ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Вн. №27/635
29 липня 2021 року м. Київ № 640/23192/20
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Суддя О.В.Головань
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до не нарахування та не виплати щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії 2 групи інвалідності, пов'язаної з наслідками аварії на ЧАЕС встановленими ст.ст. 39, 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
зобов'язання відповідача провести з 17.07.2018 року нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії 2 групи інвалідності, пов'язаної з наслідками аварії на ЧАЕС встановленими ст.ст. 39, 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі однієї мінімальної заробітної плати та 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленими законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в письмовому провадженні в порядку ст. 263 КАС України.
09.12.2020 р. до суду подано відзив на позов.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Позивач постійно проживає у смт. Пісківка Бородянського району Київської області, яке віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 р. №106, має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи І категорії (посвідчення НОМЕР_1 від 06.03.2019 р.), є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 р. (посвідчення НОМЕР_2 від 07.06.1994 р.), має ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (довідка до акту огляду МСЕК від 09.11.2018 р. АВ №1042916).
19.05.2020 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області з заявою про нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати щомісячно та у розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 17.07.2018 р., на підставі ст.ст. 39, 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з ухваленням рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 р. № 6-р/2018.
Листом від 18.06.2020 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати вказаних щомісячних доплат до пенсії.
Зокрема, позивача повідомлено про те, що йому встановлено та виплачується додаткова пенсія в розмірі 227, 76 грн. відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. №1210.
Законом України від 04.02.2016 р. №987 "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" включено до Закону ст. 39 "Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження", згідно з якою громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України", і саме у визначеному КМУ розмірі позивач отримує доплати до пенсії.
Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказану бездіяльність щодо задоволення його заяви протиправною, посилаючись на порушення його конституційних прав, висновки рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 р. № 6-р/2018.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач зазначив, що Конституційний Суд України у рішенні від 17.07.2018 р. № 6-р/2018 не встановив порядок застосування ст. 39 Закону №796-ХІІ, при цьому встановивши порядок дії ст. 53, 60 цього Закону.
Відповідно, Закон №987-VIII є чинним і підлягає застосуванню; ним передбачено встановлення доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження, тоді як позивач до цієї категорії не належить.
В свою чергу, Верховний Суд під час розгляду зразкових справ цієї категорії перебрав на себе дискреційні повноваження Конституційного Суду України.
Щодо перерахунку додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії відповідач зазначив, що додаткова пенсія позивачу виплачується у розмірі, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.
Щодо ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-XII
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:
"Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.".
28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
1 січня 2016 року набрав чинності Закон № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом № 791а-ХІІ, стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.
Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, за якою смт. Пісківка Бородянського району Київської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року.
Отже, з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.
Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом смт. Пісківка Бородянського району Київської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом № 791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Ураховуючи наведене, у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.
Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.
Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
Отже, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, смт. Пісківка Бородянського району Київської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 1 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов'язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною.
Враховуючи викладене вище, у позивача з 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.
До вказаних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 р. по зразковій справі № 580/2371/20, залишаючи без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2020 року (обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач проживає на території, що до 1 січня 2015 року відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю; в) позивач є непрацюючим пенсіонером; г) відповідачем є відповідне управління ПФУ; д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року.
З врахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.
Щодо ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-XII
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
1) особа з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
Згідно зі ст. 50 Закону № 796-XII в чинній редакції особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно з матеріалами справи позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи І категорії (посвідчення НОМЕР_1 від 06.03.2019 р.) і має право з моменту присвоєння категорії 1 на додаткову пенсію у відповідному розмірі, передбаченому ст. 50 Закону № 796-XII.
Редакція ст. 50 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і в цій частині Закон № 76-VІІІ неконституційним не визнавався.
Позивач, заявляючи вимоги про нарахування та виплату йому 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленими законом про Державний бюджет України на відповідний рік, посилається на редакцію ст. 50 Закону № 796-XII, чинну до 01.01.2008 р., згідно з якою було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Яке відношення вказана редакція ст. 50 Закону № 796-XII має до позивача, не є зрозумілим, тоді як згідно з матеріалами справи ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, позивачу встановлено згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 09.11.2018 р. АВ №1042916.
Відповідно, до листопада 2018 р. у позивача були відсутні підстави для призначення та отримання виплат як інваліда ІІ групи, особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
З врахуванням викладеного в цій частині суд також не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.
Ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем вказаних вимог в даному випадку.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-263, 293, 295 КАС України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Головань
Повний текст рішення
виготовлено і підписано 29.07.2021 р.