02 червня 2021 року Справа № 160/3841/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, -
16.03.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.05.2019 року про сплату ОСОБА_1 недоїмки в сумі 21 020,90 грн.;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.02.2020 року про сплату ОСОБА_1 недоїмки в сумі 8 262,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані вимоги є протиправними та такими, що прийняті всупереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що відносно нього в Реєстрі міститься запис про реєстрацію, як фізична особа підприємець з 19.03.2012, проте, позивач не реєструвався як ФОП, підприємницьку діяльність не здійснював. Позивач вважає, що він не має статусу підприємця, а тому не має обов'язку сплачувати єдиний внесок. Крім того, зазначено про те, що позивач в період нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску перебував у трудових відносинах з ПАТ «Акта Банк», з політичною партією «Об'єднання «Самопоміч» та ТОВ Компанія «БІКО», тож єдиний внесок за позивача сплачував роботодавець, як за найману особу. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.
На виконання вимог ухвали суду, 30.03.2021 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
05.05.2021 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що оскаржувані вимоги є правомірними, та такими, що винесені відповідно до вимог діючого законодавства, оскільки в інтегрованій картці платника фізичної особи ОСОБА_1 виникла недоїмка, яка підтверджується вимогами про сплату боргу № 1237-52/04-63 від 11.05.2019 та від 11.02.2020. З урахуванням викладеного, оспорювані податкові вимоги є цілком правомірними, винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідач вважає, що оскаржувані вимоги винесена виключно на законних підставах та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 замінено відповідача - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на відокремлений територіальний підрозділ на правах філії Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658).
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у березні 2012 року ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків - ФОП ОСОБА_1 відображено наступні не сплачені нарахування за 2017 - 2019 роки.
За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8 448,00 грн., за 2018 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 9 828,72 грн., за 2019 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 11 016,72 грн.
Відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів оформлено вимоги про сплату боргу (недоїмки): № 1237-52/04-63 від 11.05.2019, якою ОСОБА_1 визначено до сплати 21 030,90 грн. недоїмки з єдиного внеску та № 1237-52/04-63 від 11.02.2020, якою ОСОБА_1 визначено до сплати 8 262,54 грн.
Позивач вважає вказані вимоги протиправними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
При вирішенні спору суд виходить із того, що спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VI, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
При цьому, п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що він з 22.02.2017 по 28.02.2017 працював у Політичній партії «Об'єднання «Самопоміч», з 07.05.2019 по 03.07.2019 у ТОВ Компанія «БІКО».
Крім того, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу за вищевказані періоди роботи ОСОБА_1 роботодавцями сплачені страхові внески за позивача як за найману особу.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначена правова позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19.
Аналізуючи зазначене, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних вимог не було враховано факт сплати за позивача страхових внесків його роботодавцем, а відповідно оскаржувані вимоги прийняті відповідачем з порушенням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1-7 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено 03.03.2021 договір про надання правової допомоги № 03/03/21.
Пунктом 1.1. означеного Договору визначено, що Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання щодо надання юридичної допомоги, а саме: підготовка, оформлення та подання позовних заяв про визнання незаконними та скасування 3 (трьох) податкових вимог.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що вартість послуг передбачених п. 1.1. цього договору (гонорар) складається з наступного: 5 000,00 грн. - підготовка, оформлення та подання позовних заяв.
На виконання умов Договору позивачем надано наступні документи: договір про надання правової допомоги № 03/03/21 від 03.03.2021; попередній орієнтований розрахунок судових витрат; рахунок на оплату № 03/03/21/1 від 03.03.2021 на суму 5 000,00 грн.; квитанція про сплату по договору № 03/03/21 від 03.03.2021 на суму 4 950,00 грн.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3368 від 08.06.2017; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1005070 від 11.03.2021.
Завірені копії вищезазначених документів долучені до матеріалів справи.
При цьому, суд враховує, що відповідачем на виконання ч. 7 ст. 134 КАС України, подано клопотання про неспівмірність витрат позивача на правничу допомогу.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
Так, аналізуючи надані позивачем документи, суд звертає увагу, що надані позивачем документи на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу містять низку розбіжностей, так, зокрема, у Договорі про надання правової допомоги № 03/03/21 від 03.03.2021 зазначено про оскарження 3 вимог, тоді як у даній справі має місце оскарження лише 2 вимог.
Крім того, згідно п. 3.1. Договору та рахунку на оплату № 03/03/21/1 від 03.03.2021 позивачу дуло визначено до сплати 5 000,00 грн., разом з тим, згідно квитанції № 03/03/21 від 03.03.2021 ОСОБА_3 було сплачено 4 950,00 грн.
На переконання суду, наведені розбіжності та невідповідності як у договорі про надання правової допомоги так безпосередньо і в сплаченій сумі за надання такої правової допомоги є суттєвими.
З урахуванням чого, слід дійти висновку, що позивачем не надано належних в розумінні ст. 73 КАС України доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1 816,00 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 1237-52/04-63 від 11.05.2019 року про сплату ОСОБА_1 недоїмки в сумі 21 020,90 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 1237-52/04-63 від 11.02.2020 року про сплату ОСОБА_1 недоїмки в сумі 8 262,54 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 816,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення суду складений 02 червня 2021 року.
Суддя А. Ю. Рищенко