справа № 380/11484/20
26 липня 2021 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої - судді Мричко Н.І.,
за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,
представника відповідача Радченко М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області код ЄДРПОУ 39769942, місцезнаходження: 79019, м.Львів, просп. Чорновола, 4 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 24.10.2020 №13-11196/16-20-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою і зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для « 01.03 Для ведення індивідуального садівництва» орієнтовною площею 0,12 га (кадастровий номер 4623610100:08:000:0406), яка розташована на території Львівської області, Пустомитівського району.
Ухвалою від 14.12.2020 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивач вважає, що оскаржений наказ відповідача не є вмотивованим. Крім цього, відповідач повинен був направити до Пустомитівської міської ради Пустомитівського району запит з доданою копією клопотання та графічними матеріалами земельної ділянки, яка знаходиться в межах такого району, про можливість надання або ненадання земельної ділянки.
04.01.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623610100:08:000:0406, площею 23,0250 га, з якої 0,1200 га бажає приватизувати позивач, уже сформована шляхом її інвентаризації на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. За таких обставин неможливо сформувати нову земельну ділянку шляхом розроблення саме проекту землеустрою із ділянки, яка є сформованою, без її поділу. У зв'язку з тим, що позивач звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,1200 га, тобто частини сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 4623610100:08:000:0406, для надання дозволу на її приватизацію необхідно здійснити роботи по виготовленні документації із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки та сформувати нову земельну ділянку площею 0,1200 га позивачу шляхом поділу. Представник відповідача також вказав, що ні Земельним кодексом України, ні Законом України «Про Державний земельний кадастр», ні Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 не передбачено такої підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки (у даних спірних правовідносинах ділянки з кадастровим номером 4623610100:08:000:0406) як клопотання громадянина про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка є частиною уже сформованої земельної ділянки.
08.02.2021 представник позивача подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання такої документації. Вказав, що позивач просила про надання їй дозволу на розроблення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність.
У судове засідання позивач не з'явилася, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без участі сторони позивача.
У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечила. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач звернулася до відповідача з клопотанням ЗВ-9300184502020 від 24.09.2020, в якому відповідно до статей 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України просила надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га (кадастровий номер 4623610100:08:000:0406) для ведення індивідуального садівництва, яка розташована на території Львівської області, Пустомитівського району.
За результатами розгляду вказаного клопотання відповідач прийняв наказ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 24.10.2020 №13-11196/16-20-СГ (далі - оскаржений наказ). Такий наказ обґрунтований тим, що земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4623610100:08:000:0406) площею 23,0250 га, поділ якого не проведено та включено до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які плануються для передачі у комунальну власність органам місцевого самоврядування.
Вважаючи такий наказ протиправним, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
У частині першій статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій вказаної статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Як встановив суд, позивач звернулася до відповідача з клопотанням ЗВ-9300184502020 від 24.09.2020, в якому відповідно до статей 116, 118, 121, 122 ЗК України просила надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га (кадастровий номер 4623610100:08:000:0406) для ведення індивідуального садівництва, яка розташована на території Львівської області, Пустомитівського району.
Враховуючи зміст такого клопотання суд розцінює його як клопотання подане в порядку статті 118 ЗК України з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
З витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.11.2020 № НВ-4614471942020 вбачається, що земельна ділянка, бажана позивачем до відведення, розташована у межах сформованої земельної ділянки (масив) кадастровий номер: 4623610100:08:000:0406 відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення; земельна ділянка не перебуває у користуванні (власності) третіх осіб; обмеження не встановлені.
Таким чином, земельна ділянка площею 0,1200 га, яку позивач хотіла отримати у власність, входить до складу земельної ділянки площею 23,0250 га, місце розташування Львівська область, Пустомитівський район, Пустомитівська міська рада, яка сформована та має єдиний кадастровий номер 4623610100:08:000:0406.
Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу може бути, зокрема, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
У частині шостій статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до частини десятої статті 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 12.03.2020 у справі №815/4257/16, 18.06.2020 у справі №823/1170/17, від 14.12.2020 у справі №823/1171/17.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Відповідно до статті 25 вказаного Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Тобто згідно з положеннями ЗК України формування земельної ділянки здійснюється: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок); шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки.
На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина друга статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Враховуючи наведені положення, виходячи з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623610100:08:000:0406, площею 23,0250 га, з якої 0,1200 га хотіла приватизувати позивач, уже сформована шляхом її інвентаризації на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, то суд погоджується із доводами відвідача про відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Таким чином, формування такої земельної ділянки можливе шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 4623610100:08:000:0406, площею 23,0250 га за технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки у відповідності до частини шостої статті 79-1 ЗК України.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до Указу Президента України від 15.10.2020 №449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 №1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2020 №485 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності» наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 09.12.2020 №11-ОТГ передано Пустомитівській міській раді (Пустомитівській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 396,5070 га, які розташовані на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району. Згідно з актом приймання-передачі від 09.12.2020 земельну ділянку з кадастровим номером 4623610100:08:000:0406 (порядковий №12) площею 23,0250 га серед інших теж передано у комунальну власність Пустомитівській міській раді (Пустомитівській територіальній громаді).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відповідність оскарженого наказу критеріям правомірності відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому є правомірним та не підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, - відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 30 липня 2021 року.
Суддя Мричко Н.І.