Справа № 128/1723/21
Іменем України
29 липня 2021 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретар ОСОБА_2
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
представника КНП «ВОПЛ №2 ВОР» (лікаря) ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 ,
особи, щодо якої розглядається заява, ОСОБА_6
законного представника особи, щодо якої розглядається заява, ОСОБА_7 ,
представника ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці в режимі відеоконференції заяву лікаря - психіатра КНП «ВОПЛ № 2 ВОР» ОСОБА_9 про зміну застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ,
До Вінницького районного суду Вінницької області надійшла вищевказана заява, яка мотивована тим, що пацієнт ОСОБА_6 перебуває на лікуванні у «Відділенні для примусових заходів медичного характеру з звичайним наглядом, змішаному, № 3» відповідно до ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 01.04.2021 про продовження застосування примусових заходів медичного характеру та ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2015 про застосування примусових заходів медичного характеру за вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України. На основі огляду комісії лікарів - психіатрів за № 66 від 15.06.2021 лікар звернувся до суду з даною заявою, якою просить змінити ОСОБА_6 застосовані примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації у заклад з надання психіатричної допомоги з звичайним наглядом у «Відділенні для примусових заходів медичного характеру з звичайним наглядом, змішане, № 3» на примусовий захід медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги під нагляд та піклування опікуна, оскільки ОСОБА_6 згідно рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05.08.2015 визнана недієздатною.
В судовому засіданні представник КНП «ВОПЛ №2 ВОР» (лікар) ОСОБА_4 заяву підтримав, просив її задовольнити на підставі наданого суду висновку комісії лікарів-психіатрів, пояснив, що на даний час психічний стан ОСОБА_6 стабільний, відсутні маячні ідеї, вона налаштована на прийом ліків, в неї сформована критика до вчиненого. Загалом вона лікується з 2008 року, безпосередньо в їхній лікарні перебуває з 2015 року, останній напад агресії мав місце близько 6 місяців тому, з того часу вона агресії не проявляє. Ліки їй потрібно приймати постійно, хвороба невиліковна. Зараз вона спокійна, небезпечних проявів хвороби не виявляє, потребує триразового прийняття відповідних ліків протягом доби та в разі пропуску прийому ліків її психічний стан може погіршитися та вона зможе представляти небезпеку для оточуюючих. Вважає, що опікун має забезпечити постійний нагляд ОСОБА_6 та контролювати своєчасний прийом ліків. За наявного у ОСОБА_6 діагнозу її можливо перевести на одноразовий прийом ліків протягом доби та це можливо здійснити тільки в умовах стаціонару, проте це не є перешкодою для звернення до суду з даною заявою.
Особа, щодо якої розглядається заява, ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що заяву підтримує, хоче, щоб їй було призначено амбулаторне лікування, усвідомлює, що вона потребує лікування, хвороба була діагностована 21 рік тому. В скоєному вона дуже кається, вбила своїх батьків. Перед скоєнням таких дій вона також лікувалася, проживала в будинку в АДРЕСА_1 , однак будь-яких планів на майбутнє з опікуном не обговорювала.
Захисник ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні також не заперечував проти задоволення заяви та просив її задовольнити, вважає, що вона відповідає інтересам ОСОБА_6 .
Законний представник ОСОБА_6 , ОСОБА_7 суду пояснила, що за адресою в АДРЕСА_1 , де до скоєного проживала ОСОБА_6 , будинок не придатний для життя. Вона готова брати ОСОБА_6 на проживання до себе, але хоче бути впевненою в стабільності її психічного стану та відсутності небезпеки для неї та її рідних. Пояснила, що особисто з ОСОБА_6 вона мало знайома, так як призначена опікуном лише 2020 року після смерті чоловіка, сина ОСОБА_6 . Вона регулярно навідує її в лікарні, привозить необхідне, однак їй не дозволяли жодного разу спілкуватися з ОСОБА_6 наодинці, 2 місяці тому працівник лікарні пояснював, що її психічний стан нестабільний, по телефону дозволяли говорити лише 15 хвилин та в основному про те, що їй необхідно. Тому вона звернулася до незалежного лікаря-психіатри вищої категорії для з'ясування психічного стану ОСОБА_6 , при чому про дозвіл на відвідування незалежним лікарем було повідомлено лише в судовому засіданні. При цьому вона не може дивитися за ОСОБА_6 цілодобово та бути впевненою в прийомі нею ліків, оскільки працює з 09 год. до 21:00 год. п'ять днів на тиждень, проживає з молодшою сестрою та бабусею після інсульту, тому хвилюється і за їхню безпеку. З огляду на результати огляду ОСОБА_6 незалежним лікарем просила в задоволенні заяви відмовити.
Представник ОСОБА_7 , адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримав позицію ОСОБА_7 та просив в задоволенні заяви відмовити, оскільки в судовому засіданні не доведено, що зміна застосованого примусового заходу медичного характеру забезпечить продовження належного лікування ОСОБА_6 , гарантувати цього опікун з об'єктивних причин не може, а за відсутності постійного прийняття ліків ОСОБА_6 може становити небезпеку для оточуючих. Просив врахувати наданий суду висновок лікара-психіатра ОСОБА_10 , яким було здійснено огляд ОСОБА_6 безпосередньо перед розглядом даної заяви та встановлено її передчасність.
