30 липня 2021 року Справа № 160/6881/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Амур-Нижньодніпровського районного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 з рахуванням уточненої позовної заяви від 26.05.2021 року, 29.04.2021 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача-1: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Амур-Нижньодніпровського районного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України.
Означені позовні вимоги вмотивовані безпідставною відмовою органу Державної міграційної служби України стосовно не оформлення та невидачі паспорту йому паспортного документу, адже ОСОБА_1 надав відповідачу довідку про реєстрацію місця проживання № 02.3-12/15545 від 01,10.2020 року, яка підтверджує, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 21.06.1982 року по теперішній час зареєстрований у Дніпропетровській області за адресою: АДРЕСА_1 .
30.06.2021 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив про те, що в разі неможливості надати оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України, відповідно до вимог п.35 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, заявник надає довідку про реєстрацію особи громадянином України. Довідка про реєстрацію особи громадянином України видається у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України, відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який затверджено Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006), який визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України. Так, Амур-Нижньодніпровським районним відділом у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, з урахуванням вимог Закону України «Про звернення громадян», було розглянуто звернення ОСОБА_1 , з питання оформлення паспорта громадянина України у зв'язку з втратою паспорта зразка 1974 року, та листом №1210-1629/1210-20 від 10.11.2020 року надано відповідь з роз'ясненням щодо порядку отримання паспорта громадянина України. Зокрема, зазначеним листом Позивача було повідомлено, що частина перша статті З Закону України «Про громадянство України» стосується визначення належності до громадянства України зокрема осіб, які мають паспорти колишнього СРСР. їх належність до українського громадянства було визначено під час загального обміну паспортів громадянина колишнього СРСР на паспорти громадянина України зразка 1994 року у період з травня 1995 року по вересень 2002 року. З урахуванням норм чинного законодавства Позивачу було рекомендовано звернутися до суду для встановлення юридичного факту постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво». Пункт 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень зазначає, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 року, або ж станом на 13.11.1991 року, який має юридичне значення. Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України», і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Амур-Нижньодніпровським районним відділом у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у строк, встановлений судом, відзив на позовну заяву наданий не був.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2021 року зазначена вище справа розподілена та 30.04.2021 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
У встановлений ухвалою суду від 05.05.2021 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 року прийнято до свого провадження позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Залучено Амур-Нижньодніпровський районний відділ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Амур-Нижньодніпровський районний відділ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у строк 29 червня 2021 року: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію міграційної справи та звернення ОСОБА_1 з приводу оформлення паспорта громадянина України у зв'язку з втратою паспорта зразка 1974 року та наданням переліку документів. Судом попереджено Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Амур-Нижньодніпровський районний відділ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з огляду на наступне.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 15.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, із заявою, складеною у довільній формі, в якій повідомив що: «свій паспорт він втратив, який був Радянського Союзу, у зв'язку з чим просить повідомити його як відновити паспорт».
Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, останній ІНФОРМАЦІЯ_2 народився у АДРЕСА_1 . Позивач з 21.06.1982 року і по теперішній час зареєстрований та проживає в Україні за означеною адресою, однак паспорта громадянина України на теперішній час не отримав, користувався паспортним документом громадянина колишнього СРСР. У жовтні 2018 року у позивача було викрадено паспорт громадянина колишнього СРСР невідомими особами.
Разом з цим, листом від 10.11.2020 року за № 1210-1629/1210-20 Амур-Нижньодніпровський районний відділ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомив позивачу про те, що для встановлення належності до громадянства України позивач має подати судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, серед яких: паспорт громадянина України.
Частинами першою, другою, четвертою, п'ятою статті 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна»; нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:
- з 01.01.2016 оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII;
- з 01.11.2016 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Разом з тим, пунктом 3 Постанови № 302 установлено, зокрема, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Тобто, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
Згідно частини першої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).
В силу частин п'ятої та шостої статті 6 вказаного Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд звертає увагу, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено, що будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції.
За сталою практикою Європейського суду з прав людини, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, пункт 37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі «Groppera AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №806/3265/17.
Разом з тим, при вирішенні спору у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення особи до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнані протиправними.
Проте, згідно частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3)заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 Положення № 2503-XII паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства,після досягнення 16-річного віку.Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, що останній 15.10.2020 року звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, із заявою, складеною у довільній формі, в якій повідомив що: «свій паспорт він втратив, який був Радянського Союзу, у зв'язку з чим просить повідомити його як відновити паспорт».
