20 травня 2021 року Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Разом з тим, стаття 40 Закону України "Про виконавче провадження" та Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження не передбачають виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про боржника у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем належним чином не доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правих підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко