Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1562/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Кучко А.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека-Магнолія" (69121, м. Запоріжжя, вул. Ладозька, буд. 19)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хамелеон Софт" (61010, м. Харків, Набережна Гімназійна, буд. 24, оф. 210)
про стягнення 810000,00 грн.
за участю представників:
позивача - Дуднік Т.В., довіреність б/н від 04.01.2021,
відповідача - Щит І.А., ордер серія ХВ №00021 від 24.05.2021,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека-Магнолія" звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хамелеон Софт" про стягнення 810000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 25.05.2021 на 12:00.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 25.05.2021 у справі № 922/1562/21 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відкладено підготовче засідання на 08.06.2021 об 11:30.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 08.06.2021 у справі № 922/1562/21 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відкладено підготовче засідання на 01.07.2021 о 10:45.
30.06.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву ТОВ "Хамелеон Софт" (вх. №15291) з додатковими документами та клопотанням про призначення судової комп'ютерно - технічної експертизи.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 01.07.2021 у справі № 922/1562/21 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової комп'ютерно - технічної експертизи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.07.2021 у справі № 922/1562/21 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.07.2021 на 12:30.
13.07.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив ТОВ "Аптека-Магнолія" (вх. № 16343), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
20.07.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано заперечення ТОВ "Хамелеон Софт" (вх. №16914), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Позивач у судове засідання 20.07.2021 з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь 810000,00 грн.
Відповідач у судове засідання 20.07.2021 з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд в задоволенні позову відмовити.
З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 20.07.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 18.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека-Магнолія" (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хамелеон Софт" (відповідач, виконавець) було укладено Договір №18/02/2019 про розробку програмного забезпечення (далі- Договір) (т.с. 1 а.с. 7-10), відповідно до умов пункту 1.1. якого, виконавець зобов'язується за плату розробити (створити) програмне забезпечення (далі - ПЗ) за замовленням та відповідно до вимог замовника, та впровадити програмне забезпечення в торгівельний процес замовника, а замовник зобов'язується здійснити оплату виконавцю в порядку та на умовах, передбачених Договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору, виконавець зобов'язується розробити програмне забезпечення на підставі та з урахуванням вимог, які визначені в технічному завданні далі - ТЗ), яке вже було розроблено за окремим договором і є невід'ємною частиною цього Договору.
Умовами пункту 1.7. Договору визначено, що виконавець зобов'язується розробити програмне забезпечення до 01.09.2019.
Виконавець зобов'язується здійснювати розробку програмне забезпечення у точній відповідності до технічного завдання та в строки, які встановлені цим договором (п. 2.1.1. Договору).
Відповідно до п. 1.10. Договору, результатом розробки програмного забезпечення є нова комп'ютерна програма, цільове призначення якої є автоматизація торгових процесів в сфері роздрібного продажу медичних (та не медичних) торгів.
Замовник здійсню. оплату розробки програмного забезпечення на підставі рахунків на оплату, отриманих від виконавця. Виконавець відправляє замовнику рахунки на оплату в електронному вигляді на електронну пошту замовника. Невідправлення замовнику виконавцем рахунків на оплату не є підставою для нездійснення оплати (п. 4.3. Договору).
Оплата за розробку програмного забезпечення здійснюється в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця (п. 4.4. Договору).
Також, пунктами 4.1. - 4.2.7.) Договору визначено, що загальна вартість розробки програмного забезпечення виконавцем складає 1710000,00 грн., в т.ч. ПДВ 285000,00 грн. За згодою сторін загальна вартість розробки програмного забезпечення може бути змінена.
Оплата за розробку програмного забезпечення здійснюється замовником частинами а такому порядку: 360000,00, в т.ч. ПДВ 60000,00 грн. замовник сплачує на рахунок виконавця до 21.02.2019; 225000,00 грн., в т.ч. ПДВ 37500,00 грн. замовник сплачує на рахунок виконавця до 27.02.2019; 225000,00 грн., в т.ч. ПДВ 37500,00 грн. замовник сплачує на рахунок виконавця до 27.03.2019; 225000,00 грн., в т.ч. ПДВ 37500,00 грн. замовник сплачує на рахунок виконавця до 24.04.2019; 225000,00 грн., в т.ч. ПДВ 37500,00 грн. замовник сплачує на рахунок виконавця до 24.05.2019; 225000,00 грн., в т.ч. ПДВ 37500,00 грн. замовник сплачує на рахунок виконавця до 24.06.2019; 225000,00 грн., в т.ч. ПДВ 37500,00 грн. замовник сплачує на рахунок виконавця до 24.07.2019.
За цим Договором повернення замовнику грошових коштів, сплачених виконавцю, не передбачено окрім випадку, коли виконавцем не буде виконано своє зобов'язання з розробки програмного забезпечення (п. 4.5. Договору).
