ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.07.2021Справа № 910/12041/21
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Апраксіна Михайла Юрійовича про забезпечення позову у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Апраксіна Михайла Юрійовича
до: 1. Акціонерного товариства «Райффайзен Банк»,
2. Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА ЖИТТЯ»
про визнання кредитного договору недійсним,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Апраксіна Михайла Юрійовича до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА ЖИТТЯ» про визнання недійсним договору про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 011/6435/507869 від 21.02.2019.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що кредитний договір фактично не був укладений, сторони не домовилися про всі істотні умови, визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими в цілому.
До вказаного позову позивачем долучено заяву про забезпечення позову, у якій останній просить суд: зупинити нарахування Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» за договором про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 011/6435/507869 від 21.02.2019р.- комісій та процентів за користування кредитом, штрафів та інших платежів, якщо такі матимуть місце; заборонити здійснювати платежі за договором про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 011/6435/507869 від 21.02.2019р., укладеного між фізичною особою-підприємцем Апраксіним Михайлом Юрійовичем та Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА Життя».
В обґрунтування забезпечення позову заявник вказує на те, що згідно з п. 2.5. та п. 2.6. Кредитного договору відповідач незаконно встановлює плату (комісію) «за обслуговування кредиту». Вказана плата по суті включає інформування про сплачені позивачем платежі та про суму майбутніх платежів по кредиту, про що і так відображено у ст. 2 Кредитного договору.
Подальша сплата необґрунтованої комісії за обслуговування Кредитного договору, яка заборонена ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», ускладнить фінансове становище заявника, яке після пандемії короновірусу, особливо відчувається.
Таким чином, за твердженнями позивача, невжиття заходів забезпечення позову насправді приведе до обмеження його прав та інтересів, оскільки призведе до необґрунтованих витрат, які він оспорює у суді.
Розглянувши вказану заяву Фізичної особи-підприємця Апраксіна Михайла Юрійовича про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 N 5-рп/2011 у справі N 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Оскільки у цьому випадку Фізична особа-підприємець Апраксін Михайло Юрійович звернувся до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, при розгляді заяви про забезпечення позову суд оцінює виключно обґрунтованість заяви на предмет доведення обставин, які свідчать про необхідність застосування заходу забезпечення позову.
Однак, суд зазначає, що всупереч викладеному у даному випадку заявником не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено жодними доказами в порядку приписів статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову вказаним ним шляхом може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду.
Так, заява позивача ґрунтується виключно на власних твердженнях та умовиводах без відповідного доказового обґрунтування. Серед поданих позивачем матеріалів міститься лише спірний договір.
Крім того, заходи забезпечення позову, які позивач просить суд вжити за поданою заявою, не є адекватними та співмірними заявленому позивачем способу захисту (визнання недійсним договору). Так, суд вирішує питання щодо визначення можливих наслідків невжиття заходів забезпечення у формі істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача (необхідна умова для застосування заходів забезпечення позову), виключно в межах заявлених позовних вимог, тобто в межах способу захисту (предмету позову), з яким позивач звернувся до суду, з огляду на приписи ст. 5, ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, суд доходить висновку, що вказані заявником заходи забезпечення позову не зможуть забезпечити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача в контексті заявленого позивачем способу захисту, а саме, визнання недійсним договору.
Враховуючи наведене, оскільки подана позивачем заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності забезпечення позову у визначений заявником спосіб та ймовірності ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви позивача.
У той же час, за положеннями частини 5 статті 13 ГПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що йдеться в положеннях частини 1 статті 136 і 137 ГПК України та постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Отже, за відсутності доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування обраних заявником заходів забезпечення позову, суд відмовляє у задоволенні його заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 233 - 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Апраксіна Михайла Юрійовича про забезпечення позову у справі № 910/12042/21 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.
Дата складення та підписання повного тексту ухвали: 30.07.2021
Суддя Т. Ю.Трофименко