Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 липня 2021 р. Справа№200/6296/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бєломєстнова О.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.11.2019 року № Ф-193-17У, -
25.05.2021 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 43142826, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 року № Ф-193-17 У.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивача 30.05.2008 року як фізичну особу-підприємця було взято на облік Головним управлінням Державної податкової служби у Донецькій області, Мангушською державною податковою інспекцією. На звернення до Мангушського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Харків), їй було повідомлено, що відносно неї відкрито виконавче провадження на підставі вимоги від 11.11.2019 року № Ф-193-17 У на загальну суму 24 125,08 грн. Зазначає, що підставою для скасування оскаржуваної вимоги є порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а не наявність (відсутність) у платника відповідного статусу та обов'язку зі сплати платежів.
Крім того зазначає, що в 2019 році вона приймала участь у виборах Президента України, а саме була головою комісії та в 2020 році приймала участь у місцевих виборах. Отже, протягом вказаного періоду була застрахованою особою та єдиний внесок за неї регулярно нараховували та сплачували роботодавці у розмірі не менше мінімального. У зв'язку з наведеним одночасне нарахування та сплата єдиного внеску не є некоректним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру. Наведене стало підставою її звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 27.05.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.06.2021 року відповідач засобами електронного зв'язку надав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” № 2464-VI є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Згідно облікованих даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість позивача станом на 31.10.2019 року становила 26 709,26 грн. На підставі цих даних ГУ ДПС у Донецькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 року №Ф-193-17. Зазначає, що Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" чітко та недвозначно встановлює обов'язок фізичної особи-підприємця сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов'язку, якщо ця фізична особа є найманим працівником у іншого роботодавця.
У зв'язку з наведеним просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Дослідивши подані сторонами документи, суд встановив наступне.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , була зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі - ФОП). Дата державної реєстрації фізичної особи-підприємця 28.05.2008, номер запису: 22470000000001158. Перебуває на обліку в ГУ ДПС у Донецькій області, Мангушська ДПІ (Мангушський район) як платник податків.
Відповідач - Головне управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 43142826) є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження, згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Судом встановлено, що 11.11.2019 року ГУ ДПС у Донецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-193-17, якою зобов'язано позивача сплатити недоїмку станом на 31.10.2019 року у розмірі 26539,26 грн. та штраф у розмірі 170,00 грн., а разом 26709,26 грн.
Узгоджена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 року №Ф-193-17У станом на 31.10.2019 року у розмірі 24125,08 грн. була направлена Мангушському районному відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) для примусового виконання.
З розрахунку до спірної вимоги та інтегрованої картки платника податків вбачається, що станом на 31.10.2019 року борг (недоїмка) ОСОБА_1 з єдиного внеску складає 26709,26 грн.
З матеріалів справи вбачається, що сума недоїмки у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 року №Ф-193-17 складає 26709,26 грн., однак в узгодженій вимозі від 11.11.2019 року №Ф-193-17У зазначена менша сума - 24125,08 грн.
При цьому, відповідачем не надано суду пояснень щодо підстав виникнення різниці у сумі недоїмки у вимозі від 11.11.2019 року №Ф-193-17 та узгодженій вимозі.
Підставою виникнення даного спору є неправильність розрахунку суми недоїмки у вимозі, а повноваження з визначення недоїмки щодо підприємців, які сплачують ЄСВ за основним місцем.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників,
зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене можливо зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов'язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу однак за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДФС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постанові від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, в постанові від 27.03.2020 у справі №140/2214/19.
Відповідно до інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру формою ОК-5 роботодавцями позивача у спірний період з грудня 2018 року по жовтень 2019 року нарахована заробітна плата та сплачені страхові внески. Так, Окружною виборчою комісією з виборів Президента України ТВО № 211 у березні - травні 2019 року нарахована заробітна плата та сплачені страхові внески за позивача, та Окружною виборчою комісією з виборів народних депутатів України ОВО №211 у липні 2019 року.
Таким чином, судом встановлено перебування позивачки у березні-травні, липні 2019 року у трудових відносинах та сплати роботодавцем в цей період часу за неї єдиного внеску у розмірі, визначеному законодавством.
Крім того суд зазначає, що Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02.09.2014 року № 1669 (далі Закон №1669).
Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” №1669 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було внесено зміни в розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та доповнено пунктом 9-3 такого змісту:
платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за
невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Законом України від 02.03.2015 №219-VIII “Про внесення змін до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці, до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2-3, ст. 11; 2014 р., № 44, ст. 2040) внесли такі зміни: пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII вважати пунктом 9-4.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №911-VIII від 24 грудня 2015 року були внесені зміни до Закону України від 02.09.2014 №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", у відповідності до якого підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону №1669 виключено.
Таким чином, положення п.п.8 п.4 ст.11 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, тоді як змін безпосередньо до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п.9-4 розділу VIII цього Закону внесено не було (на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” не містить у собі інформації щодо виключення з розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” пункту 9-4 (на момент виникнення спірних правовідносин).
Водночас, на виконання приписів Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України” затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Згідно з додатком до зазначеного Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція віднесено с. Дем'янівка Мангушського району Донецької області - населений пункт, де знаходиться орган доходів і зборів, у якому перебуває на обліку позивач як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
На час прийняття спірних вимог Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 чинний, тобто період проведення АТО триває. Крім того, суд звертає увагу на той факт, що Указом Президента від 30.04.2018 року №116/201 затверджено рішення РНБО «Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей». Тобто, виходячи з назви самого рішення РНБО слідує, що антитерористична операція на території Донецької та Луганської областей триває.
Судом враховано, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-IX, який набув чинності 13.02.2020 року пункт 9-4 Закону був виключений.
Суд звертає увагу на приписи ст. 58 Конституції України згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а тому норми Закону № 440-IX не можуть бути застосовані до спірної вимоги, оскільки вона сформована станом на 31 жовтня 2019 року.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 року №Ф-193-17У, винесено відповідачем всупереч вимогам законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, незалежно від розміру зазначеної у ній недоїмки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування спірної вимоги від 11.11.2019 року №Ф-193-17У про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн. Враховуючи, що позивачем було сплачено судовий збір, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 908,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.11.2019 року № Ф-193-17У - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного
управління Державної податкової служби у Донецькій області від 11.11.2019 року №Ф-193-17У.
Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 43142826,
місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ,
місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Повний текст судового рішення складено та підписано 26.07.2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Бєломєстнов О.Ю.