ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.07.2021Справа № 910/7045/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпартс Україна"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Винт"
простягнення 22919,25 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Профіпартс Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Винт" 22919,25 грн, з яких 12181,52 грн основного боргу, 6090,76 грн штрафу, пені у розмірі 2970,86 грн, 1138,23 грн інфляційних втрат та 3% річних на суму 537,88 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №ПУ-КО-140319-01 від 14.03.2019 в частині здійснення оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/7045/21; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду у справі №910/7045/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
14.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профіпартс Україна" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Винт" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №ПУ-КО-140319-01 від 14.03.2019 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується протягом дії договору постачати покупцю товар (запасні частини для вантажних автомобілів та напівпричепів (причепів), автохімію, мастила (оливи), супутні товари для автотранспорту інше) за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору (товар), а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах. Загальна сума договору складає суму ціни товару , вказану у видаткових накладних протягом дії договору (п.п.1.1, 1.3 договору).
Договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно. У разі відсутності до дати закінчення строку дії договору повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із сторін про небажання продовжити дію договору, термін дії цього договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року на тих же умовах (п.п.2.1, 2.2 договору).
Ціна товару вважається остаточно визначеною сторонами у видатковій накладній на момент постачання (передачі) партії товару, з урахуванням положень п.5.2 цього договору (п.4.1 договору).
Покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по видатковій накладній партію товару у встановлений сторонами термін. Якщо партію товару відпущено покупцю без здійснення передоплати, товар вважається поставленим на умовах відстрочення платежу. При проведенні постачання з відстроченням платежу покупець сплачує вартість партії товару протягом терміну, зазначеного у видатковій накладній, за якою товар відпущено покупцю. Якщо строк розрахунків у видатковій накладній не зазначений, відстрочка платежу складає 7 календарних днів з дати виписки видаткової накладної (п.п.5.1, 5.1.2 договору).
Відповідно до п.10.2, 10.5 договору при простроченні оплати товару покупець, за письмовою вимогою постачальника, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день періоду прострочення, а також пеню, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням. При простроченні оплати більше одного місяця, постачальник має право, крім стягнення передбачених п.10.2 суми боргу та пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 50% від суми заборгованості.
Відповідно до п.12.7 договору сторони погодили, що позовна давність до вимог щодо оплати за поставлений товар у т.ч. і до вимог про стягнення господарських санкцій (неустойки, штрафу, пені, збитків), річних за несвоєчасну оплату за поставлений товар, встановлюється тривалістю у 5 років.
Згідно видаткових накладних №70247 від 23.10.2019 на суму 3762,00 грн, №71040 від 28.10.2019 на суму 1560,00 грн, №72093 від 31.10.2019 на суму 1490,00 грн, №72173 від 31.10.2019 на суму 1868,02 грн, №72174 від 31.10.2019 на суму 329,00 грн, №72948 від 04.11.2019 на суму 1451,25 грн, №74128 від 08.11.2019 на суму 1721,25 грн, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 12181,52 грн.
17.03.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання грошового зобов'язання №1703/01 від 15.03.2021, однак вимогу позивача відповідач залишив без реагування..
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Статтею ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок за укладеним між сторонами договором, в частині передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 12181,52 грн виконав належним чином. Однак відповідач, всупереч п.5.1.2 означеного правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами не розрахувався, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Винт" виникла відповідна заборгованість. Строк виконання відповідачем обов'язку з оплати товару за договором є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відтак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 12181,52 грн основного боргу за договором є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 537,88 грн за загальний період прострочення з 31.10.2020 по 27.04.2021, інфляційних втрат на суму 1138,23 грн за період прострочення з листопада 2019 року по квітень 2021 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то з урахуванням п.4.1 договору та специфікації до нього, вимоги останнього про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є законними та обґрунтованими.
За висновками суду, розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, які долучені позивачем до позовної заяви є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 537,88 грн та інфляційні втрати на суму 1138,23 грн.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача 2970,86 грн пені, яка нарахована за загальний період прострочення з 31.10.2020 по 27.04.2021 та штраф на суму 6090,76 грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів за отриманий товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.10.2, 10.5 договору при простроченні оплати товару покупець, за письмовою вимогою постачальника, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день періоду прострочення, а також пеню, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням. При простроченні оплати більше одного місяця, постачальник має право, крім стягнення передбачених п.10.2 суми боргу та пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 50% від суми заборгованості.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку зі сплати за поставлений позивачем товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення штрафу та пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.
Щодо сум заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу, то суд погоджується із розрахунками останнього, внаслідок чого стягненню з відповідача підлягає штраф у розмірі 6090,76 грн та пеня на суму 2970,86 грн.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпартс Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Винт" про стягнення 22919,25 грн, з яких 12181,52 грн основного боргу, 6090,76 грн штрафу, пені у розмірі 2970,86 грн, 1138,23 грн інфляційних втрат та 3% річних на суму 537,88 грн.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Винт" (03115, місто Київ, вул.Святошинська площа, будинок 1, квартира 122, ідентифікаційний код 38906445) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпартс Україна" (04073, місто Київ, вул.Скляренка, будинок 1, ідентифікаційний код 40458289) 12181 (дванадцять тисяч сто вісімдесят одна) грн 52 коп. основного боргу, 6090 (шість тисяч дев'яносто) грн 76 коп. штрафу, пеню у розмірі 2970 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят) грн 86 коп., 1138 (одна тисяча сто тридцять вісім) грн 23 коп. інфляційних втрат, 3% річних на суму 537 (п'ятсот тридцять сім) грн 88 коп. та 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257, п.п.17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М.Смирнова