ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 липня 2021 року м. Київ № 640/10490/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267), яка полягає в невинесенні рішення за наслідком розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2020 року № 1213261-3313-2615 в порядку та на умовах, визначених пунктом 1 розділу VIII Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 жовтня 2015 року № 916 протиправною;
- зобов'язати відповідача вчинити дії, а саме винести вмотивоване рішення за наслідком розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2020 року № 1213261-3313-2615в порядку та на умовах, визначених пунктом 1 розділу VIII Порядку оформлення і подання скарги платниками податків та їх розгляду контролюючими органами;
- судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем за результатом розгляду скарги в порядку адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 01 квітня 2020 року № 1213261-3313-2615, всупереч встановленого податковим законодавством порядку, не прийнято рішення по суті скарги. Також позивач вказує, що лист відповідача від 30 жовтня 2020 року № 26086/Д/26-15-33-11-19 за своєю структурою та формою не відповідає критерію розпорядчого документа у формі рішення.
Відповідач у письмовому відзиві на позов посилався на необґрунтованість позовних вимог, оскільки згідно чинного порядку адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, відповідач не суб'єктом розгляду скарги по суті, а тому не наділений повноваженнями щодо винесення рішення по суті скарги в порядку адміністративного оскарження, а листом від 30 жовтня 2020 року № 26086/Д/26-15-33-11-19 надав позивачеві роз'яснення щодо обґрунтованості визначеної податковим повідомленням-рішенням від 01 квітня 2020 року № 1213261-3313-2615 суми податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху та позивачеві надано строк для усунення, визначених в ухвалі недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 14 травня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду суддею Гарником К.Ю. та відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Податковим повідомленням-рішенням від 01 квітня 2020 року № 1213261-3313-2615, Головним управлінням Державної податкової служби в місті Києві, позивачеві визначено грошове зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2020 рік у розмірі 12 863,96 грн (дванадцять тисяч вісімсот шістдесят три гривні 96 копійок).
Не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомлення-рішення, в частині визначення суми грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб, позивач оскаржив останнє в адміністративному порядку, подавши скаргу відповідачеві.
Листом від 30 жовтня 2020 року № 26086/Д/26-15-33-11-19 надав позивачеві роз'яснення щодо обґрунтованості визначеної податковим повідомленням-рішенням від 01 квітня 2020 року № 1213261-3313-2615 суми податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб.
Незгода позивача з вказаними діями (листом) відповідача стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 лютого 2010 року №2755-VI (далі ПК України).
Пунктом 14.1.175 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою
Пунктом 57.3. статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно з пунктом 56.1 статті. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.2 стаття 56 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.
Згідно з пунктом 56.3. статті 56 ПУ України, скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій або електронній формі засобами електронного зв'язку (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Подання скарги в електронній формі засобами електронного зв'язку здійснюється платниками податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
Протягом шести місяців з дати закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту, платник податків має право подати скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку та копіями підтверджуючих документів поважності причин його пропуску (за наявності). У скарзі може міститися клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку. Контролюючий орган вищого рівня, розглядаючи клопотання платника податків, поновлює пропущений строк на подання скарги в адміністративному порядку, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Скарги на рішення територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Пунктом 56.5 статті 56 ПК України визначено, що платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово або в електронній формі засобами електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.
Пунктом 56.8. статті 56 ПК України визначено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв'язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.
Згідно з пунктом 56.9. статті 56 ПК України, керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово або в електронній формі засобами електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Пунктом 56.10 статті 56 ПК України визначено, що рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Приписами статті 41 ПК України визначено контролюючі органи та органи стягнення.
Так, згідно з підпунктом 41.1.1. пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 № 227 (далі по тексту - Положення), Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Пунктом 7 даного Положення визначено, що ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).
Підпунктом 56 пункту 4 даного Положення визначено, що ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює перегляд рішень територіальних органів ДПС у встановленому законодавством порядку.
Пунктом 1 розділу ІІ Порядку оформлення і падання скарг платниками податків та х розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 жовтня 2015 року № 916 (далі за текстом - Порядок), скарги на рішення територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
З матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2020 року № 1213261-3313-2615 винесено Головним управлінням ДПС у м. Києві.
З системного аналізу вищезазначеного вбачається, що в порядку адміністративного оскарження грошового зобов'язання, визначеного податковим органом самостійно, контролюючим органом вищого рівня, в даному випадку, є Державна податкова служба України, а не відповідач.
Крім того, приписами чинного законодавства прийняття вмотивованого рішення по суті скарги платника податків покладено саме на уповноважений орган оскарження, яким даному випадку є Державна податкова служба України. При цьому, згідно з абзацом 2 пункту 1 Розділу V Порядку, що кореспондується з положеннями ПК України, під час процедури адміністративного оскарження, до органу, що виніс оскаржуване рішення подається лише повідомлення про оскарження. Вчинення будь-яких дій спрямованих на розгляд скарги органом, що видав оскаржуване рішення, законодавчо не передбачено.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257, 262, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник