29 липня 2021 р. Справа № 440/666/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 р. (ухваленен суддею Канигіною Т.С.) по справі № 440/666/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просив: визнати протиправними та скасувати нарахування зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 20.03.2015 р. по 14.03.2020 р.; визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді неповернення позивачу помилково сплачених коштів у сумі 80688,36 грн.; зобов'язати відповідача надати органу Казначейства подання (висновок) про повернення позивачу помилково сплачених коштів у сумі 80688,36 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано нарахування позивачу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 20.03.2015 р. по 14.03.2020 р.; визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Полтавській області щодо нерозгляду належним чином заяви позивача від 14.12.2020 р. про повернення помилково сплачених коштів у сумі 80688,36 грн.; зобов'язано Головне управління ДПС у Полтавській області скласти та направити органу Казначейської служби висновок про повернення позивачу помилково сплачених коштів у сумі 80688,36 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Конституції України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 17.05.2005 р. перебуває на обліку в ГУ ДПС у Полтавській області, ДПІ у м. Полтаві (м. Полтава) як платник спрощеної системи оподаткування обліку та звітності до 31.12.2016 р., з 01.01.2017 р. по 28.12.2018 р. перебував на загальній системі оподаткування обліку та звітності, а 28.12.2018 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .
Позивачем за період з 09.09.2015 р. по 03.06.2020 р. сплачено єдиний соціальний внесок у сумі 95303,68 грн., що підтверджується відомостями з інтегрованої картки платника податків.
Згідно із інтегрованою карткою платника податків та податкової вимоги № Ф-3713-25 від 13.02.2015 р. у позивача станом на 12.02.2015 р. існувала заборгованість зі сплати єдиного податку в розмірі 14614,98 грн.
14.12.2020 р. позивач звернувся до Головного управління ДПС у Полтавській із заявою про перерахування надміру сплачених коштів у сумі 80688,36 грн.
У зв'язку тим, що контролюючим органом не надано відповідь на вищевказану заяву та не повернуті коштів у сумі 80688,36 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача є: визнання протиправним та скасування нарахування позивачу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 20.03.2015 р. по 14.03.2020 р.; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду належним чином заяви позивача від 14.12.2020 р. про повернення помилково сплачених коштів у сумі 80688,36 грн.; зобов'язання Головного управління ДПС у Полтавській області скласти та направити органу Казначейської служби висновок про повернення позивачу помилково сплачених коштів у сумі 80688,36 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в подальшому - Закон №2464-VI).
Згідно із ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є: роботодавці, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із абз. 1 п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.
Тобто, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, враховуючи особливості форми діяльності самозайнятих осіб, до яких відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відноситься фізична особа-підприємець, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Тобто, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте, є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 06.05.2020 р. у справі № 400/1622/19, від 19.01.2021 р. у справі № 640/177793/19.
Судовим розглядом встановлено, що 20.03.2015 р. між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі начальника Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України строком на п'ять років, на підставі якого позивач з 20.03.2015 р. по 19.09.2020 р. проходив військову службу в Полтавському зональному відділі військової служби правопорядку, що підтверджується контрактом від 20.03.2015 р. та трудовою книжкою ОСОБА_1 , НОМЕР_1 , копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Згідно із інформації "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) єдиний внесок за застраховану особу ОСОБА_1 у період з 2015 по 2020 роки сплачено роботодавцем.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску за період з березня 2015 року по вересень 2020 року, оскільки вказаний внесок сплачений роботодавцем позивача.
Крім того, матеріалами справи підