Копія
30 липня 2021 року Справа № 160/8392/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича
за участі секретаря судового засіданняПіскун Я.В.
за участі:
представника позивача представника відповідача Шевченко Л.М., Ревта Д.Л. Панков В.В., Коробова Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:
визнати незаконним та скасувати наказ начальника Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради № 68-к від 08.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 12.04.2021 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України;
поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради;
стягнути з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради компенсацію за вимушений прогул, виходячи із суми середньомісячного заробітку в розмірі 12 851,01 грн. з моменту звільнення до постановлення рішення суду;
стягнути з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради компенсацію за завдану незаконним звільненням моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані наступним:
позивач проходив службу в органах місцевого самоврядування;
наказом відповідача позивача звільнено з посади через скорочення штату;
відповідачем не запропоновано позивачу до звільнення іншу роботу у відповідача;
відповідачем не враховано переважне право позивача на залишення на роботі;
відповідачем не враховано, що позивач станом на момент звільнення є особою, якій до настання пенсійного віку, залишилось менше трьох років, а тому позивач має переважне право на залишення на посаді;
відповідач своїми незаконними діями спричинив позивачу моральні страждання (позивач вимушений шукати нову роботу, позивач повинен докласти зусиль для налагоджування життєвих обставин, які зазнали змін), які позивач оцінює у 20 000 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав:
позивач проходив службу в органах місцевого самоврядування;
рішенням міської ради затверджено загальну чисельність працівників міської ради: загальну чисельність працівників відповідача скорочено на 30 штатних одиниць;
відповідачем видано наказ про скорочення штату та чисельності і працівників на 30 штатних одиниць;
відповідач подав відповідну звітність центру зайнятості про наступне майбутнє вивільнення працівників;
новий штатний розклад відповідача затверджено лише 06.04.2021 року;
відповідачем враховано переважне право позивача на залишення на посаді: відповідачем створено комісію з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі; згідно висновку комісії перевагу при залишенні на посаді віддано іншому працівнику, оскільки останній підпадає під вимоги п.7 ч.2 ст. 42 КЗпП України, а позивач - під вимоги п.10. ч.2 ст. 42 КЗпП України, окрім того у іншого працівника більш продуктивна працю, обсяг та якість виконуваних робіт, характеристика начальника відділу що його ділових якостей;
власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо; відповідачем виконано вимоги вказаної вище норми закону України;
позивач не міг виконувати функції керівника відповідача, юрисконсульта відповідача, бухгалтера та керівнка кадрової служби відповідача, оскільки не має відповідної освіти; посада старшого інспектора відділу організаційно-аналітичної роботи та діловодства відповідача позивачу не пропонувалась оскільки позивач не має досвіду роботи в програмах «Загальна канцелярія» та «Загальний облік звернень громадян», оклад старшого інспектора є нижчим ніж був у був у позивача, посада старшого інспектора не є посадою органу місцевого самоврядування, а є посадою апарату органу місцевого самоврядування;
позивачем не надано суду доказів понесення моральних страждань, а тому вимоги про відшкодування моральної шкоди не є обґрунтованою;
позивачу відповідач пропонував посаду головного спеціаліста в Департаменті громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської міської ради за переведенням; на вказану посаду та на переведення позивач погодився; однак переведення фактично не відбулося.
Ухвалою суду від 23.06.2021 року поновлено позивачу строк звернення з позовом до суду та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою суду від 07.07.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою суду від 07.07.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову.
Суд, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
Рішенням Дніпровської міської ради від 10.02.2021 року № 6/3 «Про затвердження структури виконавчих органів Дніпровської міської ради, загальної чисельності працівників Дніпровської міської ради та її виконавчих органів» загальну чисельність працівників відповідача скорочено на 30 штатних одиниць.
11.02.2021 року відповідачем видано наказ № 2-ОД «Про скорочення штату та чисельності працівників», яким зменшено чисельність працівників відповідача на 30 штатних одиниць; внести зміни до штатного розпису відповідача.
12.02.2021 року відповідачем попереджено позивача про наступне звільнення у відповідності до вимог ч.1 ст. 40 КЗпП України.
08.04.2021 року відповідачем видано наказ № 68-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено позивача з посади головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 12.04.2021 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України через скорочення штату працівників; виплачено компенсацію за 2 календарних дні невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати.
У матеріалах справи містять штатний розпис відповідача станом на 01.01.2021 року, з якого видно, що загальна чисельність працівників відповідача 45 осіб; є відділ моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці, у якому є дві посади головного спеціаліста; та штатний розпис відповідача станом на 13.04.2021 року, з якого видно, що загальна чисельність працівників відповідача 15 осіб; відділ моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці об'єднано з відділом здіснення контрольних заходів в один відділ, у якому є одна посада головного спеціаліста.
З відзиву відповідача судом встановлено, що станом на 12.04.2021 року у відповідача була одна вакантна посада - старший інспектор відділу організаційно-аналітичної роботи та діловодства. Доказів пропонування позивачу вказаної вакансії відповідачем не надано. Позивач з урахуванням (для виконання функції старшого інспектора відповідача потрібна базова вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра без вимог до стажу роботи, а позивач має вищу освіту, що підтверджується копією диплому, яка міститься у матеріалах справи), ?, ? міг виконувати обіймати вказану посаду.
Також судом під час розгляду справи встановлено, що позивачу 06.04.2021 року відповідач пропонував посаду головного спеціаліста в Департаменті громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської міської ради за переведенням, що підтверджується відповідним повідомленням відповідача, копія якого міститься у матеріалах справи; на вказану посаду та на переведення позивач погодився; однак переведення фактично не відбулося; наказ про переведення позивача відсутній.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За положеннями частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмово заявою про таке переведення.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України власник чи уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про звільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2020 року у справі № 400/262/19 (номер у ЄРСР 92996974).
Згідно з пунктом 19 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Судом під час розгляду справи встановлено, що у відповідача мало місце скорочення штату працівників.
Судом під час розгляду справи не встановлено факту пропонування відповідачем позивачу всіх вакантних посад (іншої роботи), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення, а саме: станом на 12.04.2021 року у відповідача була одна вакантна посада - старший інспектор відділу організаційно-аналітичної роботи та діловодства; доказів пропонування позивачу вказаної вакансії відповідачем не надано; позивач з урахуванням , , міг виконувати обіймати вказану посаду. Посади головних спеціалістів юридичного відділу та відділу бухгалтерської та кадрової роботи позивачу не пропонувались, оскільки позивач не має відповідної профільної освіти, що є основною вимогою для зайняття вказаних посад.
Таким чином, відповідачем порушено порядок вивільнення позивача з посади у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Суд критично оцінює повідомлення відповідача від 06.04.2021 року, у якому останній пропонував позивачу посаду головного спеціаліста в Департаменті громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської міської ради за переведенням, з наступних підстав.
Посада, яку пропонував відповідач позивачу у повідомленні від 06.04.2021 року, була вакантна у іншого роботодавця - Департамент громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської міської ради, а не у позивача.
Відповідачем не надано суду доказів звернення Департаменту громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської міської ради до відповідача із пропозицією працевлаштувати позивача на вакантну посаду.
Позивача фактично не було переведено до Департаменту громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської міської ради, оскільки Департамент громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської міської ради не видав відповідного наказу.
Окрім того, у відповідача була вакантна посада - старший інспектор відділу організаційно-аналітичної роботи та діловодства; доказів пропонування позивачу вказаної вакансії відповідачем не надано; позивач з урахуванням , ?, міг виконувати обіймати вказану посаду.
За вказаних обставин судом відхиляється даний довод відповідача.
Стосовно дотримання відповідачем переважного права на залишення на роботі.
Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України.
Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед працівників обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Аналогічну позицію займає Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 року по справі № 756/5243/17.
Разом із тим, повноваження щодо призначення та визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника на ту чи іншу посаду належить власнику або уповноваженому ним органу. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування) (абз. 4 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року з подальшими змінами).
23.12.2020 року відповідачем наказом № 4-ОД створено комісію з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі.
У матеріалах справи міститься копія протоколу № 2 від 05.04.2021 року засідання комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, у відповідності до якого порівнювалися продуктивність праці і кваліфікація наступних осіб: ОСОБА_2 , позивача та ОСОБА_3 ; комісією зроблено висновок, що ОСОБА_3 підпадає під вимоги п.7 ч.2 ст. 42 КЗпП України, а позивач - під вимоги п.10. ч.2 ст. 42 КЗпП України; ОСОБА_3 має більш продуктивну працю та обсяги і якість виконуваних робіт, характеристику начальника відділу щодо його ділових якостей.
За вказаних обставин відповідач не порушив вимоги статті 42 КЗпП України.
Отже, суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню наказ начальника Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради № 68-к від 08.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 12.04.2021 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 13.04.2021 року, оскільки 12.04.2021 року був останнім робочим днем для позивача.
Щодо позовної вимоги - стягнути на користь позивача з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, законодавцем встановлено межі періоду виплати середнього заробітку, а саме: весь час вимушеного прогулу, а відтак, оскільки незаконне звільнення позивача спричинило вимушений прогул, середній заробіток підлягає стягненню на користь позивача.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Ураховуючи, що звільнення позивача відбулося 27 листопада 2020 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за вересень та жовтень 2020 року.
Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).
Згідно розрахунку середньомісячної заробітної плати, який складено відповідачем, який міститься у матеріалах справи, середньоденна заробітна плата позивача становить 611,19 грн. за період лютий та березень 2021 року; фактично відпрацьований час 34 дні (у лютому 2021 року - 20 днів, у березні 2021 року - 14 днів).
Середньомісячне число робочих днів становить 17 днів (34 дні : 2).
Таким чином розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 13.04.2021 року по 30.07.2021 року (день ухвалення рішення суду) становить: 36 671,40 грн.
Розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу:
611,19 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 60 днів (період з 13.04.2021 року по 30.07.2021 року - день ухвалення рішення суду; середньомісячне число робочих днів - 17 ).
Згідно п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу у розмірі 36 671,40 грн. наведена без урахуванням податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язових платежів.
Суд зазначає, що належним способом захисту у справі про присудження оплати за час вимушеного прогулу є саме стягнення вищевказаної суми з роботодавця.
За вказаних обставин дана позовна вимога підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги - стягнути на користь позивача з відповідача моральну шкоду у розмірі 20 000 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Судом під час розгляду справи встановлено протиправність дій відповідача під час звільнення позивача зі служби.
Не дотримання відповідачем вимог КЗпП України завдало позивачу певних моральних страждань та переживань, оскільки з вини відповідача він був протиправно звільнений зі служби, тобто втратив роботу; позивач та його родина своєчасно не отримали коштів, на які вправі були розраховувати при плануванні свого бюджету, що змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя, звертаючись до адвоката та до суду, щоб довести порушення своїх прав.
Враховуючи вказані вище обставини, принципи розумності та справедливості, приймаючи до увагу той факт, що позивач отримав під час звільнення зі служби вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також те, що період вимушеного прогулу склав лише три з половиною місяці, то суд вважає, що компенсація заподіяної позивачу моральної шкоди повинна становити 2000 грн.
Суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу моральну шкоду.
За вказаних обставин суд частково задовольняє вказану вище позовну вимогу позивача у розмірі 2000 грн.
У відповідності до вимог ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Пр судовий збір», а тому останній не підлягає розподілу.
Керуючись ст. ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровського міської ради (49000, м. Дніпро, пр-т. Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 41169207) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ начальника Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради № 68-к від 08.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 12.04.2021 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 13.04.2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.04.2021 року по день винесення рішення суду у розмірі 36 671,40 грн. (сума вказана без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язових платежів).
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради заподіяну моральну шкоду у розмірі 2 000 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 10 390,23 грн. (сума вказана без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язових платежів).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 30 липня 2021 року.
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді Лісна А.М.
Рішення не набрало законної сили станом на 30.07.2021 року
Помічник судді Лісна А.М.