30 липня 2021 року м.Кропивницький Справа № 340/1817/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Кіровоградській області (вул. Віктора Чміленка, 41, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ 40108709) про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,-
Позивач звернувя до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом і просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016,2017,2018 роки, викладену листом від 24.02.2021 року № П-9/05/2/-2021;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (місто Кропивницький, вул. В. Чміленка, 41, 25006, код ЄДРПОУ 40108709) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 24 477 (двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят сім) грн 67 коп. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки в кількості 56 днів;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (місто Кропивницький, вул. В. Чміленка, 41, 25006, код ЄДРПОУ 40108709) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 року починаючи з 01 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (місто Кропивницький, вул. В. Чміленка, 41, 25006, код ЄДРПОУ 40108709) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати, а саме 5000 (п'ять тисяч ) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Ухвалою судді від 19 квітня 2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні на 28 травня 2021 року.
28 травня 2021 року справа не розглядалась в зв'язку з щорічною відпусткою судді, розгляд справи призначено на 26 липня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Кіровоградській області. Наказом ГУНП в Кіровоградській області № 248/ос від 31.07.2020 року підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника центру -начальника автотранспортного відділення центру забезпечення Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області звільнено зі служби в поліції.
За час проходження служби Позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції. Має статус учасника бойових дій.
У зв'язку зі звільненням зі служби в поліції ОСОБА_1 виплачено компенсацію за 4 дні невикористаної щорічної відпустки за 2020 рік.
За період проходження служби позивачем використано додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2019 та 2020 рік.
Грошову компенсацію за невикористані відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, під час остаточного розрахунку при звільненні, позивачу не виплачено.
ОСОБА_1 направив відповідачу заяву від 19.01.2021 року з проханням виплатити грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки та виплатити середній заробіток за дні затримки проведення повного розрахунку при звільненні.
Листом № П-9/05/28-2021 від 24.02.2021 року відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій.
Відмову обґрунтовано тим, що випадків грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку визначену статтею 16-2 Закону № 504 та пунктом 12 статтею 12 Закону № 3551, особам, які мають статус учасника бойових дій, чинним законодавством України не передбачено.
На переконання позивача відмова відповідача у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки є протиправною та порушує права позивача на належний соціальний захист.
При цьому, вказував що йому індексація грошових доходів за період з 2011 по 2018 роки не нараховувалась. Окрім того, додаткова відпустка за період з 2015 по 2018 рік як учаснику бойових дій, - не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски, - не виплачувалась. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невиплати вказаних сум протиправною.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.37-44), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначивши, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” не має обов'язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм статті 10-1 Закону. Також, статтею 24 Закону України “Про відпустки” зазначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Означеною нормою не передбачено виплату грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасниками бойових дій. З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій не вбачається.
Сторони в судове засідання призначене на 26.07.2021р. не з'явились.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на неявку сторін суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач з 25.05.1999 року по 31.07.2020 року проходив військову службу в Головному управлінні Національної поліції України в Кіровоградській області, про що свідчать довідки відповідача від 13.10.2020 та 27.04.2021 (а.с.16,41).
22 липня 2015 року позивач набув статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 від 22 липня 2015 року (а.с.22).
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, додаткова відпустка в 2015-2018 роках як учаснику бойових дій, - не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски не виплачувалась, що підтверджується листом від 29.08.2019 (а.с.16).
Вважаючи що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпуски за період з 2015 по 2018, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За час проходження військової служби з часу набуття статусу учасника бойових дій до 2018 року, додатковою відпусткою передбаченою п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” позивач не користувався через введення в країні особливого періоду.
Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу при звільненні не нараховувалася, що не заперечується відповідачем у відзиві та у наданих довідках.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Згідно з ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Згідно статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позивача звільнено з поліції наказом ГУНП в Кіровоградській області № 248/ос від 31.07.2020 року. Виплати позивачу сум компенсації за невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій при його звільненні проведено не було.
Зважаючи на встановлені судом обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати позивача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 року починаючи з 01 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку.
Позивач просить стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. вартість яких та їх опис підтверджується: договором про надання правової допомоги №0510/2020 від 05.10.2020 року (а.с.25-26) актом виконаних робіт (а.с.28), квитанція про оплату правової допомоги від 02.04.2021р. (а.с.27).
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
В акті виконаних робіт до договору про надання правової допомоги №0510/2020 від 05.10.2020 наведений такий опис робіт наданих адвокатом, та їх вартість: консультація (1 год.) - 944,60 грн., підготовка та направлення адвокатського запиту (0,5 год.) - 472,30 грн.; підготовка Клієнту заяви до ГУНП в Кіровоградській області про виплату грошової компенсації (0,5 год.) - 472,30 грн.; підготовка позовної заяви (3 год.) - 3542,25 грн., а всього 5000,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
За наслідками розгляду справи підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016,2017,2018 роки, викладену листом від 24.02.2021 року № П-9/05/2/-2021.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 року починаючи з 01 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку;
Присудити на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 40108709).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України. Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. Пасічник