Єдиний унікальний номер справи 766/3987/21 Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_1
Номер провадження: 11-кп/819/758/21 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: про скасування або зміну примусових
заходів медичного характеру
29 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3
ОСОБА_4
при секретарі: ОСОБА_5
за участі прокурора: ОСОБА_6
особи, щодо якої застосовано
примусові заходи медичного характеру: ОСОБА_7
адвоката: ОСОБА_8
лікаря-психіатра: ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 15 червня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання про припинення примусових заходів медичного характеру відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , -
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15 червня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви КНП «Херсонський обласний закладу з надання психіатричної допомоги» ХОР про припинення застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про припинення відносно ОСОБА_7 застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Вказує, що ухвала суду постановлена із порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Суд визначає лише вид примусового заходу, але не строки, його тривалість і підстави для припинення, які залежать від психічного стану хворого, особливостей перебігу захворювання. Примусові заходи медичного характеру тривають доти, доки хворий не перестає бути небезпечним для оточуючих.
Суд першої інстанції безпідставно не взяв уваги висновок комісії лікарів-психіатрів №84 від 05.03.2021 року в якому зазначено, що ОСОБА_7 страждає на шизофренію, проте продуктивна психотична симптоматика та агресивні прояви відсутні. На теперішній час ОСОБА_7 емоційно злагоджена, налаштована на прийом ліків та тверезий спосіб життя.
З цього слідує, що ОСОБА_7 перестала бути небезпечною для оточуючих та суспільства, що є підставою для припинення застосування примусових заходів медичного характеру.
Крім того, в судовому засіданні був допитаний батько ОСОБА_7 , який пояснив, що вони з дружиною та братом ОСОБА_7 тісно підтримують зв'язок із хворою та готові забрати останню до себе та здійснювати контроль щодо прийому ліків хворою та здійснювати належний догляд за донькою.
Вказані обставини були не прийняті до уваги, що призвело до постановлення рішення з порушенням норм чинного законодавства.
Позиції учасників судового провадження, висловлені в ході апеляційного розгляду.
Адвокат ОСОБА_8 та ОСОБА_7 підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги захисника.
Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Мотиви Суду.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 404 КПК України колегія суддів переглядає ухвалу суду в межах апеляційної скарги захисника.
З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 08 червня 2015 року до ОСОБА_7 як до особи, яка вчинила у стані неосудності суспільно - небезпечне діяння, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 115 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації у психіатричний заклад із суворим режимом нагляду, в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.
Застосування вказаного примусового заходу медичного характеру неодноразово продовжувалося ухвалами суду, оскільки психічний стан ОСОБА_7 продовжував залишатися нестійким та таким, що зумовлював суспільну небезпеку для оточуючих.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01.10.2020 року змінено застосування примусових заходів медичного характеру, призначених ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 08.06.2015 року, відносно ОСОБА_7 і для подальшого застосування примусових заходів медичного характеру переведено її у заклад з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом.
Приймаючи таке рішення, як видно, суд виходив із того, що на час розгляду заяви ОСОБА_7 особливої небезпеки для оточуючих не становить, а тому не потребує подальшого застосування примусових заходів медичного характеру в умовах надання психіатричної допомоги з суворим наглядом та може бути переведена у заклад з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом.
Разом із тим, через невеликий проміжок часу після прийняття вищезазначеного судового рішення від 01.10.2020 року, а саме 05.03.2021 року комісія лікарів-психіатрів дійшла висновку, що ОСОБА_7 не потребує застосування примусових заходів медичного характеру, оскільки продуктивні психотичні розлади, агресивні тенденції відсутні, сформована критика до хвороби, позитивні соціальні установки, налаштована на тверезий спосіб життя, планує раціональне працевлаштування.
