ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.07.2021Справа № 910/7262/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7262/21
за позовом Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "АС"
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
05 травня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (позивач) надійшла позовна заява № 1327 від 28.04.2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "АС" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки товарів № 064-2 від 19.06.2020 року у розмірі 116 154,98 грн., з них: основного боргу з врахуванням індексу інфляції - 79 487,73 грн. (сімдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 73 копійки), пені - 29 747,63 грн. (двадцять дев'ять тисяч сімсот сорок сім гривень 63 копійки), 3% річних - 1221,11 грн. (одна тисяча двісті двадцять одна гривня 11 копійок) та штрафу - 5698,51 грн. (п'ять тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень 51 копійка).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки товарів № 064-2 від 19.06.2020 року, зокрема, не здійснив поставку попередньо оплаченого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 року позовну заяву № 1327 від 28.04.2021 року Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "АС" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Акціонерному товариству "Одеський припортовий завод" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0105480080641 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 13.05.2021 року у справі № 910/7262/21 було вручене уповноваженому представнику позивача - 25.05.2021 року.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 31.05.2021 року (включно).
25.05.2021 року через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" надійшла заява № 1465 від 20.05.2021 року "Про усунення недоліків позовної заяви".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7262/21, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "АС" за адресою: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4 А, офіс 139, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв'язку на відповідному конверті «за закінченням терміну зберігання» - 03.07.2021 року.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.
Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 27.05.2021 року у справі № 910/7262/21 є 03.07.2021 року.
Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 19.07.2021 року (включно).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
19.06.2020 року між Акціонерним товариством "Одеський припортовий завод" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "АС" (надалі - відповідач, постачальник) укладено договір поставки товарів № 064-2 (надалі - договір), відповідно до постачальник передає у власність покупцеві, a покупець приймає та оплачує товари (товар) на умовах викладених цим договором, кількість, асортимент і технічні умови якої зазначені у специфікації, згідно з додатком № 1, що складає невід'ємну частину цього договору. Специфікація повинна містити вказівку на найменування, одиницю виміру, кількість, загальну вартість.
Згідно з п. 3.1. договору загальна сума даного договору на дату його складання становить 147 998,16 грн.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що оплата товару або його партії за цим договором здійснюється:
- шляхом часткової передоплати в розмірі 50% від вартості товару зазначеної в 3.1. договору, на підставі рахунка-фактури на поточний рахунок постачальника;
- остаточної оплати у розмірі 50% від загальної суми договору зазначеної в п. 3.1. з урахуванням положень п. 3.3. договору, на поточний рахунок постачальника протягом 15 банківських днів з моменту постачання товару покупцеві, що підтверджується видатковою накладною, підписаною сторонами договору. Остаточна оплата здійснюється покупцем тільки після факту поставки усієї партії товару, заявленої постачальнику і попередньо частково оплаченої згідно рахунку-фактури.
За умовами п. 4.1. договору постачальник зобов'язаний забезпечити своєчасне відвантаження товару покупцеві протягом трьох місяців з дати здійснення попередньої оплати за товар, але у будь-якому випадку не пізніше 31.12.2020 згідно вимогам тендерної документації.
В п. 4.5. договору визначено, що днем виконання постачальником зобов'язань по постачанню товару вважається дата, що вказана покупцем в видатковій накладній (або товарно-транспортній накладній) при одержанні товару.
Договір набуває чинності з моменту підписання його другою стороною і діє до повного виконання (п. 10.1. договору).
Відповідно до специфікації загальна вартість товару становить 147 998,16 грн.
08.07.2020 року позивач здійснив попередню оплату за товар в розмірі 50% від вартості товару на загальну суму 73 999,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4767 від 08.07.2020 року.
Як вказує позивач, в обумовлений договором строк відповідач товар не поставив.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару та не повернув суму попередньої оплати за договором поставки товарів № 064-2 від 19.06.2020 року у розмірі 73 999,08 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 73 999,08 грн. Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 29 747,63 грн., 7% штрафу у розмірі 5698,51 грн., індексу інфляції у розмірі 5488,65 грн. та 3% річних у розмірі 1221,11 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки товарів № 064-2 від 19.06.2020 року позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 73 999,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4767 від 08.07.2020 року із зазначенням призначення платежу: «Передплата 50% за акумуляторні баитареї з/но дог. №064-2 від 19.06.2020р. і рах. №558 від 30.06.2020р.»
