29 липня 2021 року м. Ужгород№ 260/2288/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в письмовому провадження в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. 900 річчя Хуста, буд. 29, м. Хуст, Закарпатська область, 90400, код ЄДРПОУ 37809328), Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - відповідач), Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - відповідача 2) та просить: 1) визнати протиправною відмову Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки в порядку обміну, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; 2) зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в особі Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки в порядку обміну, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без надання згоди на збір і обробку його персональних даних (а.с.1-5).
Позовна заява мотивована тим, що у квітня 2021 року позивач звернувся до Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області з метою вклеювання до паспорта фотокартки в зв'язку з досягненням 25-ти річного віку відповідно до Положення про паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Однак відповідач відмовив позивачу у вклеюванні фотокартки, у зв'язку з відсутністю для цього законних підстав.
09 липня 2021 року представник відповідача 2 подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечив з мотивів його безпідставності. Зокрема, зазначив, що враховуючи вимоги Порядку, Положення № 2503, у відповідача відсутні підстави для вклеювання до паспорта позивача фотокартки в зв'язку з досягненням останнім 25-ти річного віку.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 23 квітня 2021 року звернувся до Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області із заявою, в якій просив вклеїти до свого паспорта громадянина України нову фотокартку, у зв'язку із досягненням 25-ти річного віку в порядку та в строки, передбачені Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ.
У зазначеній заяві зазначив, пославшись при цьому на свої релігійні переконання, що не дає згоду на збір і обробку персональних даних.
До заяви позивачем додано: паспорт громадянина України, дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см. та заяву за формою, встановленою МВС України.
Листом Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 19.05.2021р. №Г-9/6/2124-21/2101.19/441-21 позивачу повідомлено, що вклеювання фотокартки при досягнення особою відповідного віку здійснюється відповідно вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2021 року № 5492-VІ, Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2015р. №302 та Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України затвердженого наказом МВС від 06.06.2016р. №456, зареєстрованим у Міністерстві Юстиції України 14 червня 2019р. за №620/33591, згідно якого для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденого строку подає:
1) заяву про вклеювання фотокартки,
2) відповідне рішення суду, яке набуло законної сили;
3) паспорт громадянина України;
4) дві фотокартки розміром 3,5х4,5 із зображенням, яке відповідає досягнутому віку.
До заяви щодо оформлення паспорта громадянина України позивачем додано паспорт громадянина України, заява за формою, встановленою МВС України, дві фотокартки розміром 3,5х4,5см, однак рішення суду про зобов'язання Державної міграційної служби вклеїти фотокартку до паспорта громадянина України зразка 1994 року, або виготовити паспорт громадянина України зразка 1994 року, яке набрало законної сили - відсутнє.
У зв'язку з тим, що позивачем не було додано до заяви про вклеювання фотокартки до паспорту рішення суду про зобов'язання такого, позивачу було відмовлено у вклеюванні фотокартки до паспорту.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон №5492-VI), суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Змістом ч.1,5-6 ст.6 цього Закону, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Крім того, вносити до паспорта записи, не передбачені Положенням №2503-XII про паспорт громадянина України або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Суд, перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо відсутності законних підстав для вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992р., зазначає наступне.
Так, звертаючись до відповідача із заявою для вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992р., позивач фактично відмовився від отримання паспорту з безконтактним електронним носієм, оскільки такий носій містить персональні дані, від обробки яких він відмовляється, посилаючись на свої релігійні переконання.
Суд, вважає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції.
Крім того, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Наведене викладено Верховним Судом у Постанові від 05.12.2019р. по справі № 420/270/19 (К/9901/18498/19).
Верховний Суд у Постанові від 15.01.2020р. по справі № 620/1043/19 залишив без змін Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 року та Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2019 року про визнання дій протиправними та зобов'язання вклеїти до паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року фотокартки по досягненню особи 25-ти річного віку.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому суд погоджується з доводами позивача про те, що йому було протиправно відмовлено у наданні послуги щодо вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягнення ним 25-річного віку.
У ст.8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних" № 2438-VI від 06.07.2010, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції...".
За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене Законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Так, враховуючи зазначене, суд зазначає, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990 року).
З огляду на вищенаведене, відмова відповідача вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, нову фотокартку у зв'язку з досягненням позивачем 25-ти років є протиправною.
У рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відтак позивачем було обрано належний спосіб захисту своїх прав щодо зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на його ім'я, нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25-ти років.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.243, 245, 246, 257, 262 КАС України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. 900 річчя Хуста, буд. 29, м. Хуст, Закарпатська область, 90400), Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Хустського районного відділу Головного управління Держаної міграційної служби України в Закарпатській області у вклеюванні фотокартки до паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого Хустським МВ УМВС України в Закарпатській області від 18.01.2011p., у зв'язку з досягненням 25-ти річного віку.
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в особі Хустського районного відділу ГУ ДМС України в Закарпатській області вклеїти фотокартку до паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого Хустським МВ УМВС України в Закарпатській області від 18.01.2011p., у зв'язку з досягненням 25-ти річного віку.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд.12, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ - 37809328) судові витрати у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
СуддяД.В. Іванчулинець