30 липня 2021 року м. Київ № 381/3790/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фастівського міськрайонного центру зайнятості про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фастівського міськрайонного центру зайнятості про зобов'язання надати статус безробітного та призначити відповідну допомогу.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2019 дану справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Головенко О.Д.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 01.08.2019 звернувся до відповідача з вимогою розглянути заяву від 25.12.2016 про надання йому статусу безробітного та призначення відповідної державної допомоги, однак відповідач відмовив йому у наданні такого статусу з огляду на неналежне оформлення заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
07.02.2020 до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суду у задоволенні адміністративного позову відмовити у зв'язку з тим, що відповідач звернувся до нього із заявою не встановленої форми, не долучив до заяви необхідні додатки, а також у нього наявний не припинений статус суб'єкта господарської діяльності.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Станом на 01.06.2011 розпочав зайняття нотаріальною діяльністю.
Наказом від 22.03.2013 № 156/1 вирішено припинити з 25.03.2013 нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Майданюка В.В. по Фастівському міському нотаріальному округу.
Відповідно до запису № 23 трудової книжки позивачем 22.03.2013 припинено нотаріальну діяльність.
Позивач 16.07.2019 звернувся із заявою до відповідача з вимогою надати статус безробітного, додатком до даної заяви було долучено наказ Головного управління юстиції Київської області № 156/1 від 22.03.2013.
На зазначену заяву відповідач листом від 05.08.2019 № 34.05-08/725 відмовив йому у наданні статусу через недотримання позивачем форми та змісту поданої заяви від 16.07.2019, а також у зв'язку з наявною у Єдиній інформаційно-аналітичні системі про наявність у позивача статусу суб'єкта господарської діяльності.
Не погоджуючись із вказаною відмовою позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачається, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067) визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5067 державне регулювання зайнятості - формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття.
Безробіття це соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 5067).
Безробітним вважається особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 5067).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 5067 зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи.
Пунктом 21 ч. 1 ст. 1 Закону № 5067 передбачено, що соціальний захист у разі настання безробіття це комплекс заходів, що передбачений загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття та законодавством про зайнятість населення.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 5067 до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Та ж стаття передбачає, що до зайнятого населення також належать: непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 9 Закону № 5067 кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.
Частиною 1 ст. 43 Закону № 5067 передбачено, що статусу безробітного може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"; особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
Також ч. 2 ст. 43 Закону № 5067 встановлює, що статус безробітного надається зазначеним у ч. 1 цієї ст. особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до запису № 23, що міститься у трудовій книжці позивача, свою нотаріальну діяльність він припинив 22.03.2013.
Наступний запис про праце влаштування позивача здійснений лише 03.02.2014 про прийняття на посаду юрисконсульта у ТОВ «Аврора Принт», а звільнений з займаної посади 31.03.2015.
У подальшому позивач з 01.04.2015 прийнятий на посаду юрисконсульта у ТОВ «Джаз Принт», а звільнений із займаної посади 10.07.2017.
Як вбачається із позовної заяви позивач зазначає, що вперше звернувся до відповідача із заявою про надання йому статусу безробітного та призначення відповідної державної допомоги ще 25.12.2016, однак відповідач протиправно її не розглянув, у зв'язку з чим позивач повторно звернувся до нього 01.08.2019 з вимогою розглянути подану 25.12.2016 заяву та прийняти рішення про надання йому статусу безробітного або відмовити у наданні такого статусу.
Суд звертає увагу сторін, що твердження позивача про звернення до відповідача із заявою 25.12.2016 не знаходить свого підтвердження наявними у матеріалах справи доказами, оскільки згідно записів № 31 і № 32 трудової книжки, позивач у період з 01.04.2015 по 10.07.2017 був працевлаштований на посаді юрисконсульта у ТОВ «Джаз Принт».
Так відповідач зазначає, що позивач вперше звернувся до нього 01.08.2017 і був зареєстрований, як особа що шукає роботу. На підставі наведеного йому надано профінформаційні послуги та підбір роботи, та сформовано персональну картку.
Крім того відповідач зазначив, що ОСОБА_1 було повідомлено про те, що ним не припинено господарську діяльность.
На момент початку спірних правовідносин, а саме реєстрації позивача особою, що шукає роботу був чинний Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу» (далі Порядок № 198).
Пунктом 1 Порядку № 198 передбачалось, що цей Порядок визначає процедуру реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, центром зайнятості державної служби зайнятості (далі - центр зайнятості).
Абзацом 2 п. 3 Порядку № 198 встановлено, що під час проведення реєстрації працівник центру зайнятості заповнює в Єдиній інформаційно-аналітичній системі державної служби зайнятості персональну картку, в якій зазначаються персональні дані безробітного (прізвище, ім'я та по батькові, зареєстроване місце проживання чи перебування, число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відповідну відмітку в паспорті), відомості про останнє місце роботи або вид діяльності згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України “Про зайнятість населення”, підстава для припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально. Форма персональної картки та додатки до неї затверджуються Мінсоцполітики.
Абзацом 5 Порядку № 198 встановлено, що реєстрація проводиться за умови пред'явлення паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина України, облікової картки платника податків, трудової книжки (цивільно-правового договору чи документа, який підтверджує період зайнятості), а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту.
Пунктом 5 Порядку № 198 передбачено, що Статус безробітного надається особам, які зазначені у ч. 1 ст. 43 Закону № 5067, з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставі заяви за формою, затвердженою Мінсоцполітики, у разі відсутності підходящої роботи, підбір якої здійснюється відповідно до ст. 46 зазначеного Закону.
