м. Вінниця
21 липня 2021 р. Справа № 120/2986/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцткої Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач є громадянином України, якому з 06.08.2011 року була призначена пенсія за вислугу років, виплата якої припинена відповідачем з вересня 2020 року у зв"язку з виїздом на постійне місце проживання до Литви. Позивач 22.02.2021 року звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії на підставі документів, які наявні у його пенсійній справі, проте 19.03.2021 отримав відповідь відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії зв'язку з тим, що він оформив виїзд на постійне проживання до Литви. Позивач з такою відмовою органу пенсійного органу не погоджується, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні); також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позов. Зазначає, що на адресу Головного управління ПФУ у Вінницькій області 22.02.2021 надійшла заява позивача про надання інформації щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Листом від 19.03.2021 № 2263-1604/с-02/8-0200/21 Головне управління повідомило позивача про наступне. До Головного управління 08.09.2020 за вхідним №4375/5 надійшов лист від Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області від 01.09.2020 № 0501.4-5406/05.2-20, яким повідомлено, що ОСОБА_1 28.08.2020 оформлено виїзд на постійне місце проживання до Литви, а тому, починаючи з 01.10.2020 виплату пенсії позивача було припинено.
Відповідно до п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання, які стосуються виплати пенсії та приймає відповідне рішення.
Тобто, існує обов'язкова процедура прийняття рішення пенсійним органом.
Позивач не звертався до Головного управління особисто із заявою встановленого зразка про поновлення виплати пенсії.
З огляду на вище наведене Головне управління не вбачає правових підстав для поновлення виплати пенсії відповідно до заяви від 22.02.2021, оскільки при подані зазначеної заяви не дотримано чинного законодавства.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що умови та підстави виплати такої компенсації передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050 (далі - Закон №2050). Порядок виплати компенсації визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 року №159 .
Статтями 1,2 Закону №2050 визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050 та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
З урахуванням статті 2 Закону №2050 виплата компенсації можлива, в разі нарахування пенсії та не проведення її виплати, в місяці за який вона нарахована.
Таким чином, пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом, необмежена в часі.
Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати.
З огляду на вищезазначене підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відсутні.
На підставі наведеного, Головне управління вважає що діяло правомірно та в межах чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Представницею позивача подано відповідь на відзив, в якому вона не погоджується з доводами відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву. Також до відповіді долучено додаткові докази, а саме довідки АТ " Ощадбанк" від 06.05.2021 року про відкриті рахунки на ім"я ОСОБА_1 та залишок коштів на них.
З"ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, розглянувши матеріали справи та надавши оцінку наявним доказам, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 06.08.2011 року призначено пенсію за вислугу років довічно і позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Відповідачем з 01.10.2020 року було припинено виплату пенсії позивачу на підставі листа Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області №0501.4-5406/05.2-20 від 01.09.2020, в якому зазначено, що ОСОБА_1 28.08.2020 року оформлено виїзд на постійне проживання до Литви.
22.02.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати йому інформацію про те, на підставі яких законних та підзаконних документів призупинено йому виплату пенсію.
На вказану заяву відповідач листом від 19.03.2020 року №2263-1604/С-02/8-0200/21 повідомив позивача що 08.09.2020 до ГУ ПФУ у Вінницькій області надійшов лист від Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області №0501.4-5406/05.2-20 від 01.09.2020, яким повідомлено, що ОСОБА_1 28.08.2020 оформлено виїзд на постійне місце проживання до Литви. Враховуючи зазначене, з 01.10.2020 виплату пенсії було припинено.
Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача та з діями щодо припинення виплати пенсії позивач через свою представницю звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).
Статтею 49 Закон №1058-IV визначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії.
Згідно з ч. 1 цієї статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Разом з тим, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.
Згідно з частиною 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, позивач, як громадянин України, проживаючи в Республіці Литва, має такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.
Більш того, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України та не залежить від місця проживання особи.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 року на підставі листа Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області №0501.4-5406/05.2-20 від 01.09.2020 є протиправними.
Додатково суд виходить з того, що однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії, є її належність до громадянства України. Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.
Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що посвідчує особу, яка звернулась за поновленням виплати пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999 затверджено Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках (далі - Порядок № 1596). Цей Порядок (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 22.09.2016) визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги в уповноважених банках.
Уповноваженими банками згідно з пунктом 2 Порядку № 1596 є банки, визначені переможцями конкурсу на право виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ через поточні рахунки відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1231.
Як зазначено в пункті 6 Порядку № 1596, одержувачі самостійно обирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Таким чином, статтею 47 Закону № 1058-ІV передбачено можливість виплати пенсії через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Водночас пунктом 6 Порядку № 1596 визначено, що пенсіонери самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
При цьому, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (частина 5статті 45 Закону №1058-IV).
Правила подання та оформлення документів для призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" деталізовано у Порядку, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) (надалі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.1 Порядку №22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Окрім того, передбачено, що заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку №22-1).
