справа №380/10978/21
про повернення позовної заяви
29 липня 2021 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Гулкевич І.З. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Залізничного відділу соціального захисту населення управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,-
встановив :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Залізничного відділу соціального захисту населення управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, в якому просить:
-визнати протиправною відмову Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради у виплаті одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік ;
-стягнути з Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову грошову допомогу до 05 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою від 12.07.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали, з дати отримання копії.
27.07.2021 на адресу суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. У заяві позивач зазначає, що про невідповідність розміру допомоги до 05 травня виплаченої йому 17.04.2020 він дізнався лише в березні 2021 від своїх колег по службі. Також зазначає, що від 11.03.2020 постановою КМУ №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19” на території України впроваджено карантин. Також, у зв'язку із пандемією коронавірусу та встановленням на території України карантином, громадянам за для безпеки було рекомендовано не відвідувати державні та приватні структури. Враховуючи те, що в Україні локдаун, позивач не мав можливості звернутись із позовом про захист своїх прав. Просить суд поновити пропущений строк звернення до суду та відкрити провадження у справі.
Надавши оцінку аргументам поданої заяви, суд зазначає таке.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів “дізнався” та “повинен дізнатися”, що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Обґрунтовуючи заяву позивач зазначив, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов'язувати з березня 2021 з дня дізнався від своїх колег по службі про невідповідність розміру виплати допомоги.
Суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежувати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатися”.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
В цьому випадку, суд наголошує на тому, що грошова допомога до 5 травня є періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого був здійснений розрахунок грошової допомоги, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок.
Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання такої виплати, демонструючи свою необізнаність звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від відповіді на подану нею заяву.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.
Відтак, позивачем дізнання від колег в березні 2021 про невідповідність виплати не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.
При цьому суд враховує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 застосовувала постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а, що вказує на відсутність колізії між правовими висновками Великої Палати та Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду.
Разом з тим, позивачем не наведено будь - яких доводів та не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Суд зазначає, що як право позивача на соціальний захист так і право на звернення до суду не є абсолютними та можуть піддаватися встановленим законом обмеженням зокрема у частині пов'язаній із способом їх реалізації (в тому числі строки та порядок звернення за соціальними виплатами та строки і процесуальна форма звернення до суду).
Суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішеннях від 28.05.1985 в справі “Ашингдейн проти Сполученого Королівства” та від 13.02.2001 в справі “Кромбах проти Франції”, в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 в справі “Пелевін проти України” та від 30.05.2013 в справі “Наталія Михайленко проти України” ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні “Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини” (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах “Стаббігс та інші проти Великобританії” та “Девеер проти Бельгії” Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі Мельник проти України” зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
Суд наголошує, що визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об'єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 зазначила, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Суд зауважує, що в силу ч. 2 ст. 122 КАС України визначальним для визначення моменту із якого бере свій відлік процесуальний строк є не момент припинення правопорушення (усунення стану за якого триває правопорушення), а момент коли позивач дізнався чи міг дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів внаслідок такого правопорушення.
Позивач зазначає, що він отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як учасник бойових дій за 2020 рік 17.04.2020. Із посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 висловлює свою незгоду із сумою отриманої допомоги, вважаючи, що її розмір повинен визначатися на підставі норм ст. 12 Закону № 3551-XII.
При цьому враховуючи, що рішення Конституційного Суду України, в тому числі й рішення від 27.02.2020, підлягають обов'язковому опублікуванню з метою доведення їх змісту до невизначеного кола осіб, дата коли позивач дізнався про прийняте Конституційним Судом рішення не змінює моменту із якого починає свій відлік строк звернення до суду.
Відтак, отримавши 17.04.2020 оспорювану допомогу у розмірі 1390 грн., позивач мав усі передумови висловити незгоду із її розміром, звернувшись до суду із позовом у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячний строк.
Щодо посилань позивача на карантинні обмеження, то суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” № 1645-III від 06 квітня 2020 року, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (зі змінами від 25.03.2020), на всій території України запроваджено карантин із встановленням ряду заборон та певних обмежень.
02.04.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ” від 30 березня 2020 року № 540-IX.
Пунктом 9 цього Закону розділ VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:
“3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, зокрема строки звернення до адміністративного суду, продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) ”.
Таким чином, з дня набрання чинності Законом № 540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема строк розгляду адміністративної справи, а також строки подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення тощо, автоматично продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Втім, 17.07.2020 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) ” від 18 червня 2020 року № 731-IX (далі Закон № 731-IX).
Вказаним законом з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України. Зокрема, і пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:
“Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином”.
Крім того, пунктом 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ” № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Отже, з набранням чинності Законом № 731-IX продовження процесуального строку, встановленого судом, в тому числі строку для подання позовної заяви, здійснюється судом за заявою учасника справи і лише у випадку, якщо неможливість вчинення певної процесуальної дії у визначений строк зумовлена карантинними обмеженнями.
Тобто право учасника справи на продовження процесуального строку з підстав, передбачених Законом № 731-IX, не є абсолютним, і особа, яка звертається до суду з відповідним клопотанням, повинна належним чином обґрунтувати наявність цих підстав.
Таким чином, Закон № 731-IX удосконалив раніше прийняті норми щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину для того, щоб, з однієї сторони, запобігти випадкам зловживання процесуальними правами недобросовісними учасниками справи та, відповідно, затягування розгляду справи під приводом діючого карантину, а з іншої через процедуру продовження/поновлення судом процесуального строку забезпечити гарантування прав учасників справи, якщо їх реалізація ускладнена у зв'язку з карантинними обмеженнями. При цьому можливість продовження/поновлення процесуального строку законодавцем віднесено на розсуд суду, залежно від обставин конкретної справи.
Так, неможливість вчасного звернення до суду позивач пов'язує виключно з мотивів запровадження в Україні карантинних обмежень. Інших причин неможливості звернення до суду вчасно, позивач не наводить.
Проте, в межах даної адміністративної справи, вказані посилання позивача на карантинні обмеження як перешкоду для вчасного звернення до суду оцінюються критично, оскільки карантин на території України запроваджено у березні 2020. Натомість, як уже встановлено судом правила обчислення процесуальних строків були змінені з 02.04.2020 (набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ” від 30 березня 2020 року № 540-IX).
Окрім цього, суд також зазначає, що з червня 2020 року в Україні загалом та Львівській області зокрема було істотно пом'якшено карантинні обмеження та запроваджено так званий “адаптивний карантин”, під час якого діяли лише окремі обмеження, які загалом не могли перешкодити позивачу звернутися до Львівського окружного адміністративного суду. Більше того, суд враховує факт безперебійної роботи підприємств поштового зв'язку, що дозволяло позивачу безперешкодно звернутися на адресу органів державної влади письмово.
Тому посилання позивача на впровадження карантинних обмежень не може впливати на перебіг строку звернення до суду та свідчити про його пропуск позивачем із поважних причин.
Водночас, позивачем не зазначено про інші поважні причини пропуску строку, які були об'єктивною перешкодою для звернення до суду із цим позовом, не пояснено їх зв'язок з обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином та не надано доказів, які б підтверджували вказане. Тому, підстави для задоволення клопотання про поновлення строку звернення до суду відсутні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалах від 29.04.2021 у справі № 754/11751/20, від 28.04.2021 у справі № 200/14482/19-а.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Відтак, причини на які зіслався позивач мотивуючи клопотання про поновлення строку звернення до суду не є поважними та не можуть бути підставою для його задоволення.
Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист. Таких правил позивач не дотримався, а тому вважається, що ним не виконано вимоги ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).
Враховуючи, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви у спосіб подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду із наведенням інших підстав для поновлення процесуального строку чим не виконано ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021, позовна заява підлягаю поверненню на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 133, 160, 169, 243, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
ухвалив:
У задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду, - відмовити повністю.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Залізничного відділу соціального захисту населення управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії повернути позивачеві разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Гулкевич І.З.