Копія
11 червня 2021 року Справа № 160/4747/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, відповідача 2 Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
30 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якому просить суд:
- визнати протиправними:
- рішення (щодо зменшення позивачу розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня);
- дії (довготривала протиправна поведінка щодо помилкового нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня);
- бездіяльність (довготривале ухилення від виконання своїх зобов'язань після визнання протиправними і нечинними положень законодавчих актів, на підставі яких проводилися помилкові нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня - щодо виправлення своїх помилок; ухилення від виконання вимог чинного законодавства України з питань звернення громадян - після звернення 09.12.2020), - Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА під час нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, починаючи з 2002 року і до теперішнього часу;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА здійснити перерахунок та виплату позивачу суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходів та врахуванням проведених раніше виплат - з 2002 року по 2020 рік включно;
- стягнути з відповідача грошову компенсацію за завдану моральну шкоду:
- на користь позивача - у сумі 10% від визначеного судом розміру грошового відшкодування заподіяної моральної шкоди;
- на користь Дніпропетровського військового госпіталю - у сумі 90% від визначеного судом розміру грошового відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА здійснити виплату загальної заборгованості (згідно пункту 2 позову) та належної позивачу грошової компенсації за завдану моральну шкоду (згідно пункту 3 позову) однією сумою;
- допустити негайно виконання рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Також, зазначив, що з 15 червня 2020 року Міжрайонною Саксаганською медико-соціальною експертною комісією міста Кривого Рогу позивача визнано інвалідом війни III групи. Зазначив, що Порядок виплати органами праці та соціального захисту населення разової грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня, починаючи з 2002 року, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 №486 «Про забезпечення виплати у 2002 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». До того часу було визначено, що виплату разової грошової допомоги проводять органи, які призначають пенсію або щомісячне довічне грошове утримання, в порядку, передбаченому для виплати пенсій, а особам, які не є пенсіонерами - органи, що ведуть їх облік. Більше двадцяти років поспіль, незважаючи на вимоги чинного законодавства України, Кабінет Міністрів України неправомірно виконував функцію щодо прийняття (протиправних) рішень про розмір щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня. Щороку законодавчими актами нижчої юридичної сили розмір допомоги суттєво занижувався. Таким чином, починаючи з 2002 року і по 2020 рік включно, при здійсненні виплат щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з вини суб'єкта владних повноважень позивач не отримав (втратив) частину доходів у сумі 58 648,40 грн. Враховуючи вищевикладене, вважає, що крім матеріального збитку, вчиненого незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю відповідача, позивачу завдано моральну шкоду у зв'язку із порушенням конституційних прав і свобод, соціальних гарантій, що спричинило погіршення його стану здоров'я та суттєву зміну способу його життя. Зазначає, що викладені вище факти свідчать про те, що протягом тривалого часу Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА порушуються конституційні права громадянина України і ветерана війни.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Також, цією ухвалою залучено до участі у справі № 160/4747/21 в якості другого відповідача - Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 42643875).
10.06.2021 року на адресу суду від відповідача 2 надійшов відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що Заклад не є належним відповідачем по справі, що підтверджується п. 3.8. Статуту Закладу, який затверджено рішенням Дніпропетровської обласної ради від 16.08.2019 № 492-17/VІІ (зі змінами), а саме: "Заклад не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та Органу управління майном". Зазначає, що Заклад не відповідає вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, діє на підставі Статуту та не є тотожним Центру (визначеного відповідачем по зразковій справі № 440/2722/20), який діє на підставі типового положення про Центри, затвердженого наказом Міністерством праці та соціальної політики України від 25.04.2006 № 147. Згідно Статуту, серед завдань та функцій Закладу відсутні повноваження щодо самостійного підвищення та перерахунку розміру допомоги. По суті Заклад здійснює підготовку відомостей на виплату (друк та направлення до банківських установ/ центрів поштового зв'язку) на підставі розпоряджень органів соціального захисту населення - суб'єктів владних повноважень та версії програмного забезпечення державного підприємства “Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України" на кожний рік. Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Враховуючи зазначене, на підставі ч. 2 ст. 77, ч. 4, 5 ст. 78 КАСУ відповідач посилається на рішення Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду № 160/16065/20 від 11.01.2021, № 2а-4998/11 від 30.04.2013, № 2а-314/10 від 06.10.2011 та копії постанов про виконавче провадження № 196/938/16-а(2-а/196/45/2016) від 14.08.2017, згідно яких Центром не порушувались права ветеранів війни щодо нарахування щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня і Центр не є належним відповідачем по справі. Згідно ст. 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, є Міністерство соціальної політики України. Відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет. Згідно ст. 117 Конституції України: “Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання”. Постанова КМУ від 19.02.2020 № 112, якою встановлений розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій за 2020 рік - 1390,00 грн (та згідно якої позивачу нараховано в квітні 2020 р. зазначену суму), не визнана неконституційною. Заклад противоправних дій або бездіяльності, які порушили права, свободи та інтереси позивача не допускав. Також зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, який встановлено ч.2 ст.122 КАСУ, щодо виплати допомоги за 2020 рік так як позовну заяву подано 24.03.2021.
Ухвалу від 05.04.2021 року відповідач 1 отримав під підпис 12.05.2021 року, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідач 1 заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду не надав.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Зазначив, що з 15 червня 2020 року Міжрайонною Саксаганською медико-соціальною експертною комісією міста Кривого Рогу позивача визнано інвалідом війни III групи. Позивач зазначає, як учасник бойових дій, він має право на щорічну допомогу до 5 травня за період з 2002 по 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, однак відповідачем у 2002 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 80, 00 грн., у 2003 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 90, 00 грн., у 2004 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 120, 00 грн., у 2005 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 250, 00 грн., у 2006 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 250, 00 грн., у 2007 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 280, 00 грн., у 2008 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 310, 00 грн., у 2009 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 340, 00 грн., у 2010 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 630, 00 грн., у 2011 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 630, 00 грн., 2012 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 675, 00 грн., у 2013 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 745, 00 грн., у 2014 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 795, 00 грн., у 2015 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі 875, 00 грн., у 2016 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі - 920 грн., у 2017 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі - 1200 грн., 2018 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі - 1265 грн., у 2019 році нараховано та виплачено - 1295 грн., та у 2020 році нараховано та виплачено - 1390 грн.
Позивачем 09.12.2020 року на адресу Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації було направлено заяву про перерахунок та нарахування щорічної виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та за попередні роки. Заява Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації була отримана 15.12.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Проте, відповідь від Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на заяву від 09.12.2020 року на адресу позивача не надходила.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі по тексту -Закон України № 3551-XII).
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) статтю 12 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року та № 112 від 19 лютого 2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" №112 від 19 лютого 2020 року (набрала чинності 25 лютого 2020 року) визначено розмір виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій - 1390 гривень.
У 2002 році допомога складала - 80, 00 грн., у 2003 році допомога складала - 90, 00 грн., у 2004 році допомога складала - 120, 00 грн., у 2005 році допомога складала - 250, 00 грн., у 2006 році допомога складала - 250, 00 грн., у 2007 році допомога складала - 280, 00 грн., у 2008 році допомога складала - 310, 00 грн., у 2009 році допомога складала - 340, 00 грн., у 2010 році допомога складала - 630, 00 грн., у 2011 році допомога складала - 630, 00 грн., у 2012 році допомога складала - 675, 00 грн., у 2013 році допомога складала - 745, 00 грн., у 2014 році допомога складала - 795, 00 грн., у 2015 році допомога складала - 875, 00 грн., у 2016 році допомога складала - 920 грн., у 2017 році - 1200 грн., у 2018 році - 1265 грн., у 2019 році - 1295 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX від 14 листопада 2019 року встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190 грн. (1638 грн. х 5).
