30 липня 2021 року Справа № 280/3999/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.05.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу в зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за не отримане речове майно;
- зобов'язати відповідача надати позивачу довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 01.02.2019, оформлену у відповідності до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби Зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації за неотримане речове майно, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178;
- зобов'язати відповідача провести розрахунок за не отримане позивачем грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, що належало до видачі станом на 01.02.2019.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом від 01.02.2019 №26 позивача звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, проте не виплачено компенсацію вартості неотриманого речового майна. Вказує, що 20.04.2021 ним до відповідача подано заяву про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Проте, листом військової частини НОМЕР_2 від 23.04.2021 №2648 йому відмовлено у виплаті компенсації за неотримане речове майно, оскільки така компенсація нараховується за наявності календарної вислуги більше 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримано під час проходження служби в повному обсязі. Позивач вважає, що йому протиправно відмовлено у виплаті компенсації неотриманого речового майна, оскільки на день звільнення з військової служби позивач мав календарну вислугу років у Збройних Силах України більше 5 років. Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 16.06.2021 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№34411), в якому зазначає, що наказом Міністерства оборони України №306 від 10.06.2019 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232» затверджено зміни до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період згідно яких особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом нарахування заборгованості здійснюється під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більш ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримано під час проходження служби в повному обсязі. Відповідач зазначає, що на час звернення до командування військової частини загальний термін служби за контрактом позивача є меншим ніж 5 років, що не дає права нарахування компенсації за неотримане речове майно. Також зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
З 25 січня 2016 року по 01 лютого 2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Збройних Сил України.
За час проходження військової служби ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 02 лютого 2017 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_5 .
ОСОБА_1 звільнений в запас Збройних Сил України у зв'язку із закінченням строку контракту відповідно до підпункту «й» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджується копією витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 №26 від 01 лютого 2019 року.
20.04.2021 позивачем до відповідача подано заяву про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Листом військової частини НОМЕР_2 від 23.04.2021 №2648 позивачу повідомлено про відмову у виплаті компенсації за неотримане речове майно, оскільки така компенсація нараховується за наявності календарної вислуги більше 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримано під час проходження служби в повному обсязі.
Позивач, не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Так, під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у виплаті компенсації за неотримане речове майно став висновок відповідача про те, що відповідна компенсація може нараховуватись виключно у разі наявності у військовослужбовця календарної вислуги не менше 5 років, а оскільки позивач не має достатньої кількості вислуги років, то відповідно і не має права на отримання компенсації вартості неотриманого речового майна.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналізуючи вищевказані правові норми, суд дійшов висновку про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з пунктом 4 розділу ІІІ якої, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Виходячи зі змісту вказаних норм, військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього, у разі наявності такого права, за умови подання відповідного рапорту, яким висловлюється волевиявлення на отримання такої компенсації.
При цьому, в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до військової частини НОМЕР_2 із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, проте виплата такої компенсації у встановленому порядку та строки проведена не була.
При цьому, суд зауважує, що відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що ОСОБА_1 на момент звільнення з військової служби був у повному обсязі забезпечений речовим майном, відповідно до закріплених норм, а лише вказував на відсутність права на отримання компенсації, у зв'язку із недостатністю календарної вислуги років.
Разом з тим, суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству України, доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання компенсації за неотримане речове майно, у зв'язку із відсутністю календарної вислуги більше 5-ти років, з огляду на наступне.
Так, відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється: під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.
Оскільки зміни до наказу № 232 від 29.04.2016 були внесені наказом Міністерства оборони України № 306 від 10.06.2019, то вказані зміни не можуть бути розповсюджені на правовідносини сторін, які виникли 02.11.2018 (на час звільнення позивача).
Крім того, суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено право саме Кабінету Міністрів України визначати порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
В даному випадку, на виконання положень статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який не передбачає такої умови компенсації вартості неотриманого речового майна, як наявність вислуги більше 5 років.
Згідно частини третьої статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, суд до спірних правовідносин застосовує Порядок №178, як нормативний акт вищої юридичної сили, а не наказ Міністерства оборони України на який посилається відповідач.
Окрім того, пунктом 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Оскільки у відповідача наявне право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, то відповідно позивач має право на отримання і довідки про вартість неотриманого речового майна.
Під час прийняття рішення, суд враховує правові висновки Верховного Суду викладеного у постановах від 12.02.2020 у справі №803/1135/17, від 24.10.2018 у справі №803/963/17.
Суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
За таких обставин, з метою повного захисту прав та законних інтересів позивача, а також з метою остаточного вирішення спору між сторонами, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби.
Щодо твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, слід зазначити про таке.
Зі змісту положень Інструкції №232 висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини перша, друга статті 122 КАС України).
Згідно частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Віднесення справ стосовно невиплати військовослужбовцям, звільненим з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно, до юрисдикції адміністративних судів робить актуальним питання про строки звернення до суду за захистом цього права, оскільки фактично спір стосується відновлення майнового стану у зв'язку із неотриманням належного їм речового майна під час проходження служби.
Суд зазначає, що предметом у зазначеній категорії справ, належать, до категорії справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосується порушення майнових прав особи, яке пов'язане зі звільненням з публічної служби.
Відповідно до статті 12 Закону №2011 у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 91 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. Дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Специфічний характер правовідносин у категорії спорів, що розглядаються, у яких на публічно-правовий характер спору накладається майновий аспект, змушує брати до уваги ці особливості при визначенні того, які норми визначають строки звернення до суду для цих справ.
В той же час враховуючи специфіку публічно-правових спорів, для вирішення яких КАС України визначені спеціальні строки, то суд вважає достатнім строком для реалізації позивачем права звернення до суду за захистом порушеного права загальний шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 04.07.2019 у справі №821/2/18.
Таким чином, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Крім того, в ухвалі суду від 24.05.2021 судом визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновити йому строк звернення з позовом до адміністративного суду.
У зв'язку з тим, що в силу приписів пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, питання щодо стягнення судового збору судом не вирішувалось.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати ОСОБА_1 в зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 надати ОСОБА_1 довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 01.02.2019, оформлену у відповідності до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби Зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації за неотримане речове майно, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 провести розрахунок за не отримане ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, що належало до видачі станом на 01.02.2019.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.07.2021.
Суддя М.С. Лазаренко