Номер провадження: 22-ц/813/1778/21
Номер справи місцевого суду: 520/15383/16-ц
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Драгомерецький М. М.
21.07.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
за участю: представника відповідача Одеської міської ради - Романець Ю.В.О.,
у відкритому судовому засіданні переглянув апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності в порядку спадкування,-
05 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом в якому просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю з 1994 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (дня смерті ОСОБА_3 ) та визнати за нею право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті ОСОБА_3 , з яким ОСОБА_2 проживала однією сім'єю більш ніж двадцять років, відкрилась спадщина у вигляді квартири, однак при зверненні до нотаріуса для отримання спадщини, ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва у зв'язку із необхідністю доведеності спільного проживання та оформлення правового статусу квартири, яка не момент смерті ОСОБА_3 не була оформлена як власність, незважаючи на виплату пайових внесків.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, вважаючи недоведеними у судовому засідання факту постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..
У зв'язку із смертю позивача ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2017 року провадження по справі було закрито (т. 1 а.с. 71).
Постановою апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 , як правонаступниці ОСОБА_2 , була задоволена та скасована ухвала від 29 серпня 2017 року, і справа направлена до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 122).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року позов задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , у період з 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ( день смерті ОСОБА_3 ). В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Одеська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду в частині позовних вимог щодо визнання права власності в порядку спадкування апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явилась, але про розгляд справи вона сповіщалась належним чином та завчасно, що підтверджено поштовими повідомленнями про отримання судової повістки її адвокатом Дорошенком С.О..
Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
Тому згідно правил ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку, що вказані обставини не перешкоджають розглядові справи у відсутність належно сповіщених сторін.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Так, судом першої інстанції встановлено, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що 26 червня 2016 року зроблений відповідний запис про смерть (т. 1 а.с. 9).
ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав у квартирі АДРЕСА_1 , з 09 січня 1976 року до дня смерті, про що свідчать довідка з домової книги (т. 1 а.с. 58) та довідка ЖБК «Комунальник» про відсутність заборгованості за комунальні послуги (т. 1 а.с. 12).
22 липня 2016 року, після смерті ОСОБА_3 , до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2 , місце проживання якої зареєстровано у АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 183).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 83) та її єдиним спадкоємцем є ОСОБА_1 , яка звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (т. 1 а.с. 81).
Відомостей про шлюбні відносини ОСОБА_3 у архівах не знайдено, а ОСОБА_2 знаходилась у шлюбі з ОСОБА_4 з 1957 року, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с. 241).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За своєю правовою природою принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві засновано на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей суду та сторін. При цьому принцип змагальності сторін взаємопов'язаний із принципами диспозитивності цивільного судочинства та незалежності суду. Суд досліджує та оцінює надані учасниками справи або витребувані за їх клопотання докази, але, за загальним правилом, збирання доказів не є обов'язком суду (статті 2, 12, 13 ЦПК України).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Такий правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, як на підставу встановлення вказаного факту, послався на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також на спільний акт інших сусідів будинку АДРЕСА_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Тобто місце проживання особи не є тотожнім місцю її перебування, тобто того місця де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
Згідно із п. 3.22 порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 передбачено, що у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання разом зі спадкодавцем доказом постійного проживання можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
На підтвердження проживання зі спадкодавцем однією сім'єю позивачем надано лише спільний акт сусідів будинку АДРЕСА_3 , довідку про відсутність заборгованості по оплаті комунальних послуг.
Проте надані документи перелічені вище, достатньо і достовірно не підтверджують факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю, а саме: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків.
Фактично факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю, підтвердили лише допитані в судовому засіданні свідки.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції, оскільки для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази, які в сукупності можуть підтвердити, зокрема ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не підкріплені письмовими доказами на підтвердження ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків подружжя.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №129/2115/15-ц також зазначено, що для встановлення факту спільного проживання, показання свідків не можуть бути єдиною підставою.
Проте суд першої інстанції зібравши наведені докази, належної та об'єктивної оцінки в сукупності їм не надав і дійшов помилкового висновку про доведеність факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги у задоволеній частині позову є недоведеними, та у їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального права, то рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог щодо встановлення факту постійного проживання однією сім'єю із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Встановлено, що Одеська міська рада понесла та документально підтвердила сплату судового збору при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в сумі 2 067 грн. (т. 2 а.с. 49)., тому у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне присудити на користь Одеської міської ради з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Одеської міської ради (ЄДРПОУ 26597691) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 067 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 29 липня 2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дришлюк
Р.Д.Громік