Лікар ОСОБА_10 , що надав пояснення в судовому засіданні на підставі ст.ст. 71, 360 КПК України, суду пояснив, що він є лікарем-психіатром вищої категорії, має стаж роботи більше 19 років в психіатричній лікарні, та ним 23.07.2021 здійснювався огляд ОСОБА_6 на звернення її опікуна. За результатами огляду ОСОБА_6 лікар пояснив, що пацієнтка перебуває під дією сильних психотропних препаратів, постійно має велику слинотечу, при цьому їй встановлено систему лікування у вигляді постійного прийняття трьох препаратів, один з яких має прийматися нею обов'язково тричі на добу. При цьому їй хочуть змінити примусовий захід медичного характеру на амбулаторне лікування. Вважає, що це неприпустимо, оскільки спочатку пацієнтку треба перевести на мінімальну дозу ліків, хоча б 1 раз на день, що може бути зроблено лише в умовах стаціонару, а зараз вона потребує цілодобового догляду. Ніхто не може дати гарантії, що вона прийматиме ліки. На його думку, подана заява про можливість примусового амбулаторного лікування є передчасною та пацієнтка не долікована до того стану, за якого такий захід буде доцільним. Якщо вона пропустить декілька приймів ліків, може повторитись ситуація, через яку до неї застосовано примусові заходи медичного характеру. При цьому за наслідком спілкування з ОСОБА_6 він може пояснити, що вона не може об'єктивно оцінювати ситуацію, живе минулим та неохоче піддається спілкуванню. За таких обставин перебування її в соціумі може мати небезпеку та доцільно розглядати можливість перебування ОСОБА_6 лише в спеціалізованому закладі, а тому дана заява є передчасною.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви та просив в задоволенні заяви відмовити, оскільки вважає, що під час розгляду справи не доведено, що ОСОБА_6 не становить суспільної небезпеки та не потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації у заклад з надання психіатричної допомоги. За встановлених обставин примусове амбулаторне лікування не відповідає психічному стану ОСОБА_6 .
Вивчивши заяву, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали даної справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 514 КПК України, продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 514 КПК України, ч. 1 ст. 95 КК України та ч. 3 ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», розгляд питання про продовження, зміну чи припинення застосування судом примусових заходів медичного характеру здійснюється за письмовою заявою представника закладу з надання психіатричної допомоги (лікаря-психіатра), де тримається дана особа. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
Згідно ч. 2 ст. 95 КК України, особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним, Кримінальним процесуальним кодексами України, цим Законом та іншими законами. Питання про продовження, зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру вирішується судом у разі такої зміни стану психічного здоров'я особи, за якої відпадає необхідність застосування раніше призначеного заходу та виникає необхідність у призначенні іншого примусового заходу медичного характеру чи якщо особа видужала.
Відповідно до ч. 6 ст. 94 КК України, якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про психіатричну допомогу», особа, якій надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, повинна оглядатися лікарем-психіатром не рідше одного разу на місяць, а комісією лікарів-психіатрів - не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про продовження чи припинення надання їй такої допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КК України, надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, має право звернутися до обраного нею незалежного лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров'я та про необхідність застосування до неї примусових заходів медичного характеру. У висновку незалежного лікаря-психіатра мають бути зазначені підстави для зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру. У разі відсутності таких підстав у висновку обґрунтовується необхідність продовження застосування примусових заходів медичного характеру.
Також п. 16 Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України 31.08.2017 № 99, передбачено, що пацієнт самостійно або через свого захисника чи іншого законного представника має право звернутись до лікаря-психіатра, який не є працівником СЗНПД, з метою проведення йому альтернативного психіатричного огляду.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 перебуває на лікуванні у КНП «ВОПЛ №2» ВОР» відповідно до ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 01.04.2021, якою продовжено застосування примусових заходів медичного характеру на строк не більш як на шість місяців. Примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом застосовані до неї на підставі ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2015, якою змінено примусові заходи медичного характеру, призначені ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 03.09.2008 у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом за вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15.12.2020 призначено ОСОБА_7 опікуном недієздатної ОСОБА_6 .
Згідно висновку комісії лікарів - психіатрів за № 66 від 15.06.2021, внаслідок проведеного лікування та реабілітаційних заходів ОСОБА_6 за своїм психічним станом на теперішній час не становить суспільної небезпеки, тому не потребує подальшого продовження примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації у заклад з надання психіатричної допомоги з звичайним наглядом у «Відділенні для примусових заходів медичного характеру з звичайним наглядом, змішаному, №3» та може бути виписана за місцем проживання для подальшого примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги.
На обґрунтування необхідності припинення застосування примусових заходів медичного характеру (п. 27 висновку) зазначено: на підставі суттєвого покращення психічного стану у вигляді стабілізації настрою, відсутності у висловлюваннях маячних ідей, впорядкованої поведінки, позитивної налаштованості на прийом ліків, формування критики до захворювання та до скоєного суспільно небезпечного діяння.
Відповідно до висновку незалежного лікаря-психіатра ОСОБА_10 за результатами психіатричного огляду ОСОБА_6 , складеного 27.07.2021, у висловлюваннях ОСОБА_6 , звучать маячні ідеї відношення, поганого ставлення по відношенню до опікуна та співробітників, планів па майбутнє не має, повністю десоціалізована, не може пояснити та зрозуміти, куди і навіщо її виписують та за що і де вона має жити. На більшість запитань відповіді не по суті, після декількох повторювань. Знаходиться під дією психотропних препаратів. На думку лікаря-психіатра ОСОБА_10 , ОСОБА_6 хворіє на важке невиліковне психічне захворювання у вигляді Шизофренії параноїдної форми, безперервний перебіг. Захворювання носить безперервний перебіг, стійкого стану ремісії не досягла. В зв'язку з прогресуванням хвороби може представляти небезпеку як для себе, так і для опікуна та оточуючих. При відсутності постійного прийому психотропних засобів стан загостриться за лічені години та може призвести до тяжких наслідків. Вказано, що ОСОБА_6 потребує подальшого лікування та вирішення в подальшому соціальних питань (оформлення в будинок-інтернат для психохроників).
Відповідно до листа директора КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР», адресованого адвокату ОСОБА_8 , КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» надало згоду на прийом ОСОБА_6 після припинення примусових заходів медичного характеру для подальшого лікування, оформлення медичної карти та представлення на ЛКК з метою вирішення питання про можливість перебування даної пацієнтки у психоневрологічному будинку інтернаті. Тобто згода відповідного спеціалізованого закладу на прийом пацієнта, який потребує примусового амбулаторного лікування, а не припинення застосування примусових заходів медичного характеру, відсутня.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» № 7 від 03.06.2005 примусові заходи медичного характеру припиняються у зв'язку з одужанням або зміною психічного стану особи настільки, що це виключає очевидну небезпечність для нього та для інших осіб. В останньому випадку постановлення рішення про передачу такої особи на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом (ч. 6 ст. 94 КК) є правом, а не обов'язком суду.
Оскільки в законодавстві про психіатричну допомогу не передбачено такого виду діяльності психіатричних закладів охорони здоров'я, як обов'язковий лікарський нагляд за особами, переданими судом на піклування родичам або опікунам, а піклування охоплює обов'язок лікування підопічного (статті 55, 67 Цивільного кодексу України), слід вважати, що у випадку, передбаченому ч. 6 ст. 94 КК, обов'язок забезпечити такій особі психіатричний лікарський нагляд (амбулаторний чи в умовах стаціонару) покладається не на психіатричний заклад, а безпосередньо на родичів чи опікунів, а тому не є примусовим наданням психіатричної допомоги чи примусовим лікуванням.
Аналізуючи надані докази в їх сукупності, суд враховує, що згідно висновку комісії лікарів-психіатрів, психічні розлади з'явились у ОСОБА_6 ще в 1997 році, вона неодноразово лікувалася, однак підтримуючу терапію між госпіталізаціями не приймала, у зв'язку з захворюванням стала дратівливою, вчинила суспільно небезпечне діяння, що мало наслідком смерть її батьків, внаслідок проведеного лікування була переведена із закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
При цьому даним висновком та в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 не видужала, а продовжує потребувати відповідного лікування, зокрема триразового прийому ліків щоденно, забезпечити такий контроль прийому ліків опікун не може, а примусове амбулаторне лікування не передбачає здійснення щоденного контролю прийому ліків пацієнтом. Натомість висновком незалежного лікаря-психіатра ОСОБА_10 за результатами психіатричного огляду ОСОБА_6 та його поясненнями в судовому засіданні встановлено недоцільність зміни застосованих до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру.
За таких обставин, враховуючи, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження висновки комісії лікарів-психіатрів, що ОСОБА_6 за своїм психічним станом не потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації у заклад з надання психіатричної допомоги з звичайним наглядом, під нагляд родичів чи опікунів особа може бути передана судом лише у випадку припинення примусових заходів медичного характеру, натомість лікар просить не припинення, а заміни таких заходів на примусове амбулаторне лікування, за якого опікун не може відповідати за належне лікування пацієнта, а ОСОБА_6 визнана недієздатною, тому неможливо встановити, чи дійсно вона прийматиме відповідне лікування за відсутності постійного контролю.
Виходячи з вище викладеного, оскільки надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом лише у випадку, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги, чого в судовому засіданні не доведено, суд вважає, що достатніх даних для задоволення даної заяви матеріали справи не містять та в ході судового розгляду не встановлено, що зміна застосованих примусових заходів медичного характеру забезпечить перебування ОСОБА_6 в такому психічному стані, що це виключатиме очевидну небезпечність для неї та для інших осіб, в зв'язку з чим в задоволенні даної заяви слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 12, 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст.ст. 94, 95 КК України, ст.ст. 512, 514, 516 КПК України, суд,
В задоволенні заяви лікаря - психіатра КНП «ВОПЛ № 2 ВОР» ОСОБА_9 про зміну застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Суддя: