30 липня 2021 року м. Київ № 320/6860/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ), в якому з урахуванням уточненої редакції позову просив суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача, починаючи з 25.04.2019 провести перерахунок та обчислення державної (основної) пенсії ОСОБА_1 з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року (5*4173,00=20865,00 грн.), у відповідності до положення ч.3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019 у справі № 3-14/20ІІ (402/19, 1737/19).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особою з інвалідністю ІІ групи, учасником війни. Відтак, має право на пенсійне забезпечення відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, на нарахування пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, однак останній протиправно відмовив у перерахунку призначеної пенсії. Вважає, що таке рішення відповідача порушує його право на соціальний захист.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2020 відкрито провадження у справі № 320/6860/19 за вказаним позовом та дану справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, де просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свої заперечення відповідач мотивував тим, що пенсія позивачу виплачується згідно норм чинного законодавства (а саме пенсію по інвалідності відповідно до норм ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Відповідач вважає, що обов'язковою умовою для застосування положень ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є участь у ліквідації наслідків Чорнобильської АЕС осіб зі статусом військовослужбовця або як військовозобов'язаних під час участі у військових зборах. В даному випадку, оскільки позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не як військовослужбовець, то дія ст. 59 зазначеного Закону на нього не поширюється.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , яке видане Київською обласною держаною адміністрацією 27.09.2019.
Відповідно до тексту наявної у матеріалах позову копії довідки Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації від 12.02.2009 №01-08/119 ОСОБА_1 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування автотранспортної служби ЦО Фастівського району від РТП Фастівського районного об'єднання «Сільгосптехніка» у періоди 28 по 30 серпня, з 3 по 6 вересня, з 19 по 21 вересня 1986 року.
Згідно з витягом з акта огляду МСЕК до довідки сер. КИО-І №233899 та виписки з такого акта довідкою МСЕК позивачу з 24.05.2005 довічно встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Крім того, позивач має статус інваліда війни другої групи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданим Управлінням праці та соціального захисту населення Фастівського міськвиконкому 02.03.2009, що дає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності у розмірі фактичних збитків за нормами Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи».
Судом також встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Своїм листом від 14.11.2019 вих. №1881/Н-01 відповідач повідомив позивача про відмову в проведенні перерахунку пенсії відповідно до вимог ч. 3 ст. 59 Закону № 796-ХІІ. Мотивом для відмови стало ОСОБА_2 не підпадає під категорію осіб, визначених ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складу невоєнізованого формування автотранспортної служби цивільної оборони Фастівського району від РТП Фастівського районного об'єднання «Сільгосптехніка».
Не погоджуючись із правомірністю такої позиції органу Пенсійного фонду України, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси на перерахунок пенсії по порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі по тексту - Закон № 796-XII).
Відповідно до ст. 9 Закону № 796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Статтею 10 Закону №796-XII визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі, проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно примітки «*» тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозо-бов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
За змістом положень ч. 1 ст. 54 («Державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника») Закону України № 796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Оскільки позивач є особою, яка постраждала внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та інвалідом ІІ групи по захворюванню, що пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, то відповідно до ст. 54 Закону № 796-XII позивач має право на пенсію по інвалідності.
Між тим, питання щодо призначення пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, врегульовано іншою статтею Закону №796-XII - ст. 59 «Пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи».
Так, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону № 796-XII (в редакції до 01 жовтня 2017 року) особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.
З 01 жовтня 2017 року редакція вказаної норми змінена Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII, та застосовується із вказаного часу у такій редакції: «особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».
За результатами правового аналізу змісту наведної норми ст. 59 Закону № 796-XII Верховний Суд в тексті своєї постанови від 03.06.2021 у справі № 320/4932/19 софрмував наступний висновок щодо її правозастосування: «Право на обчислення пенсії по інвалідності, яке реалізується на підставі частини третьої статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, пов'язується із наявністю у особи станом на момент ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС статусу військовослужбовця, з врахуванням висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 у справі № 3-14/2019».
Рішенням Конституційного Суду України (другий сенат) від 25.04.2019 року № 1-р (ІІ)/2019 справа №3-14/2019 (402/19, 1737/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Також вказаним рішенням встановлено, що словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України (другий сенат) від 25.04.2019 випливає, що визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях ч. 3 ст. 59 Закону, та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.
Відтак особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби та є інвалідами внаслідок цього, мають право на обчислення пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру згідно з ч. 3 ст. 59 Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» з 26 квітня 2019 року.
Вказаний висновок зазначено в рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 520/1972/19 (де позивачем була особа, яку як військовозобов'язану призвали на військові збори у складі військової частини 73413 виконувати обов'язки з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у тридцятикілометровій зоні).
Разом з тим, суд звертає увагу на зміст рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-р(II)/2019, яке містить посилання на те, що норми ст. 59 Закону визначають особливості призначення пенсій військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
У вказаному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що військовослужбовці строкової служби, пенсія яким призначається за частиною третьою статті 59 Закону та обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, в окремих випадках мають вищий рівень соціального захисту, оскільки розмір їх соціального забезпечення є значно більшим порівняно з іншими категоріями військовослужбовців (у тому числі військовозобов'язані під час участі у військових зборах), які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків.
Отже, військовослужбовці, які постраждали під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при виконанні військового обов'язку, мають різний рівень соціального забезпечення. Такий підхід законодавця до визначення рівня соціального забезпечення вказаних категорій осіб не відповідає принципу справедливості та є порушенням конституційного принципу рівності.
Враховуючи наведене суд погоджується з позицією відповідача, що для виникнення права на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою незмінною залишилась умова щодо наявності у особи статусу військовослужбовця, на яких і розповсюджується норма ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, як вже було встановлено судом, ст. 10 Закону №796-XII врегульовано, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Примітка до вказаної статті закріплює, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Отже, законодавство визначає декілька окремих категорій серед військовослужбовців за критерієм виду військової служби.
Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали суд встановив відсутність доказів щодо призову позивача як військовозобов'язаного на військові збори або проходження ним військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач був направлений у відрядження роботодавцем на роботу з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, як цивільна особа, а тому останній не може бути віднесений до категорії військовослужбовців відповідно до зазначених вище положень законодавства.
Позивач вважає, що він відноситься до категорії осіб, прирівняних до осіб зі статусом військовослужбовця, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки йому видано посвідчення інваліда війни.
Щодо цього суд зазначає, що статус інваліда війни був наданий позивачу на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ. Вказана норма права передбачає, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
З аналізу приписів ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
Водночас, відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік, цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства.
Також, формування Цивільної оборони СРСР передбачало як воєнізовану так і невоєнізовану форму.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі невоєнізованого формування цивільної оборони Фастівського району від РТП Фастівського районного об'єднання «Сільгосптехніка».
Отже, виходячи з обсягу встановлених у справі обставин та беручи до уваги в силу припису ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України наведену вище правову позицію Верховного Суду щодо застосування норми ч. 3 ст. 59 Закону №796-XII у зразковій справі, суд дійшов висновку про те, що приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи наведене у сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.