Приймання-передача результатів розробки програмного забезпечення визначена умовами пункту 3.4.1. Договору, а саме до настання останнього для строку розробки ПЗ виконавець надає замовнику на ознайомлення результати розробки ПЗ. Результати розробки ПЗ можуть надаватись як на матеріальних носіях інформації та і в електронному вигляді. Одночасно із передачею результатів розробки ПЗ виконавець надає замовнику акт виконаних робіт (далі - Акт). Замовник зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів перевірити результати розробки (протестувати) ПЗ на відповідність ТЗ на підписати Акт і повернути 1 екземпляр підписаного Акту виконавцю. У випадку неповернення Акту в зазначені строки, роботи з розробки ПЗ вважатимуться прийнятими, а Акт, підписаний виконавцем, отримує таку саму юридичну силу, якби він був підписаний замовником.
Із обставин справи убачається, що позивач, на виконання своїх зобов'язань за Договором позивачем (п. 4.2. Договору) перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 810000,00 грн. А саме: 360000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №88401/1 від 04.03.2019 (у призначенні платежу зазначено: за розробку програмного забезпечення, згідно рахунку №97 від 18.02.2019); 225000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №88810/1 від 19.03.2019 (у призначенні платежу зазначено: за розробку програмного забезпечення, згідно рахунку №141 від 18.03.2019); 225000,00 грн. відповідно до платіжне доручення №3902/1 від 26.04.2019 (у призначенні платежу зазначено: за розробку програмного забезпечення, згідно рахунку №184 від 23.04.2019) (т.с. 1 а.с. 12-14).
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що технічне завдання, обов'язковість якого встановлена умовами укладеного між сторонами Договору, відповідачем не було розроблене за окремим договором у відповідності до п. 1.2. Договору та такий окремий договір не підписаний.
Отже, позивачем зазначено, що технічне завдання відсутнє та у зв'язку з відсутністю технічного завдання, проектне завдання відповідачем у встановлений договором строк не було виконаним.
Так, у зв'язку з неможливістю виконавцем розробити програмне забезпечення, яке б відповідало умовам Договору №18/02/2019 від 18.02.2019, сторони, керуючись п. 9.2, п. 9.5. Договору, ст. 651 ЦК України, дійшли згоди розірвати Договір №18/02/2019 від 18.02.2019 про розробку програмного забезпечення, про що сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 28.03.2019 до Договору (т.с. 1 а.с. 11), у пункті 1 якої також зазначено, що датою розірвання Договору вважати 28.03.2019.
Відповідно до п. 4 вищевказаної Додаткової угоди № 1 від 28.03.2019 виконавець повинен був розробити ПЗ (під ПЗ малось на увазі нова комп'ютерна програма, цільове призначення якої є автоматизація торгових процесів в сфері роздрібного продажу медичних товарів (та не медичних), в строк до 14.08.2020 року.
Згідно з п. 6 Додаткової угоди № 1 від 28.03.2019 сторони домовились, що у разі придбання замовником ПЗ, що розробить виконавець, або отримання у користування цього ПЗ, сплачені замовником за Договором №18/02/2019 від 18.02.2019 грошові кошти у розмірі 810000,00 грн. будуть зараховані виконавцем до оплати за придбання або користування ПЗ згідно умов договору на виготовлення ПЗ або купівлі-продажу ПЗ або ліцензійного договору на використання програмного забезпечення, який буде укладений між замовником та виконавцем. Розробити програмне забезпечення за Договором№18/02/2019 від 18.02.2019 виконавець зобов'язується не пізніше, ніж до 14.08.2020.
Відповідно до п. 7 Додаткової угоди № 1 від 28.03.2019 сторони домовились, що у разі, якщо виконавець не здійснить розробку програмного забезпечення у строк, вказаний в п. 4 цього Додаткового договору або відмовиться передавати замовнику розроблене ПЗ за Ліцензійним договором, виконавець зобов'язується повернути замовнику сплачені грошові кошти у розмірі 810000,00 грн. на першу вимогу замовника, але не пізніше, ніж п'ять банківських днів з дня виставлення вимоги.
Згідно з п. 8 Додаткової угоди № 1 від 28.03.2019 сторони домовились, що за бажанням замовника грошові кошти у розмірі 810000,00 грн. будуть зараховані виконавцем до оплати за придбання або отримання у користування будь-якого іншого програмного забезпечення виконавця за вибором замовника.
Позивачем у позові наголошено, що відповідач не здійснив розробку програмного забезпечення (нову комп'ютерну програму, цільове призначення якої є автоматизація торгових процесів в сфері роздрібного продажу медичних товарів (та не медичних)), також і у визначений в Додатковій угоді №1 строк.
При цьому, позивачем зазначено, що грошові кошти у розмірі 810000,00 грн., які були сплачені позивачем згідно Договору №18/02/2019 від 18.02.2019 та який Додатковою угодою № 1 від 28.03.2019 сторонами було розірвано, позивачу не повернув.
Із обставин справи убачається, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача була надіслана Вимога від 10.12.2020 за вих. № 653 про повернення 810000,00 грн. на рахунок позивача (т.с. 1 а.с.15-17).
Проте відповідач відповіді на вимогу не надав та грошові кошти у розмірі 810000,00 грн. позивачу не повернув.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Відповідач у своєму відзиві заявлений позов не визнає та заперечує проти його задоволення. На обґрунтування своїх заперечень зазначає про те, що програмне забезпечення було виготовлено відповідно умов договору та у жовтні 2020 р. позивачеві було направлено через оператора поштового зв'язку «Нова пошта» програмне забезпечення разом з електронними пристроями. Будь-яких претензій з приводу направленого програмного забезпечення позивачем не висловлювалось. За виконані роботи позивачем на рахунок відповідача 04.03.2019 р., 19.03.2019 р., 20.04.2019 р. було перераховано грошові кошти на загальну суму 810000,00 грн., решту суми не сплачено, а відповідно до кошторису виконаних робіт на роботи з виготовлення програмного забезпечення відповідачем за 2019-2020 роки витрачено 2191473,00 грн. Також, відповідач вважає, що в даному випадку позов про стягнення безпідставно набутих коштів є неналежним правовим захистом для вказаних правовідносин.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).
Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19.
Приписами ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Матеріалами справи встановлено, та відповідачем у свою чергу не спростовано, що спірні кошти в сумі 810000,00 грн. були перераховані позивачем відповідачу як оплата за розробку програмного забезпечення за Договором №18/02/2019 від 18.01.1019.
Водночас у зв'язку з неможливістю відповідачем (виконавцем) розробити програмне забезпечення, яке б відповідало умовам Договору №18/02/2019 від 18.02.2019, сторони, керуючись п. 9.2, п. 9.5. Договору, ст. 651 ЦК України, дійшли згоди розірвати Договір №18/02/2019 від 18.02.2019 про розробку програмного забезпечення, про що сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 28.03.2019 до Договору (т.с. 1 а.с. 11). Відповідно до пункту 1 цієї Додаткової угоди, датою розірвання Договору вважати 28.03.2019.
З огляду на наведене, враховуючи те, що Договір №18/02/2019 про розробку програмного забезпечення від 18.02.2019 сторонами розірвано Додатковою угодою № 1 від 28.03.2019 до Договору (т.с. 1 а.с. 11), суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 ЦК України, і, як наслідок, зобов'язана повернути позивачу це майно (кошти), а тому судом відхиляються доводи відповідача про те, що в даному випадку позов про стягнення безпідставно набутих коштів є неналежним правовим захистом для вказаних правовідносин.
Будь-яких доказів виконання програмного забезпечення (акту виконаних робіт за Договором №18/02/2019 про розробку програмного забезпечення від 18.02.2019 в порядку п. 3.4.1. цього Договору), суду не надано.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.
Стаття 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідачем доказів повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 810000,00 грн. суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 810000,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Суд не приймає доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначає, що подані разом із відзивом комп'ютерні роздруківки не можливо ідентифікувати із господарськими правовідносинами, які існували між сторонами, вони мають односторонній характер та не містять в собі жодної інформації та будь-яких посилань на програмне забезпечення. Акту виконаних робіт матеріали справи також не містять.
Суперечливий характер мають й аргументи відповідача щодо виготовлення останнім у жовтні 2020 року програмного забезпечення відповідно до умов договору з аргументами щодо сплати позивачем грошових коштів, які були перераховані останнім на рахунок відповідача 04.03.2019, 19.03.2019, 20.04.2019 саме за вже виконані відповідачем роботи.
Суд звертає увагу відповідача на те, що датою розірвання Договору №18/02/2019 від 18.02.2019 є 28.03.2019. Зазначене задекларовано сторонами у пункті 1 Додаткової угоди № 1 від 28.03.2019 (т.с. 1 а.с. 11). А тому посилання відповідача на те, що Додатковою угодою № 1 від 28.03.2019 сторони залишили ту ж розробку програмного забезпечення, а строк був продовжений до 14.08.2019 є необґрунтовані.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Приймаючи до уваги наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.
Суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хамелеон Софт" (61010, м. Харків, Набережна Гімназійна, буд. 24, оф. 210, код ЄДРПОУ 37658502) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека-Магнолія (69121, м. Запоріжжя, вул. Ладозька, буд. 19, код ЄДРПОУ 23879012) - 810000,00 грн. та 12150,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "30" липня 2021 р.
Суддя Г.І. Сальнікова