Відповідна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року по справі №440/2722/20, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Оскільки разову грошову допомогу позивачу у 2020 році виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд приходить до висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Разом з тим, вимоги позивача зобов'язати здійснити перерахунок та виплатити йому недоплачену щорічну грошову допомогу до 05 травня, як учаснику бойових дій, за 2002- 2019 роки задоволенню не підлягають у зв'язку з наступним.
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18), як підстави для нарахування позивачу належного розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2002-2019 роки, суд вважає безпідставними.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, лише з 27.02.2020 року положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України вважається неконституційним, а тому прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) не змінює правових відносин між сторонами, що мали місце у 2002-2019 роках.
Щодо посилання КЗ "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради на те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, суд зазначає наступне.
Так, зі змісту постанови Великої палати Верховного Суду від 13.01.2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 слідує, що це рішення є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової грошової допомоги до 5 травня (управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), щодо нарахування та виплати такої допомоги у 2020 році у розмірі, передбаченому ст. 13 Закону № 3551-XII.
Крім того, абз. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України(далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання).
Таким чином, визначений Кабінетом Міністрів України порядок передбачає, що виплату грошової допомоги до 5 травня проводить саме Міністерство соціальної політики через відповідні структурні підрозділи (районні органи соціального захисту населення та центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Також суд звертає увагу на те, що на підставі наказу Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22.03.2019 року № ОД-65/0/209-19 "Про передачу функцій", починаючи з 2019 року функції з нарахування та здійснення соціальних виплат за КПКВК 2501150 передано до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення Дніпропетровської обласної ради.
Отже, належним відповідачем у даній справі є саме Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Положеннями ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п. 4, 5 Постанови, у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 року справа № 580/1881/19, від 19.12.2018 у справі № 640/14909/16-ц, від 04.03.2019 у справі № 295/443/17 та від 08.05.2019 у справі № 233/3464/17.
Однак, будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача будь-яким чином вплинули на стан здоров'я позивача, спричинили погіршення його стану, зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано. Самого лише посилання на їх протиправність недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди.
Позивачем не надано жодного документального доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди та на підтвердження причинного зв'язку моральної шкоди із діями заподіювача шкоди, розрахунку суми визначення моральної шкоди, а відтак суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі № 295/3897/17.
Так, у вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Разом з тим, право на отримання позивачем належної йому за Законом соціальної виплати підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки якщо за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплати та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні виплати доти, доки право на таку виплату передбачено чинним законодавством України.
Протиправне нездійснення соціальної виплати, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів, а саме, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України, може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно позивача, чим порушує його/її право на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно здійснення соціальної виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання соціальних виплат та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
З огляду на вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи висновки Верховного Суду у зразковій справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних в наступній редакції:
- визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради провести нарахування та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Щодо звернення до негайного виконання рішення суду, то слід зазначити, що згідно із частиною першою статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про:
1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;
Зі змісту вищенаведеної статті встановлено, що КАС України передбачає можливість негайного виконання судових рішень ще до набрання ними законної сили. Необхідність негайного виконання судових рішень може бути обумовлена різними причинами, зокрема, потреба надати швидкий захист життєво важливим інтересам позивача, публічним чи іншим інтересам, яким може бути заподіяно значної шкоди, якби не було передбачено негайного виконання.
Отже, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його винесення чи оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Разом з тим, положеннями КАС України не передбачено негайне виконання всіх судових рішень. Більше того, стаття 371 КАС України передбачає вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно.
Враховуючи вищезазначене, при вирішенні питання чи є підстави допустити негайне виконання рішення суду необхідно встановити, яких саме спірних правовідносин стосується предмет спору та який саме обрано спосіб захисту порушених прав особи.
Суд зазначає, що рішенням зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік.
Таким чином, зміст позовних вимог позивача, про обґрунтованість яких дійшов суд у своєму рішенні, носять зобов'язальний характер, а тому в допуску до негайного виконання слід відмовити.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1 Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, відповідача 2 Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради провести нарахування та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) В.В. Кальник
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя В.В. Кальник
11.06.2021
Рішення не набрало законної сили 11 червня 2021 р.
Суддя В.В. Кальник