Справа № 484/2010/21
Провадження № 2/484/992/21
29.07.2021р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області
в складі : головуючого судді - Медведєва Н.А.
секретар судового засідання -Бикова О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Первомайську в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за позовом акціонерного товариства "Державний Ощадний Банк України" в особі філії - Миколаївського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
за участю представника позивача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_3
АТ "Державний Ощадний Банк України" в особі філії - Миколаївського обласного управління АТ "Ощадбанк" (далі - Банк) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №4894 від 12.11.2007р. станом на 12.04.2021р. в сумі 16178,86грн.
Мотивуючи позовні вимоги, Банк вказав, що між Банком та відповідачем був укладений Договір № 4894 (далі - Договір №4894) про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою, за яким відповідачу відкрито картковий рахунок у гривнях для обліку коштів до запитання і здійснення операцій за платіжною карткою.
Відповідно до пунктів 1.2, 2.5, 7.1, 7.2.1. Договору №4894 банк відкрив клієнту кредитну лінію з лімітом кредиту у сумі 14821грн зі сплатою 24 % річних за користування кредитом.
10.10.2013р. між Банком та відповідачем укладений Додатковий договір №2 до Договору №4894, за умовами якого (п. 1.1.4) встановлений ліміт кредиту 13200грн зі сплатою фіксованої процентної ставки у 25% річних.
27.07.2015р. між Банком та відповідачем укладений Додатковий договір №3 до Договору №4894, за умовами якого (п. 1.1.4) встановлений ліміт кредиту 13200грн зі сплатою фіксованої процентної ставки у 27% річних.
Відповідач отримав та використав для споживчих потреб кошти, отримані на вказаних умовах у кредит, однак своїх зобов'язань щодо повернення коштів належним чином не виконав. Термін дії банківської платіжної картки сплив у липні 2020р., строк дії кратки не продовжувався. Отже термін остаточного повернення кредиту настав. Станом на 12.04.2021р. у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 16178,86грн, з яких 13178,17грн - заборгованість за основним боргом, 1368,28грн - проценти за користування кредитом, 14грн - комісія, 35,02грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, 480,68грн - 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту, 53,60грн - 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів, 949,67грн - інфляційні витрати за несвоєчасне погашення основного боргу, 99,44грн - інфляційні витрати за несвоєчасне погашення процентів.
Ухвалою від 03.06.2021р. позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визначені строки подачі заяв по суті, перше судове засідання призначене на 18.06.2021р. Визначені строки для подачі заяв по суті.
18.06.2021р. за клопотанням представника відповідача адвоката Бєлоущенка А.Ж. розгляд справи відкладений на 01.07.2021р.
30.06.2021р. до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі вказуючи, що 16.08.2017р. о 10:34год невідома особа шляхом обману відповідача незаконно заволоділа його грошовими коштами в сумі 13209грн, які зняла з його карткового рахунку. За вказаним фактом порушене кримінальне провадження, досудове розслідування якого триває. Отже, позивач має право пред'явити вимоги до винної особи, що заволоділа грошовими коштами.
01.07.2021р. строк для подачі відзиву подовжений та розгляд справи відкладений на 13.07.2021р.
13.07.2021р. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягав на задоволенні позову, вказуючи, що відповідач повідомив стороннім особам відомості, які надали можливість перевести кошти з його карткового рахунку.
Під час судового засідання представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі, вказуючи, що відповідач добровільно повідомив іншим особам дані, за допомогою яких з рахунку відповідача були зняті грошові кошти.
Відповідач проти задоволення позову заперечував та повідомив, що 16.08.2017р. на його номер телефону надійшло повідомлення про блокування його картки з пропозицією зателефонувати на мобільний номер телефону. Вказаний номер не відповідав. Через деякий час з цього номеру зателефонувала особа, яка представилась працівником банку, повідомила, що його картку заблоковано та запропонувала зробити певні дії з метою зміни підкоду. Також ця особа вказала його персональні дані, які були відомі лише банку: його прізвище, ім'я та по батькові, адресу проживання, номер картки, суму коштів, що перебували на рахунку, «секретне» слово, тому він вважав, що розмовляє саме в працівником банку. Вказана особа зазначила, що пін-код буде змінений без його згоди. Жодних даних цій особі він не повідомляв. Всі смс-повідмолення з цифрами та зірочками, які приходили на його номер, він збивав. Пізніше надійшло повідомлення про зняття коштів з його рахунку. Після цього він поїхав до відділення банку, де написав заяву, та звернувся до поліції із заявою про вчинення відносно нього шахрайських дій. Кошти з кредитного рахунку він не знімав та їх не використовував.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вказавши, що відповідач кредитні кошти, вказані у позові не знімав. Вони були зняті іншою особою, відносно якої проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, отже й ця особа має відповідати перед Банком.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч.1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Встановлено, що 12 листопада 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», в особі Миколаївського ОУ АТ «Ощадбанк» та відповідачем укладений Договір №4894 про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою (далі - Договір №4894), за умовами якого відповідачу було відкрито картковий рахунок у гривнях для обліку коштів до запитання і здійснення операцій за платіжною карткою на умовах цього договору та відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, правил МПС та Тарифів за послуги Банку.
Відповідно до пункту 1.2 Договору №4894 банк відкрив відповідачу відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредиту 14821грн за умови отримання останнім пенсії шляхом її зарахування на картрахунок.
Згідно пункту 2.6 Договору №4894 клієнт самостійно регулює ліміт витрат по картрахунку, поповнюючи його готівкою чи безготівковим шляхом (реквізити установи банку, які вказуються при переказі коштів на картрахунок, надаються в додатку 2 до цього договору).
Відповідно до пункту 2.11 Договору №4894 відповідач доручив банку без його додаткової згоди та розпорядження дебетувати картрахунок - списувати з картрахунку грошові кошти, що мають бути сплачені відповідно до пункту 6.1.3 договору.
Згідно пункту 7.1 Договору №4894 банк відкрив клієнту відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредиту у сумі 14821грн. Строк дії кредитної лінії встановлюється на період дії безготівкової пластикової картки (далі - БПК). Клієнт зобов'язаний здійснювати погашення отриманого кредиту до моменту закінчення терміну дії БПК щомісячно рівними частинами з моменту відкриття або подовження терміну дії такої картки. Для проведення операцій Банк відкриває клієнту кредитний рахунок та рахунок для обліку процентів.
Відповідно до пункту 7.2 Договору №4894 за користування кредитом клієнт зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором.
Згідно пунктів 7.2.1 Договору №4894 проценти за користування кредитом становлять 24 % річних.
За умовами пункту 6.1 Договору №4894 відповідач зобов'язався отримувати пенсію шляхом її перерахування на картрахунок. У разі відмови клієнта отримувати пенсію через картрахунок банку, повністю погасити заборгованість за кредитом.
Відповідно до пункту 6.1.3 Договору №4894 відповідач зобов'язався сплачувати банку грошові кошти, зокрема у вигляді комісійної плати за отримання готівки на підставі тарифів та безготівкових зарахувань на картрахунок.
Згідно п.7.6 Договору №4894 в разі порушення терміну погашення кредиту клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.
10.10.2013р. між сторонами укладений Додатковий договір №2 до Договору №4894, який внесені зміни до останнього, зокрема щодо встановлення суми кредиту в розмірі 13200грн строком дії на строк дії платіжної картки з процентною фіксованою ставкою у розмірі 25% річних, що сплачуються щомісячно.
27.07.2015р. між сторонами укладений Додатковий договір №3 до Договору №4894, який внесені зміни до останнього, зокрема щодо встановлення суми кредиту в розмірі 13200грн строком дії на строк дії платіжної картки з процентною фіксованою ставкою у розмірі 27% річних, що сплачуються щомісячно.
Зазначені вище договори разом з додатками до них, які зокрема визначають умови відкриття карткового рахунку та тарифи, підписані відповідачем.
Згідно виписки про рух коштів по рахунку відповідача 16.08.2017р. об 11:32 здійснений переказ коштів з рахунку в сумі 13135грн.
Термін дії банківської платіжної картки закінчився у липні 2020р.
Згідно розрахунку, наданого позивачем, відповідач має заборгованість, яка складається із заборгованості за основним боргом фактично станом на 23.01.2020р. в сумі 13178,17грн, заборгованості за процентами фактично станом на 23.01.2020р. в сумі 1366,28грн, за комісією станом на 24.11.2019р. - 14грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом станом на 23.01.2020р. - 35,02грн. 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту станом на 23.01.2020р. - 480грн, 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів станом на 23.01.2020р. - 53,60грн, а також інфляційні витрати за несвоєчасне погашення основного боргу за період з лютого 2020р. по березень 2021р. - 949,67грн., та інфляційні витрати за несвоєчасне погашення процентів за період з 27.08.2019р. по березень 2021р. - 99,44гн.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості та його складові відповідачем не оспорювались.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що платіжні операції, які здійснені з його рахунку 16.08.2021р. відбулися без його участі та погодження, невстановленими особами.
Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно частини 1 статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Згідно пункту 1.27 статті 1 зазначеного Закону платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Відповідно до частини 3 статті 3 цього Закону порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
Згідно пункту 33.3 статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - учаснику платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведенням незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або інша установа - учасник платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за проведення переказу.
Пунктом 8 розділу VI Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», яке затверджено постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), обов'язок емітента відновити залишок на рахунку клієнта передбачено лише у випадку здійснення помилкового або неналежного переказу, тобто відповідно до п. 1.24. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у випадках наявності вини банку або ініціатора переказу у здійсненні платежу.
Пункт 9 розділу VI зазначеного Положення передбачає, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Тобто користувач платіжного засобу звільняється від відповідальності за здійснення платіжних операцій, насамперед, у випадку коли електронний платіжний засіб було використано без електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача.
Одночасно пункт 1 Положення зобов'язує користувача використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Пункт 5 розділу VI Положення покладає на користувача обов'язок контролювати рух коштів за своїм рахунком, а пункт 6 розділу VI Положення розмежовує ризик та відповідальність користувача за збитки від здійснення операцій моментом повідомлення користувачем банку про втрату електронного платіжного засобу.
Так, в силу пункту 6 розділу VI Положення користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
З урахуванням викладеного саме на відповідача покладено як обов'язок нерозголошення інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, так і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення інформації.
Про таке застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини, зазначено в постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15.
Під час судового засідання встановлено, що 16.08.2017р. о 16.51год до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості №12017150110002348 про те, що 16 серпня 2017р. о 10:34 години невідома особа шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_1 незаконно заволоділа його грошовими коштами в сумі 13209грн, які зняла з його карткового рахунку. Відповідач визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, у якому проводиться досудове розслідування Павлоградським ВП ГУНП в Дніпропетровській області (а.с. 73-134).
Згідно листа департаменту електронної комерції та платіжних засобів АТ «Ощадбанк», наплавленого електронною поштою на адресу філії Миколаївського обласного управління АТ «Ощадбанк» та підписане ЕЦП, 16.08.2017р. 11:31:08год лук-ап операція, шляхом якої клієнту було доставлено лук-ап код. Код було відправлено в СМС повідомленні на фінансовий номер телефону, який закріплений за клієнтом з липня 2014р. Даний код вводився для додаткової верифікації разом з номером карти, терміном дії та СVV2 кодом; 16.08.2017р. 11:33:34год - відповідальним співробітником відділу моніторингу обмежено операції в Інтернеті по картці відповідача по підозрі на здійснення шахрайських операцій, а о 13:33:48год карту заблоковано ОСОБА_4 .
Крім того, із заяви, відповідача, з якою він звернувся до банку 16.08.2017р. після зняття грошових коштів з рахунку, вбачається, що він вказав, що на його номер прийшло СМС повідомлення про блокування його карти з проханням передзвонити на номер телефону та він здійснити всі дії, які були запропоновані банком.
В судовому засіданні відповідач підтвердив, що коли спілкувався телефоном із особою 16.08.2017р., то був впевнений, що спілкується з працівником банку.
Вказане спростовує пояснення відповідача про те, що він жодних даних, які б могли надати доступ до його карткового рахунку, не повідомляв стороннім особам.
Отже, списання грошових коштів відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача ОСОБА_1 шляхом введення номеру картки, строку її дії, CVV-2, лук-ап коду, які були відомі лише власнику картки, а стороннім особам лише у разі розголошення таких відомостей самим ОСОБА_1 .
Будь-яких доказів, які б підтверджували вину позивача у безпідставному списані коштів з карткового рахунку відповідача, суду не надано.
Враховуючи викладене, те, що переказ грошових коштів з карткового рахунку відповідача було здійснено після спілкування відповідача з невідомою особою з підтвердженням транзакції через електронні системи, яке надсилалося на фінансовий телефон відповідача, що інформацію необхідну для здійснення грошового переказу коштів, міг знати лише ОСОБА_1 за його обачної та свідомої поведінки суд вважає, що відповідач своїми діями сприяв незаконному використанню ПІН-коду та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, переказ коштів відбувся внаслідок його необачної поведінки, відтак відсутні підстави для покладення на банк ризику збитків від здійснення таких операцій.
З урахуванням встановлених судом обставин справи, відповідно до яких відповідач не забезпечив неможливості отримання сторонніми особами відомостей, які надали можливість електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, наслідком чого стало переведення коштів з карткового рахунку, суд вважає, що відповідальність за вчинення відповідних платіжних операцій несе саме відповідач.
З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що були нараховані на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту станом на 23.01.2020р. - 480грн, 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів станом на 23.01.2020р. - 53,60грн, а також інфляційні витрати за несвоєчасне погашення основного боргу за період з лютого 2020р. по березень 2021р. - 949,67грн., та інфляційні витрати за несвоєчасне погашення процентів за період з 27.08.2019р. по березень 2021р. - 99,44гн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 вказала, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків, розраховані на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, нараховані станом на 23.01.2020р., тобто до закінчення дії кредитного договору, одночасно з процентами, нарахованими відповідно до вимог ч. 1 ст.. 1048 ЦК України. Отже, в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних за несвоєчасну сплату кредиту та 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків, розраховані на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, слід відмовити.
Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати за несвоєчасне погашення основного боргу за період з лютого 2020р. по березень 2021р. - 949,67грн., та інфляційні витрати за несвоєчасне погашення процентів за період з 27.08.2019р. по березень 2021р. - 99,44гн.
Враховуючи викладене, інфляційні витрати належать стягненню за період з 01.08.2020р. по 12.04.2021р. та їх розмір за вказаний період дорівнює 1019,98грн. за несплату суми кредиту, та 105,88грн. - за несплату відсотків. Отже, суд вважає за необхідне стягнути інфляційні витрати в межах сум, заявлених у позові.
Отже, позов належить частковому задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини вимог в сумі 2195,01грн.
Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Державний Ощадний Банк України" в особі філії - Миколаївського обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 15644,58грн, до якої входять заборгованість за основним боргом (кредитом) - 13178,17грн, проценти за користування кредитом - 1368,28грн., комісія - 14грн., пеня за несвоєчасне погашення процентів - 35,02грн, інфляційні витрати за несвоєчасне погашення заборгованості - 1049,11грн., та витрати по сплаті судового збору в сумі 2195,01грн, всього 17839 (сімнадцять тисяч вісімсот дев'ять)грн 59коп.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.
Суддя Н.А.Медведєва
Повне судове рішення складене 30.07.2021р.