ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.07.2021Справа № 910/4206/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІНЦ» (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Карла Маркса, буд. 16) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОУСОН ЛАЙТ» (03118, м. Київ, пр. Лобановського Валерія, буд. 115) про стягнення 124 958,40 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІНЦ» (далі - позивач, ТОВ «ПРІНЦ») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОУСОН ЛАЙТ» (далі - відповідач, ТОВ «ДОУСОН ЛАЙТ») про стягнення 124 958,40 грн, у тому числі 62 479,20 грн попередньої оплати, 49 983,36 грн неустойки та 12 495,84 грн штрафу, а також 2 270,00 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежаним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 0052 від 25.01.2021 в частині порушення термінів поставки попередньо оплаченого позивачем товару, у зв'язку з чим останній просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати, а також неустойку та штраф за порушення термінів поставки.
17.03.2021 автоматизованою системою документообігу Господарського суду міста Києва здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/4206/21 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.
Ухвалою суду від 22.03.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивачем, у строк встановлений ухвалою суду від 22.03.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї відповідними документами.
Ухвалою суду від 11.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано відповідачу у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, з урахуванням положень пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), подати до суду відзив на позовну заяву, оформлений відповідно до вимог статті 165 ГПК України, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів, а докази на підтвердження такого направлення разом з відзивом надати суду.
Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої статті 178 ГПК України.
Частиною п'ятою статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини одинадцятої статті 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 22.03.2021 про залишення позовної заяви без руху та ухвала від 11.05.2021 про відкриття провадження у справі були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, конверти з ухвалами суду від 22.03.2021 та від 11.05.2021, які направлялись на адресу відповідача (03118, м. Київ, пр. Лобановського Валерія, буд. 115) були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв'язку до суду поштових конвертів з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» свідчить, що рішення (ухвали) не вручені з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.
Згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 22.03.2021 та ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.05.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Згідно з частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 ГПК України.
Частиною першою статті 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої статті 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2021 між ТОВ «ДОУСОН ЛАЙТ» (далі - Постачальник) та ТОВ «ПРІНЦ» (далі - Покупець) був укладений Договір поставки № 0052 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого, Постачальник зобов'язується передати у встановлені цим Договором строки у власність Покупця мінеральні добрива (в подальшому - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його вартість за цінами та на умовах, визначених цим Договором.
Асортимент, кількість та ціна Товару, що може бути поставлений згідно цього Договору, зазначаються Сторонами у специфікаціях та видаткових накладних, які є невід'ємними частинами даного Договору (п. 1.2. Договору).
Відповідно до Специфікації № 1 від 25.01.2021 до договору поставки № 0052 від 25.01.2021, на виконання умов Договору, Сторони погодили такі умови поставки Товару:
- найменування Товару: Карбамід ДСТУ, № 46,2% (б/б), вир. ПАТ «АЗОТ» м. Черкаси;
- кількість: 5,6 тонн;
- ціна Товару: 62 479,20 грн, у тому числі ПДВ 10 413,20 грн;
- вид транспорту: Автомобільний;
- умови поставки: DAP, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків;
- умови оплати: Покупець сплачує 100% вартості Товару у якості попередньої оплати на поточний рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури від Постачальника;
- дата поставки: 28.01.2021-29.01.2021.
Умовами п. 3.1. Договору передбачено, що Постачальник поставляє Покупцю Товар протягом 3 (трьох) робочих днів, з моменту отримання Постачальником на його поточний банківський рахунок передоплати за Товар, передбаченої п. 6.2.1. цього Договору.
Згідно п. 3.2. Договору, Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю Товар на умовах DAP Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків.
Датою поставки Товару є дата підписання Сторонами відповідної видаткової накладної. Видаткові накладні є документами, які підтверджують виконання зобов'язань Постачальника по передачі Покупцю Товару у погодженій Сторонами кількості (п. 4.3. Договору).
Відповідно до п. 4.4. Договору, право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичного передання Товару та підписання Сторонами оформленої належним чином видаткової накладної на Товар в пункті поставки.
Пунктом 4.6. Договору передбачено, що зобов'язання Постачальника з поставки Товару вважається виконаним з моменту передачі Покупцю Товару, підписання Сторонами оформленої належним чином видаткової накладної та передачі Покупцю повного пакету документів, передбачених для даного виду Товару, оформлених згідно вимог чинного законодавства України та цього Договору.
Згідно п. 5.1. Договору, Постачальник зобов'язується, в тому числі, поставити Покупцю Товар протягом строку дії Договору та на умовах поставки, визначених цим Договором.
Покупець в свою чергу, відповідно п. 5.2. Договору, зобов'язується оплатити Постачальнику вартість Товару у розмірах, в строках та на умовах, визначених даним Договором.
Умовами п. 6.1. Договору передбачено, що ціна Товару погоджується Сторонами у специфікаціях, рахунках-фактурах та видаткових накладних у національній валюті України - гривні. Оплата Товару здійснюється в національній валюті України - гривні.
Пунктом 6.2.1. Договору передбачено, що Покупець сплачує 100% (сто відсотків) вартості Товару у якості попередньої оплати на поточний рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури від Постачальника.
Відповідно до п. 7.1. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення його печатками Стороні і діє до « 31» грудня 2021 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором.
Закінчення строку дії даного Договору не звільняє Сторонами від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 7.2. Договору).
За порушення умов даного Договору Сторону несуть відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п. 8.1. та 8.2. Договору).
Пунктом 8.6. Договору передбачено, що за прострочення поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 2% (двох відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а у разі прострочення поставки більше, ніж 5 (п'ять) календарних днів - ще й штраф у розмірі 20% (двадцяти відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару.
Згідно п. 9.1. Договору, всі спори, які виникають між Сторонами з приводу виконання умов даного Договору, вирішуються шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди передаються на розгляд до суду згідно чинним законодавством України.
На виконання умов Договору ТОВ «ДОУСОН ЛАЙТ» було виставлено рахунок-фактуру № 0052 від 25.01.2021 на суму 62 479,20 грн, у тому числі ПДВ 10 413,20 грн, який був оплачений ТОВ «ПРАНЦ» у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 19 від 25.01.2021 та випискою по рахунку за 25.01.2021, копії яких долучені до матеріалів справи.
За твердженням позивача, відповідач порушив умов Договору, у визначений Договором строк Товар не поставив, що стало підставою для звернення до суду із позовною заявою про стягнення з ТОВ «ДОУСОН ЛАЙТ» попередньої оплати та неустойки і штрафу за порушення термінів поставки, обумовлених Договором.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір поставки № від 10.04.2019, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Параграфа 1. Глави 30 ГК України та Глави 54 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою стю 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Умовами Специфікації № 1 від 25.01.2021 та пунктом 6.2.1. Договору передбачено, що покупець сплачує 100% (сто відсотків) вартості Товару у якості попередньої оплати на поточний рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури від Постачальника.
В силу вимог статті 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Умовами п. 3.1. Договору передбачено, що Постачальник поставляє Покупцю Товар протягом 3 (трьох) робочих днів, з моменту отримання Постачальником на його поточний банківський рахунок передоплати за Товар, передбаченої п. 6.2.1. цього Договору, а умовами Специфікації № 1 від 25.01.2021 було визначено дати поставки: 28.01.2021-29.01.2021.
Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначає позивач, ним був виконаний обов'язок, визначений п. 6.2.1. Договору, та сплачену 100% попередньої оплати за поставку Товару, що підтверджується платіжним дорученням № 19 від 25.01.2021 та випискою по рахунку за 25.01.2021, однак, відповідачем свого зобов'язанням, визначеного Договором виконано не було, товар не посталений, сума попередньої оплати не повернута.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п. 8.2. Договору).
Частиною першою ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За змістом частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.
Відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.
Разом з тим, враховуючи, що доказів поставки відповідачем товару на суму 62 479,20 грн грн чи повернення попередньої оплати на вказану суму товару матеріали справи не містять, а тому суд приходить до висновку, що позивач використав своє право на пред'явлення вимоги щодо повернення попередньої оплати шляхом пред'явлення даного позову.
При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої ст. 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
У свою чергу, у відповідності з положеннями частини першої ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 62 479,20 грн, а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу 62 479,20 грн суму неповернутої попередньої оплати.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доказів на підтвердження поставки товару суду не надані, доказів на підтвердження повернення попередньої оплати в сумі 62 479,20 грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача щодо стягнення суми попередньої оплати в сумі 62 479,20 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача неустойки у розмірі 49 983,36 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини першої ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки.
Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Пунктами 8.1. та 8.2. Договору передбачено, що за порушення умов даного Договору Сторону несуть відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина перша ст. 624 ЦК України).
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Частинами четвертою та шостою ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 8.6. Договору передбачено, що за прострочення поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 2% (двох відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а у разі прострочення поставки більше, ніж 5 (п'ять) календарних днів - ще й штраф у розмірі 20% (двадцяти відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару.
Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначалось, сторонами було підписано Специфікацію № 1 від 25.01.2021 до договору поставки № 0052 від 25.01.2021, якою було встановлено дату поставки: 28.01.2021-29.01.2021.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем обов'язку по поставці товару 28.01.2021-29.01.2021.
Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача неустойки у розмірі 49 983,36 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини першої ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки.
Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Пунктами 8.1. та 8.2. Договору передбачено, що за порушення умов даного Договору Сторону несуть відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина перша ст. 624 ЦК України).
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Частинами четвертою та шостою ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 8.6. Договору передбачено, що за прострочення поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 2% (двох відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а у разі прострочення поставки більше, ніж 5 (п'ять) календарних днів - ще й штраф у розмірі 20% (двадцяти відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару.
Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначалось, сторонами було підписано Специфікацію № 1 від 25.01.2021 до договору поставки № 0052 від 25.01.2021, якою було встановлено дату поставки: 28.01.2021-29.01.2021.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем обов'язку по поставці товару 28.01.2021-29.01.2021.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами частини 1 статті 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Відповідно до положень пункту 8.6. Договору сторони погодили, що за прострочення поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 2% (двох відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 №917/889/17.
Відтак, передбачена сторонами у пункті 8.6 договору відповідальність замовника за прострочення оплати за договором у вигляді неустойки 2% (двох відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, за своєю правовою природою є пенею.
При цьому для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене та те, що умовами договору сторони передбачили відповідальність замовника за порушення строків оплати у вигляді сплати штрафної санкції і розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожний день прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю «пеня», суд прийшов до висновку що позивач має право на застосування штрафних санкцій (пені) до відповідача у зв'язку з порушенням останнім строку оплати.
Позивач, враховуючи, що відповідач допустив прострочення поставки товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 8.6 договору, нарахував пеню, з урахуванням шестимісячного строку, встановленого статтею 232 Господарського кодексу України, в розмірі 2 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення в сумі 49983,36 грн, а саме на суму боргу 62479,20 грн за період з 30.01.2021-10.03.2021.
Втім, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 15.05.2018 у справі №917/889/17 та від 30.01.2019 у справі №904/631/18.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми неустойки з врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що останній здійснено невірно, а тому здійснивши власний розрахунок пені за період з 30.01.2021-10.03.2021, суд доходить висновку, що з відповідача підлягає до стягненню пеня у розмірі 831,91 грн в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 49 151,45 грн. позивачу належить відмовити.
Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 12 495,84 грн, суд зазначає наступне.
Пунктом 8.6. Договору передбачено, що за прострочення поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 2% (двох відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а у разі прострочення поставки більше, ніж 5 (п'ять) календарних днів - ще й штраф у розмірі 20% (двадцяти відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого Товару.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені (неустойки) та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою ст. 231 ГК України.
У інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення неустойки та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені (неустойки) не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі № 42/252, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.
Матеріалами справи підтверджується прострочка виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару на суму 62 479,20 грн понад 5 (п'ять) днів, а тому суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача штраф у розмірі 20% від вартості несвоєчасно поставленого товару, що становить 12 495,84 грн.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОУСОН ЛАЙТ» (03118, м. Київ, пр. Лобановського Валерія, буд. 115; ідентифікаційний код юридичної особи: 42749140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІНЦ» (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Карла Маркса, буд. 16; ідентифікаційний код юридичної особи: 00034022) 75 806 (сімдесят п'ять тисяч вісімсот шість) грн 95 коп., у тому числі 62 479 (шістдесят дві тисячі чотириста сімдесят дев'ять) грн. 20 коп. суми попередньої оплати, 831 (вісімсот тридцять одна) грн. 91 коп. пені та 12 495 грн (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто п'ять) грн. 84 коп. штрафу та судовий збір у розмірі 1377 грн. (одна тисяча триста сімдесят сім) грн 11 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 30.07.2021.
Суддя В.О. Демидов