м. Вінниця
16 липня 2021 р. Справа № 120/4221/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
про визнання протиправним та скасування індивідуального акта,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 01 лютого 2021 року звернулася до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка має кадастровий номер: 0520680200:01:004:2211, розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
29 березня 2021 року наказом за №2-481/15-21-СГ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу в затвердженні проекту землеустрою та передання їй земельної ділянки у власність, оскільки межі ділянок необхідно погодити з власником земель державної власності, з урахуванням повноважень органів державної влади щодо передачі земельних ділянок у власність чи користування відповідно до вимог статті 122 Земельного кодексу України.
Вважаючи наказ протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 07.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.11.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що згідно спірного наказу Позивачу відмовлено у затвердженні документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства на території Агрономічної сільської ради, Вінницького району Вінницької області, оскільки межі ділянок необхідно погодити з власником земель державної власності, з урахуванням повноважень органів державної влади щодо передачі земельних ділянок у власність чи користування відповідно до вимог статті 122 Земельного кодексу України. Також вказано, що документація із землеустрою на затвердження подається в оригіналі. У разі, якщо окремі документи та матеріали за своїм статусом не можуть бути надані в оригіналі, вони додаються у посвідчених, у встановленому порядку, копіях, які містять відмітку про засвідчення копії документу, відповідно до вимог ДСТУ 4163-2003 від 01.09.2003 року.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
02 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, як члену сім'ї загиблого.
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу в наданні дозволу, відмову не мотивувало належним чином, а тому позивач звернулася до суду та оскаржила таку відмову.
29 липня 2019 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі за №120/1701/19-а, яка залишено без змін Вінницьким апеляційним адміністративним судом 19 грудня 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ, і зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача із урахуванням правової оцінки, наданої судовим рішенням.
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно відмовило позивачу в наданні відповідного дозволу. Не погодившись з повторною відмовою позивач її оскаржила до суду.
10 серпня 2020 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі за №120/734/20-а (рішення суду набуло законної сили 28.10.2020 року) позовні вимоги задоволено та зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області видати ОСОБА_1 наказ, яким надати відповідний дозвіл.
На виконання рішення суду, видано наказ від 09.11.2020 року за №2- 15987/15-20-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки». У зв'язку з чим, було розроблено проект землеустрою щодо відведення мені земельної ділянки, та його погоджено у встановленому законом порядку. Земельну ділянку було сформовано, та внесено інформацію про неї до ДЗК, що підтверджується Витягом ДЗК про земельну ділянку від 15.01.2021 року.
01 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка має кадастровий номер: 0520680200:01:004:2211, розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання додано оригінал проекту землеустрою, який прошитий та пронумерований, на 36 аркушах, з висновком про розгляд документації із землеустрою з погодженням проекту від 12.01.2021 року.
29 березня 2021 року наказом за №2-481/15-21-СГ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу в затвердженні проекту землеустрою та передання їй земельної ділянки у власність, оскільки межі ділянок необхідно погодити з власником земель державної власності, з урахуванням повноважень органів державної влади щодо передачі земельних ділянок у власність чи користування відповідно до вимог статті 122 Земельного кодексу України.
Не погоджуючись з такою відмовою, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.
Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Зокрема, ч.6 ст.118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, положеннями ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.
Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV, відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Судом встановлено, що відповідач, відмовляючи позивачці у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виходив із того, що межі ділянок необхідно погодити з власником земель державної власності, з урахуванням повноважень органів державної влади щодо передачі земельних ділянок у власність чи користування відповідно до вимог статті 122 Земельного кодексу України.
При цьому, відповідно до норм Земельного кодексу України, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Як видно із даних правовідносин, позивач, звертаючись до відповідача про затвердження проекту землеустрою, додала погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області (державна власність), з кадастровим номером: 0520680200:01:004:2211 Витягу ДЗК про земельну ділянку від 15.01.2021 року.
За наведених обставин, суд вважає, що прийняття оскаржуваного наказу про відмову у наданні дозволу на розробку документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, порушує права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту у спосіб, що заявлений у вимогах пред'явленого позову.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області від 29.03.2021 за №2-481/15-21-СГ про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка має кадастровий номер: 0520680200:01:004:2211, розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району (за межами населеного пункту), є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 24 розділу Х Земельного кодексу України у редакції Закону України від 28.04.2021 року №1423-IX з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі, земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Таким чином, з 27.05.2021 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області втратило повноваження з приводу розпорядження спірною земельною ділянкою.
Враховуючи, що з 27.05.2021 року до повноважень відповідача не входить розпорядження спірною земельною ділянкою, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача до вчинення певних дій, а тому у частині позовних вимог зобов'язального характеру слід відмовити.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Питання про розподіл судових витрат вирішується судом відповідно до ст.139 КАС України. Позовні вимоги задоволено частково, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, на користь позивача, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 454,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6750 грн.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково .
Визнати протиправним та скасувати наказ Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.03.2021 року за №2-481/15-21-СГ.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні) та витрати на правову допомогу у розмірі 6750 грн (шість тисяч сімсот п'ятдесят гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (адреса 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, ЄДРПОУ-39767547).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя
Секретар