29 липня 2021 р. Справа № 520/2194/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Бершова Г.Є.,
Суддів: Чалого І.С. , Катунова В.В. ,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 по справі № 520/2194/21 (головуючий 1 інстанції Ніколаєва О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради в якому просив:
- визнати протиправним бездіяльність відповідача щодо недоплати позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок, нарахування та виплату позивачу недоплачену щорічну разову допомогу до 5 травня, як інваліду війни 2 групи за 2020 рік відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, на момент проведених виплат, з урахуванням проведених виплат, у сумі 9464,00 грн. (дев'ять тисяч чотириста шістдесят чотири).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має статус особи з інвалідністю в наслідок війни ІІ групи та користується пільгами, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказує, що у 2020 році відповідачем обчислений розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з обмеженням фіксованою сумою, а не у повному обсязі, визначеного з частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На переконання позивача, відповідачем безпідставно застосовано Постанову Кабінету Міністрів України №112 у частині зменшення виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у фіксованому розмірі, що зумовило його звернутись до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум у сумі 9464,00 грн. (дев'ять тисяч чотириста шістдесят чотири гривні 00 копійок).
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач порушення свого права дізнався у квітні 2020 року, а до суду звернувся з даним позовом 12.02.2021, з порушенням шестимісячного строку встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 24.01.2013.
У 2020 році відповідачем виплачена позивачу разова щорічна грошова допомога до 5 травня у розмірі 3640,00 грн., що не заперечується сторонами у справі.
Позивач 03.02.2021 звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Відповідач листом від 10.02.2021 №10-29/1056/4-04/21 повідомив позивача, що спірна допомога виплачена у 2020 році відповідно до чинного законодавства та вказав, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати вказаної допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Позивач не погодившись із правомірністю визначення відповідачем належного до виплати розміру соціальної виплати звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-XII (в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 № 367-XIV) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: II групи - вісім мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом “б” підпункту 2 пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 року (набрав чинності 01.01.2008) у статті 13 частину п'яту Закону № 3551-XII викладено у такій редакції:
“Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту “б” підпункту 2 пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI.
Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII і Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”, Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31.03.2015 року, № 141 від 02.03.2016 року, № 233 від 05.04.2017 року, № 170 від 14.03.2018 року, № 237 від 20.03.2019 року та № 112 від 19.02.2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги.
Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020 визначено розмір виплати разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни II групи - 3640 грн.
В подальшому рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Окреме положення п. 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27.02.2020 застосовуються положення статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: II групи - вісім мінімальних пенсій за віком.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у рішенні від 29.09.2020 по справі № 440/2722/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
Зазначеним рішенням встановлено, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998.
Враховуючи викладене колегія суддів зазначає, що оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ст. 13 Закону № 3551-XII, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що отримання такої допомоги у меншому розмірі порушує права позивача.
Також, колегія суддів зазначає, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону № 3551-ХІІ. При цьому, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Як зазначив Верховний Суд у постанові, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги.
Отже, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
При розгляді даної справи судом встановлено, що безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу здійснило Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської в розмірі 3640,00 грн.
Щодо посилання апелянта на те, що позивачем пропущений строк звернення з адміністративним позовом до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абз. 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що вирішальним для визначення строків звернення до адміністративного суду є встановлення факту, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі 826/5240/18.
Разом з цим, предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, якщо інше прямо не передбачено законом.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17.
Матеріалами справи встановлено, що позивач звернулась до суду із адміністративним позовом у 12.02.2021 року та оспорює бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій.
Також, матеріали справи містять заяву позивача від 03.02.2020 року до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської, про нарахування та виплату позивачу до 5 травня разової грошової допомоги за 2020 рік, у належному розмірі.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 17-1 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
30 вересня 2020 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2020 року.
Таким чином, доводи апелянта щодо пропущення позивачем строку звернення з позовом до суду не знайшли свого підтвердження.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язати Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 по справі № 520/2194/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Г.Є. Бершов
Судді І.С. Чалий В.В. Катунов