ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" липня 2021 р. справа № 300/2389/21
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.05.2021 ОСОБА_1 (надалі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Шевченко Наталія Павлівна, звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за червень 2016-жовтень 2017 року та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2020 роки; зобов'язання Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2020 роки та стягнення індексації грошового забезпечення за червень 2016 - жовтень 2017 року у сумі 3 375,17 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що під час звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку та в порушення вимог Закону України "Про відпустки" та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2020 роки. Крім того, відповідачем протиправно, в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Закону України «Про Національну поліцію» не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року.
05.05.2021 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
01.07.2021 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження. Вказав, що у наказі про звільнення позивача від 21.09.2020 №302 о/с відсутні відомості про виплату компенсацій за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2020 роки. Позивач з наказом про звільнення погодився, його не оскаржував. Ні у 2016 році, ні у 2017, ні у 2020 році не виявив бажання скористатися вказаною відпусткою, перенесення цієї відпустки на наступний рік не допускається. Зазначив, що правові підстави для стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 30.10.2017 відсутні, оскільки індексація грошового забезпечення поліцейських передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782, яка вступила в дію 24.10.2017, тому її виплата здійснюється з 01.11.2017. Позивачу проведено індексацію грошового забезпечення з 01.11.2017 у повному обсязі. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
Позивач проходив службу в Національній поліції та до 01.10.2020 обіймав посаду дільничого офіцера поліції сектору превенції Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 15.07.2015 УМВС України в Івано-Франківській області (а.с.9).
Наказом Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області № 302 о/с від 21.09.2020 майора поліції ОСОБА_1 , дільничого офіцера поліції сектору превенції Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській звільнено зі служби в поліції за підпунктом 7 (власним бажанням) пункт 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 01.10.2020, з виплатою компенсації за 31 добу невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час (а.с.10).
Згідно листа Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 18.01.2021 за №Г-9/05/29-2021 позивачу у 2018 році та 2019 році надано додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій, тривалістю 14 діб, та одночасно повідомлено, що згідно Закону України "Про відпустки" та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова оплачувана відпустка учаснику бойових дій має бути використана працівником протягом календарного року. Додаткова відпустка не підлягає грошовій компенсації вразі, якщо вона не була використана до дня звільнення (зворотна сторона а.с.10).
Відповідно до довідки відповідача №1609/108/12-2021 від 01.03.2021, позивач щорічну додаткову відпустку зі збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій, за 2016, 2017 та 2020 роки не використовував (а.с.11).
Згідно наявної в матеріалах справи довідки відповідача № 181 від 01.03.2021 про розмір грошового забезпечення майора поліції ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по 31.10.2020 індексація грошового забезпечення за червень 2016 року - жовтень 2017 року не нараховувалася та не виплачувалася (а.с.12).
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Предметом розгляду даної адміністративної справи є невиплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2020 роки та індексації грошового забезпечення за період червень 2016-жовтень 2017 року.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про відпустки" установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону України "Про відпустки").
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Водночас, згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що наказом Міністерства внутрішніх справ від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
Водночас, положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Указані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" .
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
На переконання суду, в рамках спірних правовідносин у даній справі, пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016, 2017, 2020 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача, як роботодавця, щодо ненарахування та невиплати позивачу при його звільненні грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2020 роки є протиправною.
Як наслідок, відповідача слід зобов?язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2020 роки.
Такі висновки суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 200/12427/19-а та від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період червень 2016 року-жовтень 2017 року та стягнення індексації грошового забезпечення за вказаний період у сумі 3 375,17 грн. суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VІII "Про Національну поліцію".
Статтею 94 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання (частина 1).
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина 2).
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону (частина 5).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частинами першою, п'ятою статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина 1).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (частина 2).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті (частина 3).
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (часина 4).
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина 5).
Статтею 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-111 " «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті Держстату України (http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2016/ct/is_c/isc_u/isc2016m_u.html) у квітні місяці 2016 року величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у 103 відсотка та складала 103,5 відсотка.
Аналізуючи правові норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних соціальних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 вказав, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що частина п'ята статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначала, що грошове забезпечення поліцейських підлягає індексації, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті, суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період червень 2016 року-жовтень 2017 року є протиправною.
Як наслідок, позовна вимога про стягнення на користь позивача індексації грошового забезпечення за період перебування на посаді поліцейського з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року включно у розмірі 3 375,17 грн. (по 84,10 грн. (червень-листопад 2016 року) + по 161,60 грн. (грудень 2016 року - лютий 2017 року) + по 228,80 грн. (березень, квітень 2017 року) + 240,81 (травень 2017 року) + по 18,60 грн. (червень-серпень 2017 року) + по 22,20 грн. (вересень-жовтень 2017 року) є обгрунтованою та підлягає до задоволення.
Доводи відповідача про відсутність правових підстав для нарахування спірної індексації до 24 жовтня 2017 року, тобто до внесення постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782 змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 №1078, якими включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення, є необґрунтованими, оскільки Закон України "Про Національну поліцію" має вищу юридичну силу, ніж Порядок №1078.
Крім того, в силу положень частини 2 статті 8 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Як уже встановлено судом, Законом України "Про Національну поліцію" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, чітко визначено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону, а відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Такі висновки суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.07.2020 у справі № 2140/1763/18, адміністративне провадження № К/9901/12469/19.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року включно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік та за 2020 рік, а похідні позовні вимоги, задоволення яких відповідно до пункту 23 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги, підлягають задоволенню шляхом зобов?язання відповідача нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, за 2017 та за 2020 рік та стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року включно у сумі 3 375,17 грн.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, тому адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року включно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік та за 2020 рік.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 40108798, вулиця Академіка Сахарова, будинок 15, м. Івано-Франківськ, 76018) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, за 2017 та за 2020 рік.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 40108798, вулиця Академіка Сахарова, будинок 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року включно у сумі 3 375 (три тисячі триста сімдесят п'ять) гривень 17 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) ;
відповідач - Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 40108798, вулиця Академіка Сахарова, будинок 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Главач І.А.