ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 липня 2021 року м. Київ № 640/5069/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі-відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійснені соціальних виплат, зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійснені соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2018 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі 5665,00 грн.
- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійснені соціальних виплат, зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійснені соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2019 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі 6190,00 грн.
- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійснені соціальних виплат, зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійснені соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі 6800,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є учасником бойових дій, а отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Водночас, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, відповідач протиправно виплатив грошову допомогу у неповному розмірі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, в якому зазначено, що із набуттям чинності Законом України від 28.12.2014 №79-VIIІ, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої Законом України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту''. Зазначені зміни були визнані неконституційними лише 27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 та втратили чинність з дня ухвалення вказаного рішення. Перерахування коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 1390,00 грн. ОСОБА_1 проводилося на підставі списку, наданого військовою частиною НОМЕР_1 , платіжним дорученням на спеціальний рахунок військової частини. Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня провадилася за місцем служби, а саме військовою частиною НОМЕР_1 .
Також вказано, що Центр є проміжною ланкою між Міністерством соціальної політики та місцем служби позивача, а саме Центр проводить перерахунок коштів, які надходять від Міністерства соціальної політики на рахунок місця служби (в даному випадку це Департамент патрульної поліції, а ті проводять безпосередню виплату особам, які мають права на отримання допомоги до 5 травня). Отже, на думку відповідача, Центр ніяким чином не може вплинути на розмір самої допомоги.
Також відповідач посилається на пропуск строку звернення до суду з позовними вимогами, а тому, на думку відповідача, позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 07.04.2017.
Згідно положень статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Позивач не погоджується із розміром разової грошової допомоги до 05 травня та вважає, що із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, розмір допомоги слід визначати не на підставі норм відповідних постанов Кабінету Міністрів України, а керуючись Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", оскільки Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність делегування Уряду повноважень щодо визначення розміру оспорюваних виплат.
Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, у 2018 році позивачу нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1200,00 грн, у 2019 році у розмірі 1295,00 грн., у 2020 році у розмірі 1390,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”.
Вважаючи протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
У рішеннях Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі по тексту - Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
До 01 січня 1999 року зазначений Закон не містив норми щодо права учасників бойових дій на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, проте, 01 січня 1999 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25 грудня 1998 року №367-ХІV, яким статтю 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII доповнено частиною в наступній редакції: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком”.
Водночас, підпунктом “б” підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон України від 28 грудня 2007 року №107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону України №3551-XII викладено в новій редакції: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом “б” підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI, визнані неконституційними.
У свою чергу, протягом 2012-2014 років на підставі Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказана обставина є загальновідомою, а тому в силу положень частини третьої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не потребує доказування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме:
- від 02.03.2016 №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2016 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 920 грн.,
- від 05.04.2017 №223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2017 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1200 грн.,
- від 14.03.2018 №170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2018 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1265 грн.,
- від 20.03.2019 №237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1295 грн.,
- від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1390 гривень.
У свою чергу, Конституційний Суд України своїм рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Наведене в сукупності свідчить про те, що на момент виникнення спірних відносин на підставі рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 №3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-ХІV.
В той же час, Кабінет Міністрів України у своїй постанові від 19 лютого 2020 року №112 встановив, зокрема, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків становить 1390 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.
Таким чином, на час виплати позивачу у 2020 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли норми Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112.
Зважаючи на положення частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, щодо пріоритетності застосування положень Закону, а не нормативно-правового акта, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році, на переконання суду, слід застосовувати не норми постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112, а положення Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20, які були підтримані постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року, для відступу від яких суд не вбачає підстав при розгляді даної адміністративної справи по суті, свідчить про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-ХІV.
Відтак, виплата Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивачу у 2020 році разової грошової допомоги не відповідає статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
В той же час, надаючи оцінку вимогам позивача щодо виплати допомоги до 5 травня за 2018 - 2019 роки у розмірі передбаченому статті 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, то суд вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню із наступних мотивів.
Так, як уже було встановлено судом вище, в той час коли позивачу виплачувалася допомога до 5 травня за 2018 - 2019 роки діяв підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виходячи із вказаного нормативного регулювання спірних правовідносин, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати протягом 2018 - 2019 років зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
У даному випадку, відповідачі при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2018-2019 роках визначали її розмір саме із урахуванням норм вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.
Натомість позивач вважає, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.02.2020 дійшов висновку про неконституційність делегування повноважень Уряду визначати розмір допомоги в цілому. Тобто, рішення Конституційний Суд, на думку позивача, є застосовним і до виплат проведених в 2018-2019 роках. Тому, як наслідок, позивач просить провести йому доплату недоотриманої у цей період допомоги.
Разом із тим, суд критично оцінює наведені вище твердження позивача, з огляду на наступне.
Так, згідно частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Норма аналогічного змісту міститься у частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Із аналізу вказаних приписів, суд робить висновок, що загальним є правило про втрату чинності законів які визнані неконституційними саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проте, винятки із такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України.
Згідно частини першої статті 97 Закону від 13.07.2017 № 2136-VIII, суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Отже, встановлена у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 неконституційність закону, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.
Враховуючи, що підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, був чинним на момент проведення позивачу виплат у 2016 - 2019 роках, розмір оспорюваної допомоги правомірно визначався саме на підставі постанов Кабінету Міністрів України.
Відтак, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги до 5 травня за 2018-2019 роки, в розмірі передбаченому статті 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII задоволенню не підлягають.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 Міністерство соціальної політики виплати організовує шляхом перерахування коштів структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Пунктом 2 вказаної Постанови встановлено забезпечити подання до 23 березня 2020 року районним органам соціального захисту населення переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги: Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією, Національною поліцією, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту, Офісом Генерального прокурора, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійним фондом України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.
Відповідно до пункту 1 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 січня 2007 року №65 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 березня 2017 року №349) Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є бюджетною організацією та підпорядковується Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Згідно з підпунктами 3.1-3.3 пункту 3 цього Положення головними завданням Центру є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; підготовка документів для виплати всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат; здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
Відповідно до підпункту 4.9 пункту 4 Положення, Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв'язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.
З огляду на вищевикладене, Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.
При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву в тій частині, що ним було проведено лише перерахування щорічної разової грошової допомоги у 2020 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112, а сама виплата відбулась за місцем служби позивача, оскільки саме Центр визначений відповідальним органом, який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати допомоги, а тому, на переконання суду, саме Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є належним відповідачем у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 та залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021.
Згідно частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Стосовно посилань представника відповідача у відзиві на позовну заяву щодо пропуску строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У свою чергу, абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Відтак, суд звертає увагу позивача на те, що разова грошова допомога отримується особами щороку до 5 травня, а у разі неотримання такої грошової допомоги або отримання її у меншому розмірі особа має знати або повинна дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, що надавало такій особі право на звернення, у строк до 30 вересня, до відповідача для виплати такої допомоги у повному розмірі.
При цьому, 30 вересня 2020 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2020 року.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №607/7919/17 та від 14.08.2018 у справі №473/2190/17.
Отже строк звернення до суду з даною позовною заявою закінчувався 31.03.2021.
Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом 25.02.2021, що підтверджується відміткою про реєстрацію позовної заяви.
Таким чином, позивач своєчасно звернувся до адміністративного суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати у 2020 році ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової допомоги до 05 травня в розмірі меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, пр-т Любомира Гузара, 7, код ЄДРПОУ 22886300) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.