Іменем України
27 липня 2021 року
м. Харків
справа №638/19335/18
провадження №22-ц/818/4534/18
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - Служба у справах дітей Управління служб у справах дітей Департаменту охорони здоров'я та соціальних питань Харківської міської ради, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Управління служб у справах дітей Департаменту охорони здоров'я та соціальних питань Харківської міської ради, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення способу участі батька у вихованні дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2020 року, постановлене під головуванням судді Аркатової К.В. в залі суду м. Харкові, -
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Управління служб у справах дітей Департаменту охорони здоров'я та соціальних питань Харківської міської ради, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення способу участі батька у вихованні дитини, - задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено порядок участі у вихованні дитини згідно з наступним графіком побачень: перша, третя субота та друга, четверта неділя місяця з 9 год. до 12 год., щосереди з 18 год. до 20 год. без присутності матері дитини ОСОБА_2 , а також шляхом проведення спільного із дитиною відпочинку під час відпустки строком не менше двадцяти чотирьох календарних днів щороку з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров'я дитини, рекомендацій лікарів та за домовленістю між батьками дитини. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 352,40 грн. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що в позовній заяві позивач посилався на те, що кожна спроба батька поспілкуватися із дитиною закінчується конфліктом та викликом поліції, але врегулювати дане питання через укладання відповідного нотаріально посвідченого договору або через орган опіки та піклування відповідач відмовляється. Проте відповідач ніколи не чинила перешкод позивачу у побаченні з донькою, не заперечувала та не заперечує право батька спілкуватись та виховувати доньку. А лише просила суд прийняти до уваги, що батько халатно ставиться до хвороби дитини, яка з народження знаходиться на обліку у лікарів. На підставі чого просила визначити порядок участі батька в вихованні дитини тільки в присутності матері, та враховуючи, що дитина постійно знаходиться під диспансерним спостереженням лікарів, відвідування не можуть бути передбачені заздалегідь. Проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не встановив фактичних обставин у справі, не надав оцінки діям позивача та, задовольняючи частково позов, фактично порушив право дитини.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення способу участі батька у вихованні дитини слід визначити відповідно до графіку побачень запропонованого висновком служби у справах дітей, але без присутності матері, оскільки відсутні обґрунтовані посилання а необхідність зустрічей батька з дитиною у присутності матері. Саме такий спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з ним у повній мірі відповідатиме інтересам як батьків, так і дитини, а також є достатнім для забезпечення участі батька у процесі вихованні дитини. Що стосується вимог позивача про проведення спільного відпочинку під час відпустки строком не менше двадцяти чотирьох календарних днів щороку, то таку вимогу задоволено частково з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров'я дитини, рекомендацій лікарів та за домовленістю між батьками дитини.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.11.2014 року до 07.11.2018 року, від якого мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, працює в ТОВ «Автомобільний дім «Соллі-Плюс» на посаді менеджера з роботи з корпоративним клієнтами, має позитивну характеристику з місця роботи, не має дисциплінарних стягнень, користується авторитетом у співробітників підприємства та має ряд позитивних відгуків від клієнтів. Відповідач, будучи зареєстрованим у м. Харкові за адресою: АДРЕСА_1 , орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має захворювання мільтікістоз нирки та вікарну гіпертрофію правої нирки. У зв'язку з даним захворюванням дитина знаходиться на диспансерному обліку лікаря.
З висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 715 від 19.11.2019 року вбачається, що доцільне встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши час: перша, третя субота та друга, четверта неділя місяця з 9 год. до 12 год., щосереди з 18 год. до 20 год. у присутності матері дитини ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку згідно з актом обстеження житлово - побутових умов від 08.08.2019 року, за адресою місця проживання позивача створені належні умови проживання або перебування дитини. ОСОБА_1 не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, має позитивні характеристики з місця роботи.
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що після припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 почала чинити перешкоди йому у спілкуванні з дитиною, а саме повністю відмовляє батькові у спілкуванні з дитиною та участі у її вихованні, кожна спроба поспілкуватись з дитиною закінчується конфліктом та викликом поліції, що негативно впливає як на саму дитину, так і порушує права батька. Врегулювати дане питання через укладення відповідного нотаріально посвідченого договору або через орган опіки та піклування ОСОБА_2 категорично відмовляється, що змусило його звернутися до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до положень ст. 1-3 Конвенції ООН "Про права дитини" в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Із тлумачення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ст.ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Стаття 18 Конвенції ООН "Про права дитини" встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
Статтями 11, 15 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Положеннями ст. 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно ст. 159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
При визначенні способу участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною, суд враховує вік дитини, прихильність дитини до батька та матері, ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, ведення ними здорового способу життя та відсутність шкідливих звичок.
Таким чином, законодавство України закріпило право одного з батьків, хто проживає окремо від дитини має право спілкуватись з нею та брати участь у її вихованні.
Законодавством також встановлений обов'язок батьків або інших осіб, з якими проживає дитина, не чинити перешкоди у здійсненні батьком прав щодо виховання дітей та правовий механізм захисту цього права у випадку його порушення у судовому порядку.
Суд при встановленні способу спілкування, має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать про те, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає разом з матір'ю ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 є батьком малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дуже любить свою дочку та має бажання приймати участь у її вихованні та спілкуватись з дитиною, позитивно характеризується, є матеріально забезпеченою людиною, має належні житлові умови для проживання або перебування дитини.
Даних, що зустрічі без присутності матері зашкодять інтересам дитини матеріали справи не містять.
Натомість між батьками дитини склались неприязливі стосунки, тому побачення дитини з батьком у присутності матері не відповідатимуть інтересам дитини.
Посилання апелянта на те, що оскільки дитина постійно знаходиться під диспансерним спостереженням лікарів, відвідування не можуть бути передбачені заздалегідь колегією суддів не приймається, оскільки задовольняючи позовні вимоги в частині проведення спільного відпочінку під час відпустки строком не меньше двадцяти чотирьох календарних днів судом першої інстанції було визначено з врахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров'я дитини, рекомендацій лікарів та за домовленістю між батьками дитини.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для встановлення способу участі батька у вихованні дитини без присутності матері - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 370, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 29.07.2021 року.