Відповідно до п. 7 Порядку № 198 Підставами для відмови у наданні статусу безробітного є: відсутність на дату звернення до центру зайнятості документів, зазначених у п. 3 і 4 цього Порядку; встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення роботодавця про працевлаштування особи; подання заяви про надання статусу безробітного особою, яка не зазначена у ч. 1 ст. 43 Закону № 5067; письмова відмова особи від пропозиції підходящої роботи; невідвідування роботодавця та неподання в установлений строк без поважних причин особою письмової відповіді роботодавця про відмову у працевлаштуванні відповідно до виданого центром зайнятості направлення на працевлаштування; неповернення особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, що припинена на підставі абзаців 19 - 21 пп.1 п. 37 цього Порядку.
Абзацами 1-7 п. 32 Порядку № 198 передбачено, що облік осіб, які шукають роботу, ведеться шляхом внесення даних про таких осіб та отримані ними соціальні послуги до Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості. На підставі цих даних формується персональна картка.
Особами, які шукають роботу, є особи, яким не може бути надано в установленому порядку статус безробітного або відмовлено у наданні такого статусу відповідно до п.7 цього Порядку.
Зазначені особи мають право на отримання послуг з підбору роботи, інформаційно-консультаційних, профорієнтаційних та інших послуг, передбачених законодавством, сприяння у працевлаштуванні, інших видах зайнятості, зокрема шляхом участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру.
Обробка персональних даних осіб, які шукають роботу, здійснюється центром зайнятості відповідно до закону.
Центр зайнятості веде облік таких осіб незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування за умови пред'явлення реєстраційного номера облікової картки платника податків та: громадянами України - паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу, чи документа, який має такі обов'язкові реквізити, як прізвище, ім'я, по батькові, фотокартку, а також підпис відповідальної посадової особи, печатку або штамп установи, яка видала документ, дату видачі; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, визнані в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, яким надано в Україні притулок чи тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію, - посвідки на постійне проживання або посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист.
Як зазначає відповідач 01.08.2017, позивач був зареєстрований як особа що шукає роботу. На підставі наведеного йому надано профінформаційні послуги та підбір роботи, та сформовано персональну картку та повідомлено про не припинення ним господарської діяльності.
Отже відповідно до п. 32 Порядку № 198 був зареєстрований як особа, що шукає роботу, а тому в розумінні вищенаведених норм його було повідомлено про відсутність підстав для надання статусу безробітного, а саме відмовлено відповідно до п. 7 цього Порядку або позивачу не може бути надано в установленому порядку статус безробітного.
Позивачем не було оскаржено в судовому порядку в межах строків передбачених ст. 122 КАС України реєстрацію його як особи, що шукає роботу, а також в межах заявленого позову він не заперечує безпідставність чи необґрунтованість таких дій відповідача, а тому на думку суду не заперечує щодо дій відповідача саме на його звернення 01.08.2017, які виражалися у реєстрації його саме особою, що шукає роботу, а не надання йому статусу безробітного, оскільки зазначенні виникають із різних підстав відповідно до Порядку № 198.
Як вбачається з матеріалів справи позивач повторно звернувся до відповідача із заявою від 16.07.2019 з вимогою видати наказ про надання йому статусу безробітного зазначаючи, що подавав усі необхідні додатки, а також долучаючи до поданої заяви Наказ Головного управління юстиції Київської області № 156/1 від 22.03.2013.
Подаючи зазначену заяву позивач просить надати відповідь у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України 19.09.2018 № 792 .
Відповідач у відзиві на адміністративний позов звертає увагу суду, що зазначена заява не відповідала формі, затвердженої Наказом від 19.12.2018 № 1911 Міністерства Соціальної політики України для заяви про надання статусу безробітного.
19.08.2018 Постановою Кабінету Міністрів України № 792 затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу (далі - Порядок № 792) відповідно до п. 17 якого Для надання статусу безробітного особа, яка шукає роботу, подає заяву про надання статусу безробітного (у тому числі засобами електронної ідентифікації) до центру зайнятості, який обирає для обслуговування, пред'являє документи, зазначені в пп.1 п. 4 цього Порядку, а також: трудову книжку (цивільно-правовий договір чи документ, який підтверджує припинення останнього виду зайнятості). Особа, яка втратила трудову книжку, пред'являє дублікат трудової книжки чи довідку архівної установи про прийняття та звільнення з роботи; документ про освіту або його дублікат (за наявності такого документа або дубліката); військово-обліковий документ для осіб, які звільнилися із строкової військової служби.
Також п. 17 зазначеного Порядку передбачено, що форма заяви про надання статусу безробітного затверджується Мінекономіки.
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що позивач подаючи заяву від 16.07.2019 не дотримався форми заяви затвердженої Наказом від 19.12.2018 № 1911 Міністерства Соціальної політики України для заяви про надання статусу без робітного, а також не долучив передбачені п. 17 Порядку № 792 додатки необхідні для надання йому статусу безробітного, тому суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу такого статусу.
Суд звертає увагу, що твердження позивача про звернення до відповідача ще 25.12.2016 є необгрутованими і не підтвердженим наявними у матеріалах справи доказами, а тому суд не бере його до уваги.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Таким чином, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, внаслідок чого позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 у справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia) та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, ді чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.