Копія
29 липня 2021 року Справа № 160/9886/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3883-51/51 від 12.11.2019р.
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3883-51/62 від 17.11.2020р.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. ОСОБА_1 , офіційно працевлаштований Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровські земельні ресурси» на посаді директора, по теперішній час, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжки. Роботодавцем щомісячно за позивача сплачувався ЄСВ з заробітної плати. Враховуючи те, що за позивача нараховує та сплачує роботодавець, то це виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем.
Ухвалою суду від 22.06.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
14.07.2021 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оскаржувана вимога є правомірною, та такою, що винесена відповідно до вимог діючого законодавства, оскільки станом на 31.10.2020 року в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 виникла недоїмка в розмірі 35 588,74 грн. Керуючись п.3 р.VІ Інструкції №449 ГУ ДПС у Дніпропетровській області в автоматичному режимі ІТС «Податковий блок» сформована вимога від 12.11.2019 №Ф-3883-51/51, яка була направлена на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення. Поштове відправлення повернуто за закінченням строку зберігання. Відповідно до п.3 р.VІ Інструкції №449 ГУ ДПС у Дніпропетровській області в автоматичному режимі ІТС «Податковий блок» сформована вимога від 17.11.2020 №Ф-3883-51/62, яка була направлена на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення. Поштове відправлення повернуто за закінченням строку зберігання. На підставі вказаного, вимоги від 12.11.2019 №Ф-3883-51/51 та від 17.11.2020 №Ф-3883-51/62 набули статусу узгоджених. З урахуванням викладеного, оспорювана податкова вимога є цілком правомірною, винесеною у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідач вважає, що оскаржувана вимога винесена виключно на законних підставах та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в 2004 році зареєструвався як фізична особа-підприємець, але припинив свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець в 2006 році, на підставі власного рішення, відповідна заява подавалась до відповідного податкового органу.
Матеріалами справи підтверджено, що Головним управління ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3883-51/51 від 12.11.2019р. року по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 10 719,72 грн., та вимога №Ф-3883-51/62 від 17.11.2020р. по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9 048,48.
Вказані вимоги були направлені контролюючим органом на адресу позивача, між тим, доказів отримання позивачем вказаних вимог, матеріали справи не містять.
ОСОБА_1 дізнався про відкриті виконавчі провадження Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), ВП №62233552 та ВП №65647610, де стягувачем є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
Ознайомившись з відповідними матеріалами, позивач довідався, що відповідачем сформовано податковий борг у розмірі 10719,72 грн., на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3883-51/51 від 12.11.2019р., та сформовано податковий борг у розмірі 9048,48 грн., на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3883-51/62 від 17.11.2020р. Підставою формування податкового боргу зазначено, у відповідності до ст.25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, наявна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, станом на 07.03.2020р., та на 17.05.2021р.
Позивач зазначає, що не отримував від податкового органу вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від №Ф-3883-51/51 від 12.11.2019р. та №Ф-3883-51/62 від 17.11.2020р
Як означає, ОСОБА_1 , що з 03.02.2010р. працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровські земельні ресурси» на посаді директора, де и працює по теперішній час, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжки.
Відповідно до відомостей про застраховану особу за станом на 05.05.2021 року, яка міститься у матеріалах справи, за позивача роботодавці сплачували протягом 2010-2020 років єдиний соціальний внесок.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI).
Підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Згідно ч.3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст.25 Закону №2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Суд зазначає, що позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за період 2017, 2018, 2019, І.ІІ, III квартал 2020 року.
Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДПС у Дніпропетвроській області.
Також судом встановлено, що позивач у період з 2010 року працює по сьогоднішній день.
Крім того, згідно з довідок форми ОК-7, виданих Пенсійним фондом України, вбачається, що ТОВ «Дніпровський завод гумово-технічних виробів» з 2011 року по сьогоднішній день перераховувались єдині соціальні внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. по теперішній час, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься у матеріалах справи.
Верховний Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19, 04.12.2019 року сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом, оскаржуваною вимогою позивачеві визначено суми зобов'язань зі сплати єдиного внеску із розміру мінімального страхового внеску за 2017, 2018, 2019, І.ІІ, III квартал 2020 року, тобто у період реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, за який він мав обов'язок сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.
Однак, у період, за який контролюючим органом донараховано недоїмку, ОСОБА_1 був офіційно працевлаштований, що підтверджується матеріалами справи.
Отже, позивач у зазначені періоди був найманим працівником, тобто застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець.
Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення її становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі вона не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість, покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням єдиного соціального внеску.
Відтак, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3883-51/51 від 12.11.2019р. на суму 10 719,72 грн., та №Ф-3883-51/62 від 17.11.2020р. на суму 9 048,48 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є протиправними та такими, що підлягає скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Одночасно суд зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення з даним позовом до суду, оскільки відповідачем не надано суду доказів отримання позивачем оскаржуваних вимог.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1 816,00 грн., що документально підтверджується квитанціями №0.0.2161871699.1 від 15.06.2021 року.
Отже, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 1 816,00грн.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00
Згідно п.1 ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничоїдопомоги на підставідоказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).
Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Судом встановлено, що 15.06.2021 року між позивачем та адвокатом Омелян Олександром Олександровичем був укладений договір про надання правничої допомоги.
У матеріалах справи міститься акт виконаних робіт від 17.06.2021 року до договору про надання правничої допомоги від 15.06.2021 року, у відповідності до якого ОСОБА_2 надав позивачу послуги з правничої допомоги.
Також у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 18.07.2011 року, яке видано адвокату Омелян О.О.
У матеріалах справи міститься ордер про надання правничої допомоги позивачу адвокатом Омелян Олександром Олександровичем.
Позивачем надано суду рахунок-фактура від 15.06.2021 року на суму 8 000,00грн.
У матеріалах справи містяться заперечення відповідача стосовно витрат на правничу допомогу.
Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що дана справа є не складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, приймаючи до уваги принципи добросовісності, розумності та справедливості, то суд вважає за необхідне присудити позивачу витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 4 000,00 гривень.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , в код РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, будинок 17-А,м.Дніпро,49005, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу- задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3883-51/51 від 12.11.2019р.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3883-51/62 від 17.11.2020р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збор в розмірі 1 816,00 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4 000,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді А.М. Лісна
29.07.2021