Частинами другою, дев'ятою статті 16 Закону № 5492-VI передбачено, що про втрату або викрадення документа на території України заявник (батьки особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, або інші її законні представники, представники закладів, які виконують функції опікунів чи піклувальників над особою) зобов'язаний у порядку і строки, визначені законодавством, повідомити уповноваженому суб'єкту, який здійснив видачу документа, та органам Національної поліції, якщо інше не передбачено цим Законом. Замість втраченого або викраденого документа уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, після встановлення факту видачі раніше такого документа особі, яка заявила про його втрату або викрадення, оформляє та видає новий документ.
Відповідно до пункту 19 Положення №2503-XII громадянин повинен надійно зберігати паспорт. Про втрату паспорта громадянин зобов'язаний терміново повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, яка видає тимчасове посвідчення, що підтверджує його особу. Форма тимчасового посвідчення та порядок його видачі встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.
З 21.06.2019 набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456(надалі - Тимчасовий порядок № 456).
Розділом VI Тимчасового порядку № 456 регламентована процедура видачі паспортів замість утрачених або викрадених.
Згідно пункту 1 Розділу VI Тимчасового порядку № 456 для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає: 1) заяву про втрату/викрадення паспорта (далі - заява про втрату паспорта) за зразком, наведеним у додатку 5 до цього Тимчасового порядку; 2) рішення суду; 3) заяву; 4) дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта); 6) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України); 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі оформлення паспорта замість втраченого/викраденого, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив свою діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи. Для оформлення паспорта замість втраченого/викраденого рішення суду не подається, якщо паспорт, який було втрачено/викрадено, оформлювався на підставі рішення суду.
Відповідно до пункту 2 розділу VІ Тимчасового порядку № 456 заява про втрату паспорта реєструється в журналі реєстрації заяв про втрату/викрадення паспорта за формою згідно з додатком 6 до цього Тимчасового порядку, після чого посадова особа територіального підрозділу ДМС заводить справу про втрату або викрадення паспорта (далі - справа про втрату паспорта), до якої долучаються подані документи та матеріали перевірки. До видачі паспорта територіальний підрозділ ДМС на підставі заяви про видачу тимчасового посвідчення за формою згідно з додатком 7 до цього Тимчасового порядку видає особі тимчасове посвідчення за формою згідно з додатком 8 до цього Тимчасового порядку відповідно до розділу VII цього Тимчасового порядку. Строк розгляду заяви про втрату паспорта становить 30 календарних днів з дня подання заяви. За потреби проведення додаткової перевірки за матеріалами справи про втрату паспорта або у разі несвоєчасного надходження відповіді на направлені запити строк розгляду продовжується не більше ніж на 30 календарних днів.
Згідно пункту 8 розділу VI Тимчасового порядку № 456 після проведення необхідних перевірок за заявою про втрату паспорта працівник територіального підрозділу ДМС складає висновок за заявою про втрату паспорта за формою згідно з додатком 11 до цього Тимчасового порядку, який затверджується керівником цього підрозділу. У висновку зазначаються результати перевірки і прийняте рішення про видачу паспорта.
З аналізу норм права вбачається, що підставою для вчинення дій, спрямованих на видачу паспорта замість утраченого або викраденого, є відповідна заява особи згідно додатку 5 до Тимчасового порядку № 456 та додані до неї необхідні документи, подані до територіального підрозділу ДМС в установленому порядку.
Натомість, як було встановлено судом під час розгляду даної справи, позивач звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із заявою, складеною у довільній формі, тоді як повинен був звернутися із заявою про видачу повторно паспорту: заяву про втрату/викрадення паспорта за зразком, згідно додатку 5 до Тимчасового порядку№ 456; дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта).
При цьому, позивачем не спростовано, що ним не дотримано порядку подання документів для видання повторно паспорту громадянина України.
Під час розгляду справи позивачем не надано доказів, які б свідчили про звернення до територіального підрозділу ДМС з заявою про видачу паспорта замість утраченого або викраденого встановленого зразка та до заяви не було додано жодних документів для оформлення і видачі паспорта, визначених Тимчасовим порядком № 456.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивач не звертався до територіального підрозділу ДМС з заявою про видачу паспорта замість втраченого встановленого зразка та до заяви не було додано жодних документів для оформлення і видачі паспорта (у тому числі фото для вклеювання, платіжного документу з відміткою банку про сплату державного мита картки).
Відсутність факту відмови Амур-Нижньодніпровського районного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у оформленні паспорта на підставі поданої позивачем заяви, робить передчасним звернення до суду з позовом про зобов'язання відповідача видати позивачу паспорт громадянина України.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Амур-Нижньодніпровського районного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник