22 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/16115/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Центрального територіального Управління Національної гвардії України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 ( суддя першої інстанції Рищенко А.Ю.) в адміністративній справі №160/16115/20 за позовом ОСОБА_1 до Центрального територіального Управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку,-
03.12.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального територіального управління Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:
визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні;
зобов'язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2019 року по 13.07.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Центральне територіальне управління Національної гвардії України виплатила грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 - 14.07.2020. У зв'язку з чим, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу компенсацію за час затримки розрахунку на день звільнення з Центрального територіального управління Національної гвардії України, а саме з 04.06.2019 по 13.07.2020.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
З апеляційною скаргою звернувся відповідач Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій зазначає про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Згідно з п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Центральному територіальному управлінні Національної гвардії України (надалі - ЦТУ НГУ), за час якої отримав статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 23.12.2015).
Згідно витягу з наказу начальника ЦТУ НГУ № 116 від 03.06.2019 (по стройовій частині) припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу окремого загону спеціального призначення ЦТУ НГУ та всіх видів забезпечення:
старшого прапорщика ОСОБА_2 (Г-061498), офіцера (кулеметника) екіпажу командно-штабної машини Р-04КМ групи спеціального призначення (бойового та матеріально-технічного забезпечення) окремого загону спеціального призначення, звільненого за підпунктом “б” пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з військової служби на підставі наказу начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України від 23.05.2019 № 36 о/с, у запас за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу, з 03 червня 2019 року та направити на військовий облік до Кам'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області. Втім, позивачу при звільнені не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та було відмовлено у виплаті такої грошової компенсації.
Відтак, 29.04.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального територіального управління Національної гвардії України, в якій позивач просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
зобов'язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби. 05.06.2020 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/4725/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального територіального управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Центральне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Як зазначено позивачем, компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 у сумі 50 781,67 грн. ОСОБА_1 отримав 14.07.2020, що підтверджується скріншотом виписки з банку від 14.07.2020.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 звертався із заявою до Центрального територіального управління Національної гвардії України, в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні.
24.11.2020 року Центральне територіальне управління Національної гвардії України листом № Т-61/14-1998 відмовила позивачу у виплаті зазначеної компенсації, посилаючись на те, що нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнені військовослужбовців зі служби.
Незгода позивача із бездіяльністю відповідача щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
П.2, 4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно ч.2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, п.242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, врегульовано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
Задля захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Таким чином, Велика Палата прийшла до висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
У постанові Великої Палати у справі № 821/1083/17 також вказано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналіз вищезазначеного свідчить про те, що нормами ст.117 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як вже було зазначено вище, що 03.06.2019 позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення. Водночас остаточний розрахунок з позивачем проведено 14.07.2020, тобто, остаточно, всі належні позивачу при звільненні суми до виплати, відповідач здійснив не в день фактичного звільнення позивача, а з порушенням строків, встановленихст.116 КЗпП України.
Отже враховуючи те, що в рамках розгляду даної справи з'ясовано, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено повного розрахунку, останній має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позову.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Центрального територіального Управління Національної гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 в адміністративній справі №160/16115/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 26 липня 2021 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва