21 липня 2021 року Справа № 160/7281/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Дорош С.П., представників відповідача - Бугайової О.О., Касьян К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
07.05.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого речового майна при звільненні зі служби;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме затримки виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період з 06.11.2020 року по 30.03.2021 року в розмірі 66315,75 грн. (шістдесят шість тисяч триста п'ятнадцять гривень 75 копійок).
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач проходила військову службу у відповідача та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2020 року №255 позивача було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, при звільненні відповідачем не було нараховано та не було виплачено позивачу грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна. Повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення позивачу військова частина здійснила лише 31.03.2021 року, при цьому відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 06.11.2020 року по 31.03.2021 року. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги.
14.05.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
08.06.2021 року від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що з позивачем було припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини Національної гвардії України та всіх видів забезпечення, наказом командира військової частини Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.1 1.2020 № 255 та при звільнені було здійснено розрахунок грошового забезпечення. Також, вказано, що звільнення військовослужбовця є підставою для виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому виплата такої компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік, відповідно до встановленої процедури. Вказано на відсутність бездіяльності оскільки відповідачем здійснювались дії для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та 31.03.2021 року було здійснено відповідну виплату. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, відповідач вказав, що такий вид компенсації передбачений нормами Кодексу законів про працю України та які не можуть бути застосовані у даному випадку, оскільки грошова компенсація вартості неотриманого речового майна не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
29.06.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву та вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
06.07.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання відповідача, вирішено продовжити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
21.07.2021 року у підготовчому судовому засіданні після отримання згоди сторін про початок розгляду справи по суті у день після закінчення підготовчого судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Під час розгляду справи по суті позивач просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі при цьому посилаючись на доводи наведені у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представники відповідача просили відмовити у задоволенні позовних вимог, при цьому посилаючись на доводи наведені у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
02.11.2020 року та 04.11.2020 року позивач зверталась до відповідача із рапортом щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2020 року №255 припинено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшину ОСОБА_1 та вирішено виплатити: - премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 по 05 листопада 2020 року в розмірі 135 відсотків посадового окладу; - грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (за 2016-2020 роки).
23.11.2020 року у відповідь на рапорт позивача від 04.11.2020 року відповідачем повідомлено про складання довідки про вартість речового майна та вказано, що виплата буде здійснюватися відповідно до п.4 Порядку №178.
На підставі наказу командира військової НОМЕР_1 від 26.03.2021 року №37 та довідки про вартість речового майна від 05.11.2020 року № 1340 в межах бюджетних призначень ОСОБА_1 була нарахована та виплачена 31.03.2021 року компенсація за неотримане речове майно за час проходження служби з розрахунку: 14 666,26 грн., утримано військовий збір 14 666,26 грн.*1,5% = 219,99 грн. перераховано 14 666,26-219,99=14 446,27 грн.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна при звільненні зі служби, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
«Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України.
Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Отже, компенсацію за невидане речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата Верховного Суду у справі № 480/3105/19 зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно, у разі подання рапорту про її виплату під час проходження служби, належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, із посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, зазначив, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до вказаної постанови Верховний Суд дійшов висновку, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
При цьому, судова палата зауважила, що умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Аналогічні правові висновки здійснені Верховним Судом у постановах від 27.01.2021 у справі № 340/680/20, від 28.01.2021 у справі № 520/5559/2020, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17.
Судом встановлено, що позивач подав рапорт про нарахування сум компенсації за не видане речове майно 02.11.2020 року та 04.11.2020 року, звільнено позивача з військової служби та виключено зі списків особового складу 05.11.2020 року. Тобто, позивач подав рапорт щодо вказаних компенсаційних сум під час проходження служби.
Таким чином, враховуючи, що позивачем було подано відповідний рапорт та те, що військовою частиною несвоєчасно виплачені належні суми остаточного розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо несвоєчасної виплати.
Щодо стягнення середнього заробітку (а весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме затримки виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період з 06.11.2020 року по 30.03.2021 року в розмірі 66315,75 грн., суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Остаточний розрахунок проведено з позивачем не у день звільнення, а лише 31.03.2021 року, при цьому не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу наведених норм права та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.
05.11.2020 року, в останній день проходження служби, позивачеві не виплачені суми компенсації за належні до видачі предмети речового майна відповідно до поданого позивачем рапорту.
При звільнені із позивачем проведено остаточний розрахунок у розмірі 39241,75 грн.
Компенсація за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14666,26 грн не виплачена при звільненні, оплата здійснена 31.03.2021 року.
Період затримки (прострочення) виплати тривав з 06.11.2020 року по 31.03.2021 року, та складає 145 днів.
Середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні повні місяці, що передували звільненню, дорівнює 457,35 грн.
Середній заробіток за період з 06.11.2020 року по 31.03.2021 року складає 66315,75 грн (145 днів х 457,35 грн).
При цьому, враховуючи вищевказані обставини та з огляду на правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що при розгляді цього спору необхідно застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Належні до виплати позивачу суми остаточного розрахунку складають 53908,01 грн., тобто 100% (14666,26 грн. компенсації неотриманого речового майна + 39241,75 грн виплачені при звільненні).
Несвоєчасно виплачені 14666,26 грн. компенсації неотриманого речового майна у складі всіх належних до виплати позивачу сум остаточного розрахунку складають 27,2% (14666,26 грн. х 100 / 53908,01 грн).
Повна сума середнього заробітку за весь час прострочення складає 66315,45 грн. (100%), а 27,2% від повної суми середнього заробітку дорівнює 18037,89 грн (66315,45 грн. х 27,2%).
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час прострочення проведення повного остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 18037,89 грн, у зв'язку із чим заявлені позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Наведене правозастосування відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого речового майна при звільненні зі служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме затримки виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період з 06.11.2020 року по 30.03.2021 року в розмірі 18037,89 грн. (вісімнадцять тисяч тридцять сім гривень вісімдесят дев'ять копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 29.07.2021 року.
Суддя М.В. Дєєв