Постачальник зобов'язаний забезпечити своєчасне відвантаження товару покупцеві протягом трьох місяців з дати здійснення попередньої оплати за товар, але у будь-якому випадку не пізніше 31.12.2020 згідно вимогам тендерної документації (п. 4.1. договору).
Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За приписами частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).
Таким чином, враховуючи умови п. 4.1. договору поставки товарів № 064-2 від 19.06.2020 року, строк поставки товару - 09.10.2020 року.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Проте, як встановлено судом, відповідачем всупереч нормам чинного законодавства України не був поставлений позивачу товар на суму в розмірі 73 999,08 грн.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Суд зазначає, що відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України. Вказане зобов'язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами у договорі строку поставки, який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19.
В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 73 999,08 грн. матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, відповідач доказів, які б підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 73 999,08 грн. не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 73 999,08 грн. попередньої оплати за договором поставки товарів № 064-2 від 19.06.2020 року є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 29 747,63 грн., 7% штрафу у розмірі 5698,51 грн., індексу інфляції у розмірі 5488,65 грн. та 3% річних у розмірі 1221,11 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Положеннями частин 1, 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому суд зауважує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі № 922/1720/17.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В п. 7.4. договору встановлено, що постачальник за порушення обов'язку, визначеного у п. 4.5. цього договору, за вимогою покупця зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% вартості не поставленого у строк товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Як вже зазначалося судом вище, строк поставки товару до 09.10.2020 року, отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з 10.10.2020 року.
Здійснивши розрахунок пені за період з 10.10.2020 року по 10.04.2021 року (нарахування пені за шість місяців), судом встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 27 083,66 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 2663,97 грн. позивачу належить відмовити.
Так, позивач, заявляючи в прохальній частині позовної заяви, вимоги про стягнення 7% штрафу у розмірі 5698,51 грн., навів в тексті даної позовної заяви розрахунок, в якому вказана вимога названа процентами та відповідно її нарахування проводилося відповідно до методики розрахунків відсотків річних від простроченої суми за весь час прострочення.
За розрахунком суду, розмір 7% штрафу від вартості не поставленого у строк товару становить 10 359,87 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення пені, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 5698,51 грн.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) визначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, платіжним дорученням № 4767 від 08.07.2020 року.
З огляду на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з 10.10.2020 року, правомірним є нарахування 3% річних з 10.10.2020 року.
Здійснивши розрахунок 3% річних за період з 10.10.2020 року по 27.04.2021 року (граничний строк нарахування 3% річних визначений позивачем), що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 1215,04 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 6,07 грн. позивачу належить відмовити.
В частині нарахування інфляційного збільшення боргу судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло з 10.10.2020 року правомірним є нарахування індексу інфляції з жовтня 2020 року.
При перевірці наданого позивачем розрахунку індексу інфляції, судом встановлено, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума індексу інфляції, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 5488,65 грн.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 113 484,94 грн., з них: основного боргу - 73 999,08 грн. (сімдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 08 копійок), пені - 27 083,66 грн. (двадцять сім тисяч вісімдесят три гривні 66 копійок), 3% річних - 1215,04 грн. (одна тисяча двісті п'ятнадцять гривень 04 копійки), індексу інфляції - 5488,65 грн. (п'ять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень 65 копійок) та штрафу - 5698,51 грн. (п'ять тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень 51 копійка).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2217,82 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія "АС" (ідентифікаційний код 38781995, адреса: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4 А, офіс 139) на користь Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (ідентифікаційний код 00206539, адреса: 65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3) грошові кошти: основного боргу - 73 999,08 грн. (сімдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 08 копійок), пені - 27 083,66 грн. (двадцять сім тисяч вісімдесят три гривні 66 копійок), 3% річних - 1215,04 грн. (одна тисяча двісті п'ятнадцять гривень 04 копійки), індексу інфляції - 5488,65 грн. (п'ять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень 65 копійок), штрафу - 5698,51 грн. (п'ять тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень 51 копійка) та судовий збір - 2217,82 грн. (дві тисячі двісті сімнадцять гривень 82 копійки).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 30.07.2021р.
Суддя О.В. Котков