16 березня 2021 року директор КНП «Херсонський обласний заклад з надання психіатричної допомоги» звернувся до суду із заявою про припинення застосування примусових заходів медичного характеру.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_7 , яка страждає на параноїдну шизофренію, епізодичний перебіг, ремісія «С» помірно-виражений змішаний тип дефекту, відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів від 05.03.2021 року №84 не потребує продовження застосування примусового заходу медичного характеру. Просив припинити відносно неї застосування примусового заходу медичного характеру.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд виходив із того, що висновок лікарів, яким рекомендовано припинити застосування примусових заходів медичного характеру, є передчасним та недостатньо обґрунтованим, оскільки він не доводить, що покращення психічного стану ОСОБА_7 носить стабільний та тривалий характер і що вона спроможна дотримуватись підтримуючого лікування вдома.
Натомість з цього висновку та пояснення лікаря вбачається, що стан стійкої ремісії на час надання висновку комісії лікарів від 05.03.2021 року вдалося досягти завдяки постійному медикаментозному лікуванню, яке надається ОСОБА_7 саме у медичному закладі.
Суд врахував також і те, що з метою забезпечення стабільного стану психічного здоров'я ОСОБА_7 , остання потребує постійного приймання медичних препаратів, які вона зможе приймати під контролем лікарів, чи осіб, які б могли забезпечити нагляд за нею та прийняття ліків.
Суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що стан здоров'я ОСОБА_7 покращився, її суспільна небезпечність не зменшилася, а її готовність до свідомого підтримуючого лікування вдома, що потребує значного самоконтролю та самодисципліни самої хворої, не ґрунтується на матеріалах справи.
Доводи апеляційної скарги такі висновки суду не спростовують.
У висновку комісії лікарів-психіатрів, щодо особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру № 84 від 05 березня 2021 року зазначено, що ОСОБА_7 страждає на параноїдну шизофренію, епізодичний перебіг, ремісія «С» помірно-виражений змішаний тип дефекту. На теперішній час свідомість не порушена, орієнтована повністю, настрій рівний, емоційно згладжена, галюцінаторно-параноїдні розлади відсутні, жаліє про скоєне, має формальне розуміння хвороби та налаштована на тверезий спосіб життя, планує раціональне працевлаштування, а тому комісією лікарів було рекомендовано припинити примусові заходи медичного характеру.
Висновок комісії лікарів психіатрів не має для суду наперед встановленої сили і підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами, відомостями та обставинами, які підлягають встановленню при вирішенні питання, порушеного у заяві керівника закладу з надання психіатричної допомоги.
За приписами ст. 514 КПК продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування.
Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або якщо внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосовуваних заходах медичного характеру.
Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги захисника про те, що суд безумовно має прийняти до уваги висновок комісії лікарів-психіатрів, і що за наявності у висновку рекомендації лікарів про припинення примусових заходів медичного характеру, суд зобов'язаний прийняти таке рішення, оскільки такі твердження не ґрунтуються на вимогах ст.94,95 КК України, ст. 514, 94 КПК України.
За приписами ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу» питання про продовження, зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру вирішується судом у разі такої зміни стану психічного здоров'я особи, за якої відпадає необхідність застосування раніше призначеного заходу та виникає необхідність у призначенні іншого примусового заходу медичного характеру чи якщо особа видужала. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника закладу з надання психіатричної допомоги (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу.
Як випливає зі змісту ст. 94,95 КК України примусові заходи медичного характеру припиняються у зв'язку з одужанням особи чи зміною її психічного стану на такий, що не становить очевидної небезпеки для неї або інших осіб.
За наявності сумніву у правильності, обґрунтованості висновків комісії лікарів психіатрів, суд може викликати в судове засідання лікаря- психіатра.
З пояснень лікарів психіатрів, які були допитані під час розгляду заяви в суді першої інстанції та в апеляційному суді, вбачається, що ОСОБА_7 не видужала, вона страждає на параноїдну шизофренію і для підтримання стану ремісії потребує постійного систематичного прийняття ліків. Висновок про її готовність до продовження підтримуючого лікування вдома ґрунтується лише на словах хворої.
Стан ремісії передбачає тимчасове ослаблення проявів хвороби чи тимчасове зникнення її ознак симптомів, що не свідчить про їх повне зникнення чи видужання особи.
Вбачається, що стан стійкої ремісії на час надання висновку комісії лікарів від 05.03.2021 року тривав недостатньо великий проміжок часу, з пояснень лікарів вбачається, що його вдалося досягти завдяки постійному медикаментозному лікуванню, яке ОСОБА_7 надавалося саме у психіатричному медичному закладі.
Колегія суддів вважає, що висновок комісії лікарів психіатрів від 05.03.2021 року про те, що відносно ОСОБА_7 слід припинити застосування примусових заходів медичного характеру, є передчасним та недостатньо обґрунтованим, оскільки він не доводить, що покращення психічного стану ОСОБА_7 станом на дату звернення до суду із заявою носить стабільний та тривалий характер і, що вона спроможна дотримуватися підтримуючого лікування вдома, як на тому вірно наголосив суд. У висновку зазначено, що ОСОБА_7 має формальне розуміння хвороби і налаштована на тверезий спосіб життя, планує раціональне працевлаштування
При цьому висновок лікарів психіатрів не містить вказівку на те, що ОСОБА_7 за своїм психічним станом не становить очевидної суспільної небезпеки для оточуючих і для неї самої, і що її формальне розуміння хвороби доводить її готовність до самостійного лікування та самоконтролю щодо регулярного тривалого прийняття ліків.
Твердження апелянта про те, що родичі ОСОБА_7 готові здійснювати контроль щодо приймання ліків останньою та здійснювати належний догляд, не можуть бути визнані достатньою підставою для припинення застосування примусових заходів медичного характеру, оскільки висловлення таких намірів саме по собі не доводить фактичну спроможність батька хворої та інших членів її родини впливати на поведінку хворої і забезпечити належний контроль за проведенням лікування.
Крім того, суд вірно врахував, що ОСОБА_7 вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність дій і її особи в цілому.
Матеріали провадження не містять доказів того, що на час звернення до суду із заявою внаслідок проведеного лікування стан здоров'я ОСОБА_7 настільки змінився, що не становитиме суспільної небезпеки для оточуючих і для самої себе.
З огляду на зазначені обставини, а також те, що хвороба ОСОБА_7 носить хронічний характер, зважаючи на вчинення нею суспільно небезпечного діяння проти життя людини, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що не була досягнута мета застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 на час звернення до суду із заявою про їх припинення.
Такий висновок суду узгоджується із практикою ЄСПЛ, зокрема з висновками Суду у справі «Горшков проти України», в якому зазначено, що за наявності доказів, які вказують на те, що особа страждала на психічне захворювання такого виду та рівня небезпечності, примусове ув'язнення в лікарні виправдовується лікуванням заявника та захистом інших членів суспільства. Тоді як стан здоров'я заявника поліпшується, соціальна загроза може тривати до повного його видужання. Навіть якщо стан здоров'я особи вважається покращеним, який не вимагає посиленого та суворого нагляду, певна полегшена форма нагляду за заявником вважається необхідною.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що на день подання заяви до суду - 16.03.2021 року були відсутні достатні підстави саме для припинення застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 , визначених ухвалою суду від 01.10.2020 року.
Колегія суддів не вирішує питання продовження застосування примусових заходів медичного характеру після закінчення строку дії ухвали від 01.10.2020 року чи їх зміни в силу приписів ч. 1 ст. 404 КПК.
Не є підставою аналізу апеляційного суду і психічний стан ОСОБА_7 на теперішній час, оскільки предметом судового розгляду, за результатами якого ухвалено рішення, що переглядається в апеляційному порядку, були відомості, що викладені у заяві директора КНП «Херсонський обласний заклад з надання психіатричної допомоги» від 16.03.2021 року та у доданому до заяви висновку комісії лікарів від 05.03.2021 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і підстав для її задоволення не вбачає.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 419, 376 ч.2 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 15 червня 2021 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом 3-х місяців може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду.
Судді: (три підписи)
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3