20 липня 2021 року м. Херсон
справа № 766/1646/20
провадження № 22-ц/819/963/21
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого ( судді-доповідача)Чорної Т.Г.,
суддів:Пузанової Л.В.,
Склярської І.В.
секретарАвтонагова Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 листопада 2020 року у складі судді Зуб І.Ю. у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Суворовської районної ради у м. Херсоні, як орган опіки та піклування, служба у справах дітей Херсонської обласної державної адміністрації про визначення місця проживання дітей,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Суворовської районної ради у м. Херсоні, як орган опіки та піклування, служба у справах дітей Херсонської обласної державної адміністрації про визначення місця проживання дітей.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що з 28 вересня 2013 року і по теперішній час позивач та ОСОБА_2 , перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу позивач та відповідач мають двох малолітніх дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сторони не проживають разом з липня 2017 року.
З 14 листопада 2019 року донька - ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 , а син - ОСОБА_4 залишився проживати разом з матір?ю ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 неналежно виконує свої батьківські обов'язки щодо дітей, не піклується про стан їх здоров'я, не здійснює за ними належний догляд, не займається розвитком і вихованням, під час хвороб керується вірою і не вважає за необхідне звертатись до лікарів, чинить перешкоди в спілкуванні з дітьми, що свідчить про свідомий вплив на психіку дітей, нав'язуванням їм релігійних поглядів і дій, які для них є небезпечними і викликають загрозу для життя, що в подальшому може призвести до негативних, незворотних у психоемоційному та інтелектуальному розвитку дітей наслідками, позивач просив суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з їх батьком ОСОБА_1 .
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 листопада 2020 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційний скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки, як кожному письмовому доказу окремо, так і в їх сукупності, а також показам свідків, електронним доказам, керуючись основними завданнями цивільного судочинства, яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішені цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Також зазначив, що проживання дітей разом з ним забезпечить їм повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний рівень життя, на відміну від проживання дітей разом з матір?ю, яка не має самостійного доходу та комфортних умов для життя дітей.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 доводи апелянта не визнала, рішення суду просить залишити без змін, як постановлене з дотриманням вимог чинного законодавства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що з 28 вересня 2013 року і по теперішній час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу позивач та відповідач мають двох малолітніх дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З липня 2017 року сторони проживають окремо.
Починаючи з 14.11.2019 року донька - ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 , а син - ОСОБА_4 залишився проживати разом з матір?ю ОСОБА_2 .
У актах обстеження умов проживання від 09.01.2019 року, 12.12.2019 року, 24.10.2019 року, 20.02.2020 року,05.03.2020 року, 3.06.2020 року, за місцем проживання ОСОБА_1 зазначено про задовільні умови проживання, наявність необхідної меблі, техніки. Вказано, що у дитини дві кімнати, є меблі, дитячі речі, іграшки. Зазначено кількість мешканців та про доброзичливі стосунки в сім'ї. Вказано, що дівчинка перебуває з батьком з 14.11.2019 року по теперішній час, дитина відвідує школу № 17, групу раннього розвитку, психолога (т. 1 а.с. 73-74, 136-138, 142-143, 188).
У актах про обстеження умов проживання від 02.01.2019 року, 24.06.2019 року, 23.09.2019 року, 21.11.2019 року, 27.03.2019 року, за місцем проживання ОСОБА_2 зазначено про задовільні санітарно-гігієнічні умови. Вказано, що матір з дитиною має окрему кімнату, з меблями, одягом, іграшками. Зазначено кількість мешканців та про доброзичливі стосунки в сім'ї. Вказано, що мати виконує свої батьківські обов'язки по відношенню до дітей (т. 1 а.с. 72, 77, 132, 134-135).
Висновком виконавчого комітету Суворовської районної у м.Херсоні ради, як органу опіки та піклування, від 10 квітня 2020 року № 54 встановлено доцільність проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір?ю, ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
На момент розгляду справи судом діти не досягли десятирічного віку.
Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, тощо.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, поклав в основу рішення не тільки матеріально-побутові умови проживання батьків, а і загалом зробив висновок проживання з ким із батьків буде відповідати найкращим інтересам дітей та дійшов загалом обґрунтованого висновку.
При розгляді справи судом було враховано інтереси дітей, вік дітей, їхнє фактичне місце проживання. Відомостей про негативний вплив зміни місця проживання дітей не встановлено.
Отже, встановивши наявність практично одинакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітніх дітей, врахувавши акти обстеження житлово-побутових умов, висновок органу опіки та піклування, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення проживання дітей разом з ним.
Визначаючи місце проживання малолітніх дітей, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно надав першочергове значення саме найкращим інтересам дітей.
Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 не займається вихованням дітей, а своїми діями лише шкодить їх нормальному розвитку, здійснює на них психологічний тиск не знайшли свого підтвердження, оскільки обставин та дій з боку відповідачки, які б негативно впливали на фізичний та духовний розвиток дітей, як складову виховання, встановлено не було.
ОСОБА_1 не навів доказів щодо грубого поводження ОСОБА_2 з дітьми, привиттям їм поганих звичок, відсутністю нагляду за дітьми. В той час, як з матеріалів справи вбачається, що вдповідачка забезпечена житлом та матеріально, характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Суд апеляційної інстанції відхиляє, як довід про наявність кримінального провадження відносно ОСОБА_2 , відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за зверненням ОСОБА_1 , що не є доказом вини відповідачки у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
При цьому апеляційний суд зауважує, що мати та батько дітей не обмежені у можливості реалізації належного їм права на спілкування з дітьми, вияв турботи стосовно дітей та участь у їх вихованні. Вони можуть реалізувати свої права шляхом досягнення домовленості про встановлення часу спілкування з дітьми або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
Доводи ОСОБА_1 , про те, що він має кращі матеріально-побутові умови проживання та більший дохід, на увагу не заслуговують, оскільки матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, у тому числі обов'язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини (постанова ВС №182/2037/17 від 05.06.2019 року). При розгляді даної справи судом першої інстанції враховувалось матеріально-побутове забезпечення батьків, але визначальним було якнайкраще забезпечення інтересів дітей.
Аргумент апеляційної скарги про те, що з наданого відеозапису розмов підтверджується бажання дитини жити з батьком, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки думки і оцінки дітей молодшого шкільного віку не є повністю самостійними, у певній мірі відображають позиції і відносини найближчого оточення, зокрема батька.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що судом неповно з'ясовано усі фактичні обставини справи та не надано належної оцінки наявним у справі доказам.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_1 є суб?єктивним тлумаченням позивача обставин справи та законодавства, яке регулює спірні правовідносини та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Не надано суду також належних та допустимих доказів того, що мати дітей на думку відповідача, не зможе особисто приділяти дітям належної уваги, тому дані ствердження ОСОБА_1 носять характер припущення.
Ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зроблених судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги не містять.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 листопада 2020 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Т.Г.Чорна
Судді: Л.В.Пузанова
І.В.Склярська
Повний текст постанови складено 30 липня 2021 року
Суддя Т.Г. Чорна