справа №380/1489/21
про залишення позовної заяви без розгляду
26 липня 2021 року зал судових засідань № 11
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Роздіна Ю.Н.,
представника відповідача Мачіхи Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів
до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 до військової частини НОМЕР_1 місцезнаходження: АДРЕСА_1 , в якому позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 399580,56грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 09.02.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
18.02.2021 до суду надійшла заява представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних причин. Заява обґрунтована тим, що відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 23.12.2020, тому при зверненні до суду 04.02.2021 позивач пропустив строк, встановлений частиною 5 статті 122 КАС України.
29.04.2021 представник позивача подала до суду заперечення на заяву про залишення позовної заяви без розгляду. Заперечення обґрунтовані тим, що про нарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивач дізнався лише 19.01.2021, коли сформував виписку по картковому рахунку та помітив надходження коштів на нього. Крім того, в період з 23.12.2020 по 04.02.2021 позивач періодично перебував за кордоном (10.01.2021-14.01.2021, 19.01.2021- 23.01.2021, 31.01.2021-04.02.2021), що перешкоджало його зверненню до суд з цим позовом.
Позивач явку представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час і місце його проведення. Клопотань про розгляд справи без його участі до суду не надходило.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, компенсація за неотримане речове майно тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2019 №164 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 у справі №380/9979/20 задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2029 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.
23.12.2020 відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2029 роки у розмірі 37825,43грн., що підтверджується випискою АТ КБ “ПриватБанк” від 19.01.2021.
Виходячи з наведеного, у день звільнення позивача 19.07.2019 відповідач не виплатив йому компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки. Виплата вказаної компенсації у розмірі 37825,43грн. проведена на картковий рахунок лише 23.12.2020.
Таким чином, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Крім того, суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012.
У вказаному рішенні Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 вказаного кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належить йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У вказаній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 19.07.2019, остаточний розрахунок з позивачем здійснено 23.12.2020, що підтверджується випискою з банківської картки, і визнається позивачем.
Тобто, днем фактичного розрахунку з позивачем є 23.12.2020, і саме з цього дня, на переконання суду, необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні звернувся лише 04.02.2021, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 1.380.2019.003695, від 13.05.2021 у справі №240/18478/20.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини “Стаббігс та інші проти Великобританії” визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії” від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З огляду на вказане, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду.
Представник позивача подала до суду заперечення на заяву про залишення позовної заяви без розгляду, в якій зазначає, що позивач не користувався картковим рахунком, на який відповідач 23.12.2020 перерахував йому компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки у розмірі 37825,43грн. Тому про надходження вказаних коштів позивач дізнався лише 19.01.2021 після формування виписки з карткового рахунку.
Крім того, в період з 10.01.2021 по 14.01.2021, з 19.01.2021 по 23.01.2021, з 31.01.2021 по 04.02.2021 позивач перебував за кордоном, що посвідчується печатками у паспорті громадянина ОСОБА_1 для виїзду за кордон.
Оцінюючи повідомлені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду суд зазначає таке.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд, розглядаючи спори за схожих фактичних обставин, що й у цій справі, в частині строків звернення до суду з позовом неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Обставини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, наведені представником позивача, суд визнає неповажними оскільки вони не відповідають вказаним вище критеріям в їх сукупності. Так, позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що про зарахування коштів на свій рахунок він дізнався лише 19.01.2021.
Суд враховує те, що позивач перебував за кордоном в період з 10.01.2021 по 14.01.2021, з 19.01.2021 по 23.01.2021, з 31.01.2021 по 04.02.2021, що підтверджується даними з його паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Водночас, позивач не навів обставин, які перешкоджали йому звернутися до суду в період з 23.12.2020 по 10.01.2021, з 14.01.2021 по 19.01.2021, чи після повернення в Україну з 23.01.2021 по 31.01.2021.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
Отже, встановивши, що позовна заява про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні подана позивачем до суду після спливу місячного строку звернення до суду, та без підтвердження позивачем обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 122, 123, пунктом 8 частини 1 статті 240, статтями 243, 248 КАС України, суд
заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити повністю.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів залишити без розгляду.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Повна ухвала суду складена 30 липня 2021 року.
Суддя А.Г. Гулик