ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.07.2021Справа № 910/7058/21
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Оптмедфармпостач"
доДержавного підприємства "Укрмеддіяльність" Міністерства охорони здоров'я України
простягнення 694801,64 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптмедфармпостач" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Укрмеддіяльність" Міністерства охорони здоров'я України 694801,64 грн, з яких: 680000,00 грн основного боргу, 3241,64 грн 3% річних та 11560,00 грн інфляційних втрат. Також позивач просив суд покласти на відповідача 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №78 від 24.12.2020 в частині здійснення оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/7058/21; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
02.06.2021 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, які направлені на адресу суду засобами поштового зв'язку 31.05.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 заперечення відповідача проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження залишено без розгляду.
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
24.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптмедфармпостач" (продавець, позивач) та Державним підприємством "Укрмеддіяльність" Міністерства охорони здоров'я України (покупець, відповідач) було укладено договір №78 (договір), відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує шприц ін'єкційний 20мл Луер сліп З-комп.№1 з голк.0.8х38мм за кодом ДК 021:2015:33141310-6-Шприци (НК 024:2019:47017 Шприц загального призначення, одноразового використання). Загальна кількість. часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (додаток №1 до цього договору), надалі іменується товар (п.1.1 договору).
Загальна сума договору складає 680000,00 грн без ПДВ (п.3.3 договору).
Оплата товару здійснюється в розмірі повної вартості товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах у цьому договорі, в національній валюті України. Покупець повинен оплатити поставлений товар не пізніше 30 робочих днів з дати поставки товару продавцем, на підставі рахунку та видаткової накладної (п.4.1 договору).
Строк постачання товару визначено сторонами до 31.12.2020. Право власності на товар переходить до покупця у момент передачі товару згідно з накладною (п.п.5.1, 5.5 договору).
Відповідно до п.п.6.1.1, 6.1.2, 6.3.1, 6.3.2 договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлений товар згідно видаткових накладних, сертифікатів якості (відповідності), посвідчень якості або інших документів, оформлених згідно чинного законодавства, які підтверджують якісні, технологічні та кількісні характеристики, а продавець зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором, забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом II цього договору.
Відповідно до п.10.1 договору строк цього договору починається з моменту його підписання і діє до 31.12.2020. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від повного виконання фінансових зобов'язань за цим договором.
Згідно видаткової накладної №ОПЦ204 від 31.12.2020 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 680000,00 грн.
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.
Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок за укладеним між сторонами договором, в частині передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 680000,00 грн виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.4.1 означеного правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами, не оплатив, внаслідок чого у Державного підприємства "Укрмеддіяльність" Міністерства охорони здоров'я України виникла відповідна заборгованість. Строк виконання відповідачем обов'язку з оплати товару за договором є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відтак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 680000,00 грн основного боргу за договором є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3241,64 грн за період прострочення з 16.02.2021 по 14.04.2021, інфляційних втрат на суму 11560,00 грн за березень 2021 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то з урахуванням п.4.1 договору, вимоги останнього про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є законними та обґрунтованими.
За висновками суду, розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, які наведені позивачем до позовної заяви є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 3241,64 грн та інфляційні втрат на суму 11560,00 грн за березень 2021 року.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптмедфармпостач" до Державного підприємства "Укрмеддіяльність" Міністерства охорони здоров'я України.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.
Крім того в позовній заяві позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 05.04.2021, який укладений з адвокатом Шипіло Д.О., додаткову угоду №1 від 05.04.2021, акт прийому-передачі наданих послуг №1 від 15.04.2021 на суму 9000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №4078 від 19.12.2018, ордер серії АЕ №1068356 від 28.04.2021.
Судом досліджено, що адвокатом Шипіло Д.О. було надано послуги аналізу матеріалів справи (2 год), вартістю 3000,00 грн та послуги з підготовки позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за договором №78 від 24.12.2020 (4 год) на суму 6000,00 грн, а всього на суму 9000,00 грн.
Водночас, суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Відповідно до ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Оскільки справа №910/7058/21 не є складною, розглянута судом в порядку спрощеного провадження, матеріали справи складаються з одного договору, однієї видаткової накладної та розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в одну дію, суд вважає, що рівень складності справи значного обсягу правничої допомоги не вимагав. Тому, керуючись нормами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку обмежити розмір адвокатських витрат, що були понесені позивачем у даній справі, та які підлягають відшкодуванню відповідачем, та стягнути з відповідача на користь позивача 4500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Укрмеддіяльність" Міністерства охорони здоров'я України (01021, місто Київ, вул.Грушевського, будинок 7, ідентифікаційний код 25885270) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптмедфармпостач" (03113, місто Київ, вул.Дегтярівська, будинок 53-А, кабінет 316, ідентифікаційний код 42751474) 680000 (шістсот вісімдесят тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 3241 (три тисячі двісті сорок одна) грн 64 коп. 3% річних, 11560 (одинадцять тисяч п'ятсот шістдесят) грн 00 коп. інфляційних втрат, 10422 (десять тисяч чотириста двадцять дві) грн 03 коп. судового збору та витрат на професійну правничу допомогу на суму 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257, п.п.17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М.Смирнова