29 липня 2021 року м. Житомир справа № 240/2128/21
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), третя особа ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, визнання протиправними та скасування постанов,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 у якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бурмич Д.О. про стягнення виконавчого збору у розмірі 12 080,33 грн. від 26.03.2020 в межах виконавчого провадження № 33891537;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бурмич Д.О. про відкриття виконавчого провадження від 27.03.2021 року у розмірі 12 080,33 грн. від 27.03.2020 в межах виконавчого провадження № 61661250;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на її користь судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правничу правову допомогу.
Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 16 серпня 2012 року старшим державним виконавцем Богунського ВДВС м. Житомира ГТУЮ у Житомирській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33891537 з примусового виконання виконавчого листа №2-1365/12 виданого 10 серпня 2012 року Богунський районним судом м. Житомира про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість у розмірі 145 959, 41 грн.
07 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Богунського ВДВС м. Житомира ГТУЮ у Житомирській області в межах виконавчого провадження №33891537 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
26 березня 2020 року старшим державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору з неї та ОСОБА_2 , у розмірі 12 080,33 грн..
Утім, як вказує позивач, відповідно до положень статті 37, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 8 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, постанова про стягнення виконавчого збору мала бути винесена та зареєстрована в АСВП не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа, тобто не пізніше 08 лютого 2020 року.
Крім того, постанова про відкриття ВП та про стягнення виконавчого збору до відома позивача не доводились, рекомендованим поштовим відправленням (або будь-яким іншим) позивачу не надсилалась. Таким чином, на думку позивача відповідачем грубо порушені норми чинного законодавства, а тому оскаржувані постанова є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду з викликом (повідомленням) сторін та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначає, що під час виконання виконавчого провадження було стягнуто тільки частину виконавчого збору, про що свідчить розпорядження №33891537 від 25.06.2019 в сумі 2606,08 грн., залишок нестягнутого виконавчого збору було винесено в окреме виконавче провадження. Постанова про відкриття ВП №61661250 було направлено на адресу боржника рекомендованою кореспонденцією, про що свідчить поштове відправлення №670.
Третя особа, у судовому засіданні підтримала позовні вимоги заявлені позивачем, просила їх задовольнити в повному обсязі.
06.04.2021 ухвалою суду на місці, яка була занесена до протоколу судового засідання, задовольнив клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою. Визнав поважними причини пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду.
Після з'ясування позиції учасників справи та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом без виходу до нарадчої кімнати було винесено протокольну ухвалу про перехід до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, письмові докази, суд встановив такі обставини.
07 лютого 2020 року старшим державним виконавцем Богунського ВДВС м. Житомира ГТУЮ у Житомирській області в межах виконавчого провадження №33891537 винесено постанову про повернення виконавчого документу, а саме виконавчого листа 2-1365/12 виданого 10.08.2012, стягувачу. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
26 березня 2020 року виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 12080,33 грн.
27 березня 2020 року відкрито виконавче провадження №61661250, на виконання постанови від 26.03.2020.
Позивач не погоджується з прийнятими рішення відповідача, а тому звернувся до суду, за захистом своїх прав.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (Закон №1404-VІІІ, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року).
Частиною другою статті 74 Закону №1404-VІІІ обумовлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Предметом спору у даній справі є дії державного виконавця, спрямовані на стягнення виконавчого збору.
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.
Як визначено пунктом 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Зазначеною нормою Закону №1404-VІІІ вказано на порядок виконання та правового регулювання саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження».
З урахуванням пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження має вчинятися (прийматися) на підставі того нормативно-правового акта, під час дії якого вона була розпочата.
Наведені норми суд бере до уваги у тому контексті, що виконавче провадження №33891537 було відкрите 16 серпня 2012 року, тобто, до набрання чинності Законом №1404-VІІІ. На час прийняття постанов про відкриття виконавчого провадження діяв Закон України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-ХІV).
За нормами частини другої статті 25 Закону №606-ХІV, чинного на час відкриття 16 серпня 2012 року виконавчого провадження, було встановлено, що державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону №606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Правила стягнення виконавчого збору були визначені статтею 28 Закону №606-ХІV: у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання (частини друга - третя статті 28 цього Закону).
З вказаних правових норм слідує, що виконавчий збір є обов'язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, та його розмір становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом. Стягнення виконавчого збору пов'язується з початком примусового виконання (крім визначених частиною п'ятою статті 28 цього Закону випадків, коли виконавчий збір не стягується).
Постанова від 16 серпня 2012 року ВП №33891537 винесена державним виконавцем за нормами статті 28 Закону №606-ХІV у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Оцінку цій постанові суд не надає, оскільки вона не є предметом позову у межах цієї справи. За цією постановою з боржника стягнуто виконавчий збір у сумі 7438,50,00 грн., про що зазначено у листі Богунського ВДВС від 18.07.2017. Стягнення виконавчого збору здійснювалося разом із стягненням основної суми боргу за виконавчим листом, виданим судом.
На час винесення 07 лютого 2020 року державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу виконавчі дії повинні відповідати вимогам Закону №1404-VIII.
Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Саме з цієї підстави відповідно до постанови від 07.02.2020 повернуто стягувачу виконавчий лист №2-1365/12 виданого 10.08.2012 .
Положення, які врегульовують стягнення виконавчого збору на момент прийняття постанови від 07 лютого 2020 року №33891537 про повернення виконавчого документа стягувачу, містять майже аналогічні норми з тими, які були чинними на час винесення постанови від 16 серпня 2012 року. Так відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Разом з тим, частиною четвертою цієї статті обумовлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Як передбачено частиною першою статті 45 Закону №1404-VIII, розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Відповідач у відзиві на позов та у самій постанові від 19 травня 2020 року ВП №47121113 при вирішенні питання про виділення в окреме провадження залишку виконавчого збору посилається на частину третю статті 40 Закону №1404-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону, яка визначає наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з пунктом 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802; у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №2832/5; далі Інструкція №512/5), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року №2540/3203/18 зробила висновок щодо правового режиму застосування частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа). Виходячи зі змісту норм Інструкції, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Тому при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з того, що за правилами частини п'ятої статті 37 Закону №1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
У свою чергу, частиною шостою статті 27 Закону №1404-VIII обумовлено, що у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Наведене дає суду підстави для висновку, що Законом №1404-VIII врегульовано питання стягнення залишку виконавчого збору у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, тому державний виконавець при повторному пред'явленні виконавчого документа до виконання має можливість стягнути суму виконавчого збору в частині, яка не була стягнута під час попереднього виконання та стосовно якої наявна відмітка державного виконавця у виконавчому документі.
За таких обставин, посилання державного виконавця на частину третю статті 40 Закону №1404-VIII для застосування наслідків повернення виконавчого документа стягувачу в частині, що стосується виконавчого збору, є необґрунтованим; інші законодавчі підстави державний виконавець ні у спірній постанові, ні суду не навів. Тому суд дійшов переконання, що за наведених обставин, виділяючи в окреме виконавче провадження залишок виконавчого збору в оскаржуваних постановах, державний виконавець діяв всупереч наведеним вище нормам Закону №1404-VIII, а пункт 4 цієї постанови породжує негативні наслідки для позивача у вигляді стягнення виконавчого збору у сумі 12080,33 грн. при тому, що такий може бути стягнутий у разі пред'явлення виконавчого документа стягувачем знову. В іншому випадку порушується принцип пропорційності, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. Крім того
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз норм законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлені на підставі письмових доказів обставини справи, вказують на те, що у даному випадку державний виконавець діяв не на підставі закону та відповідач не довів наявність підстав для виділення в окреме провадження залишку виконавчого збору у зв'язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, що є підставою для визнання протиправним та скасування постанови про стягнення виконавчого збору та про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, суд задовольняє позов повністю.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, в матеріалах адміністративної справи міститься копія додаткової угоди №1 від 02.02.2021 по договору про надання правової допомоги від 02.02.21, копія акту приймання-передачі наданих послуг від 07.04.2021, копія квитанції до прибуткового касового ордеру №3 від 07.04.2021, що укладені між ОСОБА_1 та адвокатом Литвинчук Ю.В.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг №1 до Договору про надання правничої допомоги від 02 лютого 2021 року вартість послуг правничої допомоги ОСОБА_3 становить 4500,00 грн.
Квитанцією до прибуткового касового ордеру №3 від 07.04.2021 підтверджується прийняття від ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 02.02.2021 суми 4500,00 грн.
Суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, суд вважає, що понесені позивачем витрати на правову допомогу та витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 268, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бурмич Д.О. про стягнення виконавчого збору у розмірі 12 080,33 грн. від 26.03.2020 в межах виконавчого провадження № 33891537.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бурмич Д.О. про відкриття виконавчого провадження від 27.03.2021 року винесену в межах виконавчого провадження № 61661250.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) (вул. Перемоги, 55, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 35021511) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) 908,00 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) (вул. Перемоги, 55, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 35021511) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г.В. Чернова