ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.07.2021Справа № 910/6097/21
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотен" (79013, Львівська обл., місто Львів, ВУЛ. АРХІТЕКТОРСЬКА, будинок 7, квартира 5; ідентифікаційний код 19332414)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айдіал Прінт" (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИКІЛЬСЬКО-СЛОБІДСЬКА, будинок 2 Б; ідентифікаційний код 39086944)
про стягнення 54 219,36 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 25.05.2021),
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи,
У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Екотен" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айдіал Прінт" (далі - відповідач) про стягнення 101 471,56 грн, з яких 90 247,00 грн основного боргу, 5 474,96 грн пені, три проценти річних у розмірі 1 343,47 грн та 4 406,13 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 13.11.2015 № 1311/2 щодо здійснення розрахунку за поставлений товар за видатковими накладними у встановлений договором строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/6097/21 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
17.05.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що на користь ТОВ «Екотеп» протягом квітня - травня 2021 року було сплачено 52 252,20 грн, у зв'язку з чим сума основного боргу становить 45 802 грн. Також безпідставним є нарахування 3% річних, пені та інфляційних втрат, оскільки договором не були передбачені такі штрафні санкції. При цьому, позивачем не вживались заходи для врегулювання даного спору в позасудовому порядку. Зокрема, відповідач звернув увагу, що він не ухиляється від виконання свого зобов'язання.
24.05.2021 через загальний відділ діловодства подано відповідь на відзив, в якому позивач повідомляє, що після пред'явлення даного позову відповідачем здійснено часткову оплату основного боргу у загальному розмірі 17 252,20 грн, однак оплату згідно платіжного доручення №4413 від 08.04.2021 у розмірі 5 000,00 грн було враховано при розрахунку основної суми боргу при пред'явленні позову.
У той же час, позивач, зважаючи на часткове погашення відповідачем заборгованості просить суд стягнути 54 219,36грн, з яких 42 994,80грн. основний борг, 5 474,96 грн пеня, 4 406,13 грн інфляційні втрати та 1 343,47 грн 3% річних.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
13.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екотен" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айдіал ІІрінт" (покупець) укладено договір поставки №1311/2 (надалі - договір поставки), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти поліграфічні матеріали (товар), а покупець прийняти і оплатити його вартість в строки та порядку, передбачені цим договором.
Згідно з пунктом 2.1 договору поставки ціна і загальна вартість партій товару визначаються сторонами у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 5.2. договору поставки передбачено, що поставка здійснюється на умовах відстрочення платежу. Покупець зобов'язаний здійснити оплату за кожну поставлену партію товару в повному розмірі протягом 30 (тридцять) календарних днів з моменту поставки кожної партії товару.
На виконання умов вказаного договору позивач у період з 26.12.2019 по 19.11.2020 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 323 735,88 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи та належним чином оформленими видатковими накладними.
Відповідачем здійснено оплату товару на суму 233 488,88 грн, у зв'язку з чим станом на день звернення з позовом до суду, 12.04.2021, борг відповідача перед позивачем склав 90 247,00 грн.
Отже товар поставлений за видатковими накладними ВН № 4998 від 10.08.2020, ВН № 5086 від 13.08.2020, ВН № 5330 від 25.08.2020, ВН № 5431 від 26.08.2020, ВН № 5384 від 27.08.2020, ВН № 5510 від 02.09.2020, ВН № 5598 від 04.09.2020, ВН № 5699 від 09.09.2020, ВН № 5802 від 14.09.2020, ВН № 5942 від 17.09.2020, ВН № 6704 від 16.10.2020, ВН № 6777 від 20.10.2020, ВН № 6864 від 22.10.2020, ВН № 6943 від 26.10.2020, ВН № 6974 від 27.10.2020, ВН №7148 від 03.11.2020, ВН № 7569 від 19.11.2020 не був оплачений відповідачем повністю, а за видатковою накладною ВН № 4905 від 05.08.2020 не оплачений частково на суму 2 353,60 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача вимогу N°19-02/21-2 від 19.02.2021 про сплачу заборгованості, яка отримана відповідачем 26.02.2021.
