Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 липня 2021 р. Справа№200/7120/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська сіль» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'янська сіль» (далі - позивач, ТОВ «Слов'янська сіль») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області щодо невиконання вимог пункту 87.1. статті 87 Податкового кодексу України, а саме, про неперерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (КБК платежу 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 21 523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000); - зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість № UA418999980313010167000005568 (КБК платежу 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 21 523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000).
Обґрунтовуючи позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'янська сіль» посилається на те, що дії Головного управління ДПС у Донецькій області щодо неперерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (КБК платежу 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 21 523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000) є неправомірними, оскільки у ст. 87 Податкового кодексу чітко зазначено, що «Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України».
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що сума бюджетного відшкодування, яка отримана позивачем за наслідками злиття, може бути направлена на погашення зобов'язань лише з податку на додану вартість. Також, зазначив, що відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 11.12.2018 року у справі № 820/2746/17 у разі повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. А тому такий механізм виключає можливість зарахувати суму переплати на інші рахунки з метою сплати інших податкових зобов'язань.
Позивач надав відповідь на відзив, вважає, що сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є прямо передбаченим законом самостійним джерелом сплати грошових зобов'язань.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувані докази.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 26335551 від 21.01.2021 випливає, що ТОВ «Слов'янська сіль» є юридичною особою (ідентифікаційний код 37653064), перебуває на обліку у відповідача і є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія».
При цьому, з указаного витягу і витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006075310 від 11.12.2019 випливає, що Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» (ідентифікаційний код 37653064) змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'янська сіль».
ТОВ «Слов'янська сіль» є платником податку на додану вартість з 04.04.2012, що підтверджується копією витягу № 2105414500001 від 26.01.2021 з Реєстру платників податку на додану вартість.
З витягу з інтегрованої картки платника податків з ідентифікаційним кодом 37653064 випливає, що у цього платника податків станом на 28.02.2019 була наявна переплата в розмірі 10389326,55 з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (ККДБ 14010100).
Позивач подав податкову декларацію з екологічного податку від 27.04.2021 за І квартал 2021 року, якою визначено податкове зобов'язання з екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення в розмірі 29435,21 грн, у тому числі 21523,68 грн за розрахунком № 1.
Указану декларацію доставлено засобами електронного зв'язку до ГУ ДПС, що підтверджується відповідною квитанцією № 2 від 27.04.2021 (реєстраційний номер 9100132928).
13 травня 2021 року ТОВ «Слов'янська сіль» подало до ГУ ДПС заяву № 525 від 13.05.2021, якою просить перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (ККДБ 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у сумі 21523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення (ККДБ 19011000).
Відповідач надіслав до позивача лист від 17.05.2021 № 5090/05-99-18-14-12, в якому зазначено, що в розумінні приписів пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетним відшкодуванням є відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість, а не надміру сплачені грошові зобов'язання. Тому здійснити перерахування переплати, яка обліковується як залишки невідшкодованого бюджетного відшкодування ПДВ, у рахунок сплати грошових зобов'язань з екологічного податку немає можливості.
З витягу з інтегрованої картки платника податків - позивача випливає, що у цього платника податків станом на 31.03.2021 і станом на 31.05.2021 була наявна переплата в розмірі 12240112,90 з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (ККДБ 14010100).
Суд звертає увагу на те, що у затвердженій Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 Класифікації доходів бюджету позицію 14010100 виключено на підставі Наказу Міністерства фінансів № 2 від 05.01.2016, а код 14060100 є податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).
Також з витягу з інтегрованої картки платника податків - позивача випливає, що у цього платника податків станом на 31.03.2021 і станом на 30.04.2021 була наявна заборгованість (недоїмка) у розмірі 173737,65 грн з екологічного податку (ККДБ 19011000), а станом на 31.05.2021 недоїмка становила 195261,33 грн, з урахуванням 21523,68 грн за декларацією від 27.04.2021.
У постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 200/5386/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії встановлено, що відповідно до протоколу загальних зборів товариств та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ТОВ «Руссоль-України» є правонаступником ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія». 08.02.2019 виконано злиття інтегрованої картки платника по податку на додану вартість та перенесено сальдо розрахунків ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» в сумі 10290077,70 грн до інтегрованої картки правонаступника ТОВ «Руссоль-України». Листом ТОВ «Руссоль-України» від 19.02.2019 № 145 звернулось до відповідача за роз'ясненням можливості використання наявної переплати на бюджетному рахунку ПДВ в сумі 10290077,70 грн. Листом ГУ ДФС у Донецькій області від 22.03.2019 року повідомлено, що відповідно до підпункту «в» пункту 87.1 статті 87 ПК України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) включено до переліку джерел сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків до Державного бюджету України. Таким чином, наявну переплату на бюджетному рахунку ПДВ платник може використовувати згідно ст. 87 ПК України.
У постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що сума невідшкодованого бюджетного відшкодування з ПДВ була перерахована позивачу, як правонаступнику. У позивача наявна переплата виникла після ухвалення судових рішень щодо скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшено бюджетне відшкодування ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія». У подальшому сальдо розрахунків в сумі 10290077,70 грн перенесено до інтегрованої картки правонаступника ТОВ «Руссоль-України».
При цьому, у вказаній справі судом апеляційної інстанції було встановлено, що наявну у позивача переплата в сумі 10290077,70 грн перенесено до інтегрованої картки, була заявлена до 01.02.2016 року, тобто, до введення в дію Порядку № 68 та Порядку № 26.
Згідно з пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Відповідно до пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету або на єдиний рахунок понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платник (пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються Податковим кодексом та законами з питань митної справи (пункти 38.1, 38.3 статті 38 Податкового кодексу України).
Згідно з пп. 98.1.2 пункту 98.1 статті 98 Податкового кодексу України під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання: злиття платників податків, а саме передача майна платника податків до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація платника податків, який зливається з іншими.
Відповідно до п.п. 98.8, 98.9 ст. 98 Податкового кодексу України в разі якщо платник податків, що реорганізується, має суми надміру сплачених грошових зобов'язань, такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених грошових зобов'язань або податкового боргу за іншими податками. Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам грошового зобов'язання або податкового боргу такого платника податків.
У разі якщо сума надміру сплачених грошових зобов'язань або невідшкодованих податків та зборів платника податків перевищує суму грошових зобов'язань або податкового боргу з інших податків, сума перевищення перераховується в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно його частці в майні, що розподіляється, згідно з розподільним балансом або передаточним актом, а у разі отримання цілісного майнового комплексу державного або комунального підприємства в оренду чи концесію сума перевищення перераховується в розпорядження платника податків - орендаря чи концесіонера згідно з передаточним балансом або актом.
Відповідно до п. 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов'язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов'язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках.
Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".
Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.4 ст. 200.4 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Отже, платник податку подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву у разі, якщо він прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до пп. 200.7.1 п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
До такого Реєстру вносяться такі дані, зокрема, сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначена у кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов'язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п. 3); реквізити бюджетних рахунків для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п. 6); дата та сума зарахування (перерахування) в рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п. 16).
Згідно з п. 200.12 ст. 200 Податкового кодексу України узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України".
Відповідно до п. 200.13 ст. 200 Податкового кодексу України на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів.
Положення статті 200 Податкового кодексу України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26.
Отже, указаними приписами, які діють з 1 січня 2017 року передбачено, що узгоджені суми бюджетного відшкодування за заявою про перерахування бюджетного відшкодування в рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, повинні бути внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Згідно з п. 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України до 01.02.2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, пункт 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не регулює питання реалізації права платника податків на подання заяв про перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
Отже, на теперішній час позивач не може реалізувати, передбачене п. 87.1 ПК України, право перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
Суд зазначає, що позивач не може бути позбавлений права на власний розсуд розпоряджатися наданими законом можливостями використання суми бюджетного відшкодування.
Відповідач посилається на те, що наявна сума бюджетного відшкодування, яка отримана позивачем в ході злиття з ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія», може бути їм направлена на погашення зобов'язань лише податку на додану вартість.
Оскільки, податкове законодавство передбачає право позивача на перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, позивач у цій справі має майновий інтерес, яка охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 5 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ "Полімерконтейнер проти України» (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Хентріх проти Франції», від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та «Кушоглу проти Болгарії», N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґов проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) № 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі заява № 40450/04, яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року).
Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції (995_004) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі «Вассерман проти Росії» (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003).
Ураховуючи встановлене судом право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ та перерахування цих сум узгодженого невідшкодованого бюджетного відшкодування в рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, а також відсутність механізму реалізації такого права, що позивач не може бути позбавлений права на власний розсуд розпоряджатися наданими законом можливостями використання суми бюджетного відшкодування.
Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду в постанові від 11.12.2018 року у справі № 820/2746/17 суд зазначає, що суд касаційної інстанції у зазначеній справі дійшов висновку, що нормами Податкового кодексу України передбачено право на зарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість лише на сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу з платежів, які в повному обсязі сплачуються до державного бюджету.
Але в цій справі предметом позову є не сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а переплата, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість, яка відноситься до джерела сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу та врегульована ст. 87 ПК України.
Зазначене відповідає практиці Першого апеляційного адміністративного суду, яка наведена, зокрема, у постанові від 21.09.2020 у справі № 200/5386/20-а.
Пунктом 43.4-1 ст. 43 Податкового кодексу України передбачено, що в разі повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з податку на додану вартість чи на момент фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку.
Повернення у випадках, визначених законодавством, сум податку на додану вартість, контроль за справлянням яких покладено на контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, при ввезенні товарів на митну територію України здійснюється в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент оформлення митної декларації/аркуша коригування, на підставі яких здійснюватиметься таке повернення.
Як було зазначено у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 200/5386/20-а у позивача наявна переплата виникла після ухвалення судових рішень щодо скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшено бюджетне відшкодування ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія». Тобто переплата виникла не в наслідок надміру сплачених ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія», правонаступником якого є позивач, податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 Податкового кодексу України. Крім того, спірні правовідносини виникли з приводу погашення податкових зобов'язань, а не повернення надміру сплачених податкових зобов'язань. Тому посилання відповідача на п. 43.4-1 ст. 43 Податкового кодексу України є безпідставним.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до платіжного доручення № 3424 від 31.05.2021 позивачем сплачено 2270,00 грн судового збору за подання позовної заяви.
Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 2270,00 грн судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська сіль» (ідентифікаційний код: 37653064, 84150, Донецька область, Слов'янський р-н, смт. Райгородок, вул. Ювілейна, буд. 28) до Головного управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код: 43142826, 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області щодо невиконання вимог пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, а саме неперерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (ККДБ 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 21523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (ККДБ 19011000).
Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (ККДБ 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у сумі 21523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (ККДБ 19011000).
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська сіль» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області суму судових витрат у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.
Повне рішення суду складене 30 липня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.О. Куденков