Справа № 909/733/21
30.07.2020 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , розглянувши матеріали позовної заяви у справі
за позовом: Калуської міської ради, вул. Івана Франка, буд. 1,м. Калуш, Івано-Франківська область,77301
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 211 389 грн 91 коп., визнання укладеним договору оренди землі
встановив: Калуська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про:
- стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 211 389 грн 91 коп.,
- визнання укладеним договору оренди землі між Калуською міською радою та ОСОБА_1 .
Аналізуючи вимоги позивача викладені у позовній заяві, суд вважає, що вона належить до повернення, з огляду на таке.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач заявив дві вимоги, одна про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 211 389 грн 91 коп. за період з 01.01.2020 - 30.04.2021, інша - про визнання укладеним з дати набрання законної сили рішенням суду договору оренди землі між Калуською міською радою та фізичною особою ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Суд встановив, що відповідно до Витягу з ЄДРЮОФОПГФ від 27.07.2021 за кодом 540752521694, отриманого судом, ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність з 02.07.2021, тобто на день написання позовної заяви 23.07.2021 та надходження її до Господарського суду Івано-Франківської області 26.07.2021 відповідач не є фізичною особою-підприємцем.
Відтак аналіз заявленої вимоги позивача про укладення договору оренди землі з фізичною - особою, яка не є підприємцем та факт, що нежитлові будівлі, які розташовані на цій земельній ділянці належать на праві власності відповідачу, як фізичній особі, а також відсутність можливості у суду встановити те, що після припинення підприємницької діяльності, відповідач буде користуватися у майбутньому земельною ділянкою саме для здійснення цієї діяльності, свідчать про те, що спір у цій частині позовних вимог є приватноправовим та за суб'єктним складом сторін належить розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки відповідача як фізичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГПК України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Тобто, позовні вимоги, які містить позовна заява, відповідно до зазначених вище положень процесуального закону мають бути пов'язані між собою.
Разом з тим, позовна заява не містить обґрунтування в частині об'єднання позовних вимог, а підстави їх виникнення різняться між собою (несплата коштів за користування землею у першій вимозі та користування земельною ділянкою без укладення договору оренди у другій); задоволення вимоги про визнання укладеним договору не залежить від задоволення позовної вимоги про стягнення коштів.
Відповідно до ч. 4 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 21 ГПК України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Вказані обставини свідчать про порушення позивачем приписів статті 173 ГПК України, якими встановлено імперативні правила об'єднання позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Оскільки суд встановив порушення позивачем положень статті 173 ГПК України щодо правил об'єднання позовних вимог, подана Калуською міською радою позовна заява згідно з п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України належить поверненню позивачу.
У той же час суд зазначає, що відповідно до частини 8 статті 174 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 162, 164, 173, 174, 232, 234 ГПК України, господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Позовну заяву вх.№12286/21 від 26.07.2021 з додатками повернути Калуській міській раді, вул. Івана Франка, буд. 1, м. Калуш, Івано-Франківська область,77301
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання: 30.07.2021.
Суддя Т. В. Максимів