справа №755/18553/2019 Головуючий у І інстанції - Гончарук В.П.
апеляційне провадження №22-ц/824/7299/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
27 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» про стягнення заборгованості,
встановив:
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано наказ про його звільнення та поновлено на посаді заступника директора з господарських питань ПАТ «КиївЗНДІЕП», стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 66911 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 31062 грн.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року та постановою Верховного суду від 18 квітня 2019 року, рішення Дніпровського районного суду м. Києва в частині стягнення заборгованості по заробітній платі залишено без змін.
Зазначеним рішенням встановлена обставина посадового окладу позивача на момент існування трудових правовідносин в розмірі 6990 грн.
Також судом було встановлено, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 66911 грн.
Стягнення заборгованості за вказаним рішенням було здійснено шляхом примусового виконання та було закінчено 14 серпня 2019 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 116, 117 КЗпП України, при цьому зазначає, що відповідач листом, від 26 вересня 2016 року повідомив позивача про його звільнення з займаної посади, а також запропонував прибути до підприємства для здійснення повного розрахунку, але позивач не зміг потрапити на територію підприємства так як його магнітна карта була заблокована, після чого відповідачем було запропоновано надати реквізити позивача для здійснення розрахунку, але після їх отримання листом від 22 січня 2018 року відповідач не здійснив будь-яких дій спрямованих на розрахунок з позивачем.
На підставі викладеного позивач вважає, що своїми діями відповідачем порушено трудове законодавство України та порушено строки здійснення розрахунку з працівником підприємства при його звільненні в зв'язку з чим позивач має право на отримання від відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку з врахуванням індексу інфляції.
З урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 324880 грн. та індексу інфляції в розмірі 38220 грн., а всього стягнути 363100 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що суд першої інстанції проігнорував доводи та докази позивача щодо умисного не розрахунку при звільненні, та усілякого затягування такого розрахунку з боку відповідача.
Так само поза увагою були залишені доводи та докази щодо стягнення компенсації інфляційної втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.
Звертає увагу, що відповідно до рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року розмір стягнення становив 66911 грн.
При цьому, такий розмір був визначений самим відповідачем.
Натомість, в червні 2019 року відповідач подав до Дніпровського районного суду м. Києва низку заяв про роз'яснення зазначеного рішення, яким фактично просив зменшити розмір стягнення на невизначену суму, що відповідатиме податковим виплатам.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня2019 року така заява була задоволена.
Водночас, постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, ухвала суду першої інстанції була скасована, та винесено нове рішення, яким у задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення було відмовлено.
Лише після вказаного рішення апеляційного суду відповідачем 10 грудня 2019 року розрахунок був здійснений у повному обсязі.
Просив, скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На апеляційну скаргу ПАТ ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» подало відзив, мотивуючи його тим, що згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з господарських питань ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» з 26 вересня 2016 року; стягнуто з ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з травня 2015 року по 26 вересня 2016 року в сумі 66911,27 грн.; стягнуто з ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 вересня 2016 року по 16 травня 2017 року в сумі 31062,93 грн.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року, рішення суду першої інстанції скасовано та винесено нове, яким у задоволенні позовних вимог в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Зазначає, що відповідач листом від 26 вересня 2016 року повідомив позивача про його звільнення із займаної посади, а також запропонував прибути до підприємства для здійснення повного розрахунку.
Позивач не заперечує про отримання такого листа проте не надав до суду жодних доказів, що він дійсно приїжджав до підприємства за розрахунком.
Вищезазначене свідчить про те, що відповідач вчиняє заходи щодо здійснення розрахунку з позивачем. Натомість позивач навмисно затягує час з метою збільшення розміру компенсаційних виплат.
19 липня 2019 року Дніпровським районний судом м. Києва за заявою відповідача було винесено ухвалу про роз'яснення судового рішення.
Зокрема, роз'яснено рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року в частині стягнення з ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати за період з травня 2015 року по 26 вересня 2016 року в сумі 66911,27 грн таким чином, що стягненню підлягає заборгованість по заробітній платі за період з травня 2015 року по 26 вересня 2016 року в сумі 66911,27 грн. з вирахуванням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, встановлених станом на 2016 рік.
Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року скасовано та відмовлено ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» в роз'ясненні рішення.
Після винесення вказаної вище постанови Київського апеляційного суду, відповідачем було здійснено перерахування на користь позивача ОСОБА_1 суми у розмірі 13047,70 грн., відповідно до платіжного доручення №4214 від 10 грудня 2019 року та погашено перед позивачем решту заборгованості з суми заборгованості в розмірі 66911,27 грн.
Таким чином, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року відповідачем виконане в повному обсязі.
Просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільного будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі було задоволено частково.
Скасовано Наказ від 26 вересня 2016 року №129-к ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільного будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» про звільнення заступника директора з господарських питань (поза штатом), ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин).
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з господарських питань ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільного будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» з 26 вересня 2016 року.
Стягнуто з ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільного будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 , заборгованість із заробітної плати за період з травня 2015 року по 26 вересня 2016 року в сум 66911 грн.
Стягнуто з ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільного будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 вересня 2016 року по 16 травня 2017 року в сумі 31062 грн. 93коп.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КиївЗНДІЕП» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано та ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову в позові.
В решті рішення залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року залишено без змін.
Тобто, як убачається з відповідача ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь позивача було стягнуто тільки заборгованість із заробітної плати за період з травня 2015 року по 26 вересня 2016 року в сумі 66911 грн. 27 коп.
З даного приводу ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві було відкрито виконавче провадження, яке було закрите на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження від 14 серпня 2019 року у зв'язку з тим, що борг було сплачено в повному обсязі до відкриття виконавчого провадження, згідно платіжного доручення №2949 від 06 червня 2019 року.
19 липня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва було винесено постанову про роз'яснення судового рішення, відповідно до якої заяву ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» про роз'яснення рішення суду було задоволено.
Роз'яснено рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі №755/16657/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільного будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, в частині стягнення з ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільного будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 , заборгованість із заробітної плати за період з травня 2015 року по 26 вересня 2016 року в сумі 66911,27 грн таким чином, що стягненню підлягає заборгованість із заробітної плати за період з травня 2015 року по 26 вересня 2016 року в сумі 66911,27 грн з вирахуванням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, встановлених станом на 2016 рік.
Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року скасовано та відмовлено ПАТ «КиївЗНДІЕП» в роз'яснені рішення.
Після винесення вказаної вище постанови Київського апеляційного суду відповідачем ПАТ «КиївЗНДІЕП» було здійснено перерахування на користь позивача ОСОБА_1 суми у розмірі 13047 грн. 70 коп., відповідно до платіжного доручення №4214, від 10 грудня 2019 року та погашено перед позивачем решту заборгованості з суми заборгованості в розмірі 66011, 27 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18) зроблено висновок, що «звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена ст.116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред'являлась).
У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст.117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за ст.117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у ст.116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган)».
У ч. ч.1,2 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями ст.117,237-1 цього кодексу вказано, що «за ст.47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі №607/14495/16-ц (провадження №61-42314св18) вказано, що: «не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.
У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
По справі встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Даним рішенням скасовано наказ про звільнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з господарських питань ПАТ «КиївЗНДІЕП», стягнуто заборгованість по заробітній платі у розмірі 66911 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 31062 грн.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року та Верховного Суду від 18 квітня 2019 року, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по заробітній платі залишено без змін.
Вищезазначеними рішеннями встановлена обставина розміру посадового окладу позивача на момент існування трудових відносин з відповідачем - 6990 гривень.
Також, стягуючи заборгованість по заробітній платі у розмірі 66911 грн. судом було встановлено її складові, а саме - заборгованість по виплаті заробітної плати (після оподаткування) за травень 2015 року - грудень 2015 року у розмірі 44772,36 грн. та заборгованість по виплаті заробітної плати за лютий 2016 року - вересень 2016 року у розмірі 22138,91 грн.
Стягнення заборгованості за вказаним судовим рішенням було здійснено шляхом примусового виконання (виконавче провадження №59304276), яке здійснювалось Печерським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві і яке було закінчене 14 серпня 2019 року.
Водночас, зазначена постанова була винесена державним виконавцем на підставі заяви відповідача та х урахуванням ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року, якою була задоволена заява відповідача про роз'яснення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року.
Зокрема, суд першої інстанції роз'яснив, що визначене судом стягнення у розмірі 66911 грн. слід зменшити на суму податків та зборів.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року була скасована, та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення було відмовлено.
Лише після вказаного рішення апеляційного суду, відповідачем 10 грудня 2019 року розрахунок був здійснений в повному обсязі, що не заперечувалось учасниками справи.
Таким чином, враховуючи вимоги ст.117 КЗпП України, розрахунок слід здійснювати виходячи з розміру посадового окладу позивача - 6990 грн., період затримки розрахунку при звільненні становить 38 повних місяців та 10 днів.
Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у зв'язку з не розрахунком при звільненні становить 267 950 грн.
На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув, та прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості у зв'язку з не розрахунком при звільненні, внаслідок чого, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Разом з цим, не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року (справа №6-2759цс15, при розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, в розрізі трудових спорів положення ч.2 ст.625 ЦК України не підлягають застосуванню, у зв'язку з чим дані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1, п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6698,75 грн., що відповідатиме пропорційності задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» (01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 01422826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у зв'язку з не розрахунком при звільненні у розмірі 267950 (двісті шістдесят сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн., з утриманням прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» (01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 01422826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 6698 (шість тисяч шістсот дев'яносто вісім) грн. 75 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 29 липня 2021 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба