Номер провадження: 22-ц/813/1871/21
Номер справи місцевого суду: 2-7138/11
Головуючий у першій інстанції Науменко А.В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
28.07.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Дришлюка А.І.,
Громіка Р.Д.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
за участю: представника апелянта Одеської міської ради - Грабовського В.О.,
адвоката позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності,-
06 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на підсобне приміщення (горище) загальною площею 159,6 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2011 року позов задоволено в повному обсязі.
Одеська міська рада, як особа, яка не брала участь у справі, але вважає, що суд вирішив питання про права та інтереси територіальної громади м. Одеси, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2011 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Згідно із ч. 2 ст. 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.
З аналізу положень статей 1, 16, 26, 29, 60 цього Закону вбачається, що територіальна громада володіє, користується і розпоряджається на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, реалізуючи таким чином право комунальної власності. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, може звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18? зазначеного Закону).
За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.
Положення частини другої статті 358 ЦПК України щодо обмеження органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком з моменту їх проголошення сприяють тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Однак якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті її преамбули, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності») (рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява №24465/04).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
У Доповіді щодо верховенства права Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), схваленій на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року, зазначено, що правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.
Враховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України та те, що річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №2-1678/05 (провадження №14-262цс19).
Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
28 грудня 2019 року Одеська міська рада звернулась до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ухвалене 28 липня 2011 року, тобто більше, ніж через вісім років. На час звернення з цією скаргою була чинною редакція частини другої статті 358 ЦПК України, відповідно до якої встановлено преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом місцевого самоврядування незалежно від причин поважності пропуску такого строку.
Таким чином, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради слід було відмовити.
Відповідно до принципів, викладених в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №7 «Про судову практику розгляду справ в апеляційному порядку» питання помилково відкритого апеляційного провадження вирішується шляхом постановлення ухвали про його закриття за такою скаргою.
За таких обставин, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2011 року підлягає закриттю, як помилково відкрите.
Керуючись ст. ст. 358, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено: 29 липня 2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дришлюк
Р.Д.Громік