30 липня 2021 року ЛуцькСправа № 140/5219/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до звернулася в суд з позовом до Луцької міської ради про визнання протиправною відмову, оформлену рішенням від 28.04.2021 №10/33; зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею до 0,10 га, відповідно до заяви від 10.11.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 у справі №140/17237/20, за результатами повторного розгляду заяви позивача від 10.11.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га, Луцькою міською радою прийнято рішення від 28.04.2021 №10/33, яким позивачу знову вiдмoвлeнo в зaдoвoлeннi її клопотання. Вказана відмова мотивована тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, яке зазначене на графічному матеріалі, який був доданий до заяви не відповідає вимогам затвердженої містобудівної документації, а саме: відповідно до Генерального плану міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 24.06.2009 №42/1, та Плану зонування території міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2015 №71/13, земельна ділянка знаходиться частково в зоні зелених насаджень загального користування та частково в зоні садибної забудови (Ж-1), згідно з схеми планувальних обмежень території м. Луцька вказана земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні та прибережній смузі ставка, на території затоплюваній паводковими водами та з підвищеним рівнем залягання ґрунтових вод в між паводковий період, де будівництво житлових будинків не передбачене. Проте, позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та вказує, що місце розташування ділянки на яку вона претендує, згідно Генерального плану м. Луцька знаходиться в зоні садибної забудови, вказане не заперечує і відповідач (у рішенні зазначено, що ділянка хоч і частково, проте знаходиться в зоні садибної забудови). Оскільки позивач претендує на ділянку розміром, як і зазначено в Земельному кодексі України не більше 0,10 га., тобто не обов'язково рівно 0,10 га., то в подальшому, в ході розроблення проектної документації, буде визначено розмір ділянки, можливий для надання у власність (тобто та частина, яка розташована на території відведеній під садибну забудову), враховуючи особливості розташування ділянки зазначені у рішенні від 28.04.2021 року №10/33. При цьому, зазначає, що передача (надання) земельної ділянки у власність є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, при цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог. Вказує, що у даному випадку бажане місце розташування земельної ділянки, яке зазначене на графічних матеріалах, що були додані до заяви, не відповідає вимогам затвердженої містобудівної документації, а саме: відповідно до Генерального плану міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 24.06.2009 №42/1, та Плану зонування території міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2015 №71/13, земельна ділянка знаходиться частково в зоні зелених насаджень загального користування та частково в зоні садибної забудови (Ж-1). Згідно з схеми планувальних обмежень території м. Луцька вказана земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні та прибережній смузі ставка, на території затоплюваній паводковими водами та з підвищеним рівнем залягання ґрунтових вод в міжпаводковий період, де будівництво житлових будинків не передбачене. Згідно з пунктом 6.1.32 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» граничний розмір площі земельних ділянок, які надаються громадянам для нового житлового будівництва, має становити не менше 0,0500 га. Разом з тим, відповідно до поданого графічного матеріалу не можливо визначити межі та орієнтовну площу земельної ділянки, яка попадає в зону садибної забудови, а яка у водоохоронну зону та прибережну смугу. При цьому зазначає, що у заяві від 10.11.2020 позивачем зазначено розмір земельної ділянки 0,10 га, водночас статтями 118, 123 Земельного кодексу України не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування на здійснення уточнень клопотань, поданих в порядку цих статей, в тому числі і щодо розміру земельної ділянки. Тобто, Луцька міська рада, як орган місцевого самоврядування, розглядає клопотання, подане в порядку частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, та приймає відповідне рішення виключно на підставі того розміру земельної ділянки, що вказаний в цьому клопотанні, та того місця розташування земельної ділянки, яке відображене у доданих графічних матеріалах. З наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 10.11.2020 позивач ОСОБА_1 звернулася до Луцької міської ради з заявою, в якій просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована в АДРЕСА_1 . До вказаної заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, а також копії документів, що посвідчують особу (ідентифікаційний код, паспорт).
Листом від 26.11.2020 №6.1.-7/4023/2020 «Про можливість одержання безоплатно у власність земельної ділянки» Луцька міська рада повідомила позивача про те, що місце розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яке зазначене на графічному матеріалі, не відповідає вимогам затвердженої містобудівної документації.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 у справі №1401/17237/20 визнано протиправною відмову Луцької міської ради оформлену листом від 26.11.2020 №6.1-7/4023/2020 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.11.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,10 га та зобов'язано Луцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.11.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,10 га та за наслідками розгляду прийняти рішення у відповідності до вимог Конституції України, Земельного кодексу України.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 (справа №1401/17237/20) Луцькою міською радою 28.04.2021 прийнято рішення №10/33 «Про відмову громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 ». Як зазначено у вказаному рішенні, підставою для відмови позивачу у наданні такого дозволу стало те, бажане місце розташування земельної ділянки, яке зазначене на графічному матеріалі, який був доданий до заяви, не відповідає вимогам затвердженої містобудівної документації, а саме: відповідно до Генерального плану міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 24.06.2009 №42/1, та Плану зонування території міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2015 №71/13, земельна ділянка знаходиться частково в зоні зелених насаджень загального користування та частково в зоні садибної забудови (Ж-1), згідно з схеми планувальних обмежень території м. Луцька вказана земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні та прибережній смузі ставка, на території затоплюваній паводковими водами та з підвищеним рівнем залягання ґрунтових вод в міжпаводковий період, де будівництво житлових будинків не передбачене. Відповідно до пункту 6.1.32 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» граничний розмір площі земельних ділянок, які надаються громадянам для нового житлового будівництва, має становити не менше 0,0500 га.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою позивач звернулася в суд з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (надалі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктами «а», «б» статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як визначено пунктом «б» частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в» частини третьої статті 116 ЗК України).
Пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Згідно з статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, серед інших, вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Отже, у даному випадку Луцька міська рада має виключні повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності відповідної територіальної громади.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Суд звертає увагу, що системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК України, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.
Суд наголошує, що положення статей 118, 122 ЗК України надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та зобов'язують мотивувати відмову у наданні такого дозволу, а також визначають підстави, з яких така відмова, може бути прийнята.
Як встановлено матеріалами справи, оскаржуваним рішенням від 28.04.2021 №10/33 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,10 га, у зв'язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, яке зазначене на графічному матеріалі, який був доданий до заяви, не відповідає вимогам затвердженої містобудівної документації. Відповідач вказує, що відповідно до Генерального плану міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 24.06.2009 №42/1, та Плану зонування території міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2015 №71/13, земельна ділянка знаходиться частково в зоні зелених насаджень загального користування та частково в зоні садибної забудови (Ж-1), а згідно з схеми планувальних обмежень території м. Луцька вказана земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні та прибережній смузі ставка, на території затоплюваній паводковими водами та з підвищеним рівнем залягання ґрунтових вод в міжпаводковий період, де будівництво житлових будинків не передбачене.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
У свою чергу, частинами 1, 2, статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Частиною третьою статті 18 цього Закону передбачено, що зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів.
Також статтею 180 ЗК України передбачено, що зонування земель здійснюється в межах територій територіальних громад. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон.
Судом встановлено, що згідно Генерального плану міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 24.06.2009 №42/1, значна частина земельної ділянки (точний її розмір не визначено), яку позивач бажає отримати у власність і щодо якої нею подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, знаходиться в зоні зелених насаджень загального користування.
Крім того, як вбачається з Плану зонування території міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2015 №71/13, а саме його частини - Схеми планувальних обмежень, вказана частина земельної ділянки знаходиться на території затоплюваній паводковими водами та з підвищеним рівнем залягання ґрунтових вод в міжпаводковий період, де будівництво житлових будинків не передбачене.
Відповідно до частини 4 статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, крім інших, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Таким чином, місце розташування частини земельної ділянки, щодо якої позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд не відповідає Генеральному плану міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 24.06.2009 №42/1, та Плану зонування території міста Луцька, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2015 №71/13, які є містобудівною документацією, що визначають умови та обмеження використання території міста для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Відтак, вказана вище обставина (невідповідність місця розташування об'єкта/земельної ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації) відповідно до вимог частини сьомої статті 118 ЗК України є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
З огляду на вищенаведене, Луцька міська рада мала законні підстави для прийняття рішення від 28.04.2021 №10/33 про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам затвердженої містобудівної документації.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 822/1030/18 та від 29.09.2020 у справі №822/3589/17.
При цьому суд не бере до уваги доводи позивача про те, що розмір земельної ділянки буде визначено саме в ході розроблення проектної документації (тобто розмір тієї частини ділянки, яка розташована на території відведеній під садибну забудову), а відтак, на думку позивача, Луцька міська рада протиправно відмовила у наданні дозволу. Суд погоджується з тим, що саме на етапі розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки визначаються конкретні (узгоджуються) межі та розмір такої ділянки. Разом з тим, зміст частини шостої статті 118 ЗК України свідчить, що дозвіл надається за клопотанням особи, у якому мають бути зазначені цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, а також до нього повинні бути додані графічні матеріали з бажаним місцем розташування такої ділянки. Отже, при поданні клопотання особа самостійно визначає бажане місце розташування земельної ділянки та її орієнтований розмір, у свою чергу суб'єкт владних повноважень перевіряє відповідність місця розташування такої ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, та у передбачених земельним законодавством випадках розглядає можливість надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.
У свою чергу, суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач не позбавлена права повторно звернутися в порядку, встановленому статтею 118 ЗК України, із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення іншої земельної ділянки у бажаному місці розташування.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем належними та допустимими доказами доведено правомірність оскаржуваного рішення, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, в зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя О. О. Андрусенко