Відтак, передумовою для поновлення виплати пенсії є подання особою ( особисто або через представника ) заяви про поновлення пенсії, що передбачено пунктом 4.1 Порядку №22-1(додаток 3), яка реєструється в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію, а особі видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Після розгляду такої заяви орган, що призначає пенсію, приймає рішення про поновлення пенсійних виплат.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 22.02.2021 року звернувся до органу пенсійного фонду із заявою, в які просив надати йому інформацію про те, на підставі яких законних та підзаконних актів йому призупинено виплату пенсії.
На вказану заяву, відповідачем надано лист від 19.03.2020 року №2263-1604/С-02/8-0200/21, в якому повідомлено, що 08.09.2020 до ГУ ПФУ у Вінницькій області надійшов лист від Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області №0501.4-5406/05.2-20 від 01.09.2020, яким повідомлено, що ОСОБА_1 28.08.2020 оформлено виїзд на постійне місце проживання до Литви. Враховуючи зазначене, з 01.10.2020 виплату пенсії було припинено.
Таким чином, суд зауважує, що вказана заява позивача розглядалась органом Пенсійного фонду України як заява про надання інформації щодо пенсійного забезпечення, оскільки зміст поданої позивачем заяви свідчить саме про прохання надати відповідну інформацію.
Зі змісту листа - відповіді вбачається, що питання поновлення виплати пенсії позивачу по суті не вирішувалося, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не відмовляло позивачу у поновленні виплати пенсії, а надало відповідь на заяву позивача щодо запитуваної ним інформації.
При цьому судом не встановлено, що така відповідь надана відповідачем з порушенням вимог закону, оскільки на звернення було надано саме запитану позивачем інформацію.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що лист відповідача від 19.03.2020 року №2263-1604/С-02/8-0200/21 не є рішенням органу пенсійного фонду про відмову в поновленні виплати позивачу пенсії.
Також вказаний лист відповідача від 19.03.2020 року №2263-1604/С-02/8-0200/21 не є рішенням органу Пенсійного фонду України про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, як помилково зазначає в позові представник позивача.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивач не звертався до органу пенсійного фонду із заявою встановленого зразка про поновлення виплати пенсії, в свою чергу відповідачем за результатом розгляду заяви позивача від 22.02.2021 року не приймалось рішення про відмову у поновленні виплати пенсії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому суд повторно наголошує, що право позивача на отримання пенсії в Україні є його конституційним правом як громадянина України та не залежить від місця проживання особи.
Разом з тим, в спірних правовідносинах для поновлення виплати позивачу пенсії останній має подати до органу Пенсійного фонду України ( особисто або через представника) заяву про поновлення пенсії, що передбачено пунктом 4.1 Порядку №22-1(додаток 3), з долученням необхідних документів, зокрема і заяви про виплату пенсії на поточний рахунок в уповноваженому банку, вибраному позивачем.
Суд зазначає, що в рамках даної адміністративної справи не може надати належної оцінки долученим представником позивача до відповіді на відзив довідкам АТ "Ощадбанк" від 06.05.2021 року про відкриті рахунки на ім"я ОСОБА_1 та залишок коштів на них, оскільки такі не подавалися позивачем до органу Пенсійного фонду, були видані банківською установою вже після звернення позивача до суду, і, як вже зазначено судом вище, позивач не звертався до відповідача саме з заявою про поновлення виплати пенсії.
На підставі вище викладеного, суд зазначає, що встановлені в рамках даної справи фактичні обставини в контексті з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов"язання відповідача виплатити усі не отримані ОСОБА_1 пенсійні виплати з урахування усіх підвищень за період з 01.09.2020 року до фактичного виконання відповідачем рішення в цій справі, з проведенням індексацій і компенсації втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу довічно, оскільки, як зазначено судом вище, позивач не звертався до відповідача саме з заявою про поновлення виплати пенсії і, відповідно, відповідачем не приймалось рішення про поновлення або відмову в поновленні такої вплати.
Відтак, заявлені вимоги є передчасними.
Також не підлягає задоволенню і позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладеного в листі від 19.03.2020 року №2263-1604/С-02/8-0200/21, оскільки такий лист не є рішенням відповідача і в ньому не приймалось рішення про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, а лише було надано запитувану позивачем інформацію.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані суб'єктом владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішень та докази, надані позивачем в обґрунтування заявлених вимог, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню відповідно до вищевикладених мотивів та підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та виходячи з їх кількості ( 3 вимоги) і пропорційності задоволення ( задоволено - 1 , відмовлено в задоволені -2 ) на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в сумі 302,67 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 року на підставі листа Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області №0501.4-5406/05.2-20 від 01.09.2020.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в сумі 302,67 грн ( триста дві гривні 67 копійок ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( місце реєстрації : Республіка Литва; адреса листування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна