Справа № 632/769/21 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/956/21 Доповідач: ОСОБА_2
22 липня 2021 року м. Харків
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого судді ОСОБА_2 ,
- суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
- секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 28.04.2021,-
Цією ухвалою слідчого судді відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про арешт майна.
Як вбачається з матеріалів справи в СВ ВП № 1 Лозівського РВП ГУНП в Харківській області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021226120000016 від 08.04.2021, за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ст. 356 КК України, а саме за заявою ОСОБА_8 про те, що 08.04.2021 невстановлена особа, знаходячись за адресою: Харківська область, м. Первомайський, самовільно, всупереч установленому законом порядку, вчинила дії, правомірність яких оспорює ОСОБА_8 , чим спричинила матеріальні збитки.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про арешт майна, слідчий суддя послався на те, що заявником не доведено правову підставу для арешту майна - не надано доказів факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди, та відсутність обґрунтування та доведення викладених обставин у цивільному позові
Не погодившись з ухвалою слідчого судді, представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 28.04.2021, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання та накласти арешт на майно.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України.
Повідомлені належним чином про час та місце розгляду апеляції учасники справи до суду апеляційної інстанції не прибули.
За наведених вище обставин враховуючи стислі строки регламентовані ч. 2 ст. 422 КПК України судова колегія вважає можливим розглянути апеляцію по суті, без учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце проведення апеляційного розгляду, так як в силу вимог ч. 4 ст. 405 КПК України дані обставини не є перепоною для апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженні №12021226120000016 від 08.04.2021, за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ст. 356 КК України.
Також з клопотання про арешт майна не вбачається, що заявником належним чином не підтверджено факт завдання шкоди і її розміру.
Слідчий суддя обґрунтовано вказав, що позовна заява, долучена до матеріалів в обґрунтування клопотання, не містить ознак прийняття її дізнавачем (тільки дата її складання, підпис, ОСОБА_7 ), незважаючи на те, що серед письмових доказів і міститься клопотання дізнавачу про прийняття позовної заяви з відміткою ВП №1 Лозівського РВП від 22.04.2021.
Крім того, письмові докази в обґрунтування позову, навіть якщо вважати, що позовна заява прийнята дізнавачем та долучена до матеріалів кримінального провадження, до останньої не долучалися, оскільки в додатках вказано про відомості про офіційний курс НБУ (слідчому судді не надано) та витяг з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів, а також зазначено, що документи в підтвердження містяться в матеріалах кримінального провадження.
Тому, факт шкоди жодним чином не встановлено. Сума шкоди в розмірі 67 344 гривень також зазначена лише у його поясненнях дізнавачу та вказана у цивільному позові.
Жодного доказу про передачу грошей та їх суму суду не надано.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів також зазначає наступне.
Відповідно до ст. 98 КПК України матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.
Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Відмовляючи в задоволенні клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що формальний підхід представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 до складання цивільного позову і перекладання відповідальності доведення обставин позову в кримінальному провадженні на слідчого суддю чи дізнавача, а також те, що заявником не доведено правову підставу для арешту майна - не надано доказів факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди, та відсутність обґрунтування та доведення викладених обставин у цивільному позові.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
В ч. 5 ст. 132 КПК України зазначено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Між тим, клопотання належним чином не обґрунтоване і не в повному обсязі відповідає вимогам ст. 171 КПК України.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч. ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст.172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.
Мотиви прийнятого рішення про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.
Крім цього, апеляційний суд зазначає, що накладення арешту на земельну ділянку, яка перебуває у власності держави та може бути відчужена лише за спеціально встановленою процедурою, є неефективним заходом забезпечення кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Частина 1 статті 173 КПК України передбачає, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Враховуючи вищевказані обставини, вимоги кримінального процесуального закону, що регулюють означені правовідносини, а також приймаючи до уваги наведену практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарг, не вбачає.
Керуючись ст. ст.392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 28.04.2021 щодо відмови в накладенні арешту на майно у кримінальному провадженні № 12021226120000016 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді