вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" липня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2198/21
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Київхліб» про забезпечення позову до пред'явлення позову, без виклику (повідомлення) учасників справи
до особи, яка в подальшому набуде статусу учасника справи - відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «СВО Плюс» (08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вулиця Родини Кістяківських, будинок 41, код 39617562)
28.07.2021 до Господарського суду Київської області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Київхліб» (надалі - заявник) із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти товариства з обмеженою відповідальністю «СВО Плюс».
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник вказує, що ним на підставі договору поставки здійснено поставу товару товариству з обмеженою відповідальністю «СВО Плюс», однак, останній своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару не виконав. Та у зв'язку з тим, що за товариством з обмеженою відповідальністю «СВО Плюс» обліковується заборгованість, заявник має намір звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості в судовому порядку.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник мотивує тим, що згідно відкритих відомостей з державних реєстрів, у товариства з обмеженою відповідальністю «СВО Плюс» у власності відсутнє будь-яке рухоме та нерухоме майно. Крім того, заявник вказує, що за товариством з обмеженою відповідальністю «СВО Плюс» рахується податковий борг.
На переконання заявника, невжиття судом відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, з яким має намір звернутися заявник, що надалі може призвести до неможливості захисту порушених прав заявника, адже у випадку відсутності заходів забезпечення позову товариство з обмеженою відповідальністю «СВО Плюс» може вивести кошти зі свого рахунку та припинити свою господарську діяльність.
Розглянувши подану заявником заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. (Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 03.04.2019 у справі № 918/702/18, від 17.04.2019 у справі № 914/1257/18, від 02.07.2019 № 910/16944/18).
Дослідивши матеріали та обставини справи, зміст позовних вимог, перевіривши доводи заявника щодо необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, у даному випадку, саме на заявника покладено обов'язок доведення, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно приписів ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову судом не встановлено, а заявником не доведено існування фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Заявником не наведено обґрунтованих доводів щодо існуючих обставин, які вказують на ймовірне ускладнення або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не надано доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення претензії. Також заявником не підтверджено належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, які свідчать про можливість невиконання судового рішення.
Посилання заявника на недобросовісне ставлення ТОВ «СВО Плюс» до виконання прийнятих на себе зобов'язань перед заявником, не підтверджено жодними доказами. Також заявником не подано доказів на підтвердження доводів про те, що між ним та ТОВ «СВО Плюс» існують будь-які правовідносини, на підставі яких у останнього виникли зобов'язання перед заявником, а також не надано доказів, що у власності відповідача відсутнє нерухоме майно, такі доводи ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджено жодними доказами.
Відтак, наведені заявником у заяві доводи є лише оціночними суб'єктивними судженнями без конкретних доказів, які б свідчили про можливе ухилення відповідачем від виконання своїх зобов'язань чи про вчинення дій, що у подальшому могли б призвести до зменшення обсягів наявних грошових активів, що може призвести до ускладнення виконання судового рішення.
З огляду на відсутність будь-яких доказів у справі, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, аргументи заявника є нічим іншим, як припущеннями.
Отже, саме лише припущення заявника, що ТОВ «СВО Плюс» може ухилятися від виконання рішення суду, без надання жодних доказів, не є безумовною підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Таким чином, заявником не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, у вигляді накладення арешту на грошові кошти ТОВ «СВО Плюс», може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. А заява позивача обґрунтована його власними припущеннями, що не є достатніми підставами для задоволення заяви про забезпечення позову, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову поданої до пред'явлення позову.
Керуючись ст. ст. 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Київхліб» про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити.
Ухвала складена та підписана 29.07.2021, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ст. 255, 256 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення».
Суддя Р.М. Колесник