Відповідач після звернення позивача з позовом до суду, перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 47 252,20 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 4413 від 08.04.2021 на суму 5 000 грн, № 4430 від 16.04.2021 на суму 2 353,60 грн, № 4431 від 16.04.2021 року на суму 2 676,80 грн, № 4434 від 19.04.2021 на суму 1 000 грн, № 4451 від 27.04.2021 на суму 3 663,60 грн, № 4464 від 06.05.2021 на суму 29 751 грн, № 4486 від 13.05.2021 на суму 7 807,20 грн.
В іншій частині відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар в повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим за ним рахується борг в розмірі 42 994,80 грн.
Доказів протилежного відповідач суду не надав.
Невиконання відповідачем зобов'язань за договором в повному обсязі, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладений між сторонами договір є договором про поставку та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, ЦК України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору поставки позивач у період з 26.12.2019 по 19.11.2020 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 323 735,88 грн.
Відповідач здійснив оплату товару на суму 233 488,88 грн, у зв'язку з чим станом на день звернення з позовом до суду - 12.04.2021, борг відповідача перед позивачем становив 90 247,00 грн.
Після звернення позивача з позовом до суду відповідач перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 47 252,20 грн.
В іншій частині відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар в повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим за ним рахується борг в розмірі 42 994,80 грн.
Отже, беручи до уваги, що доказів сплати 42 994,80 грн боргу відповідачем до суду не надано, суд дійшов висновку про стягнення вказаної суми на користь позивача.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 474,96 грн три проценти річних у розмірі 1 343,47 грн та 4 406,13 грн інфляційних втрат.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.2 договору поставки, у випадку прострочення покупцем терміну оплати, зазначеного у пункті 5.2 цього договору, він сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Згідно з пунктом 6.4 договору поставки період часу, за який нараховується пеня становить 3 (три) роки.
Отже, з огляду на положення пункту 6.4 договору поставки, сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, позивач визначаючись з датами початку перебігу строку прострочення виконання зобов'язання за видатковими накладними ВН № 5431 від 26.08.2020, ВН № 5510 від 02.09.2020, ВН № 5699 від 09.09.2020, ВН № 5802 від 14.09.2020 та ВН № 7569 від 19.11.2020 не врахував, що відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Щодо заявлених позивачем до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо своєчасної оплати послуг є порушенням умов договору, як наслідок є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційні втрати не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Досліджений судом розрахунок компенсаційних витрат, наведений позивачем у позовній заяві, також свідчить про неправильно визначені позивачем дати початку періоду їх нарахування за тими ж видатковими накладними, що наведені судом вище.
Окрім того, позивач, нараховуючи втрати від інфляції не врахував правову позицію Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду (постанова від 20.11.2020 № 910/13071/19) щодо методики обрахунку інфляційної складової за повний та неповний місяць.
З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення пені, трьох процентів річних і інфляційних втрат та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 5 445,68 грн, три проценти річних у розмірі 1 336,66 грн та 4 363,01 грн інфляційних втрат.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айдіал Прінт" про стягнення 54 219,36 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 25.05.2021) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айдіал Прінт" (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИКІЛЬСЬКО-СЛОБІДСЬКА, будинок 2 Б; ідентифікаційний код 39086944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотен" (79013, Львівська обл., місто Львів, ВУЛ. АРХІТЕКТОРСЬКА, будинок 7, квартира 5; ідентифікаційний код 19332414) 42 994,80 грн (сорок дві тисячі дев'ятсот дев'яносто чотири гривні 80 копійок) основний борг, 5 445,68 грн (п'ять тисяч чотириста сорок п'ять гривень 68 копійок) пеня, 1 336,66 грн (одна тисяча триста тридцять шість гривень 66 копійок) три проценти річних, 4 363,01 грн (чотири тисячі триста шістдесят три гривні 01 копійка ) інфляційні втрати та 2 268,23 грн (дві тисячі двісті шістдесят вісім гривень 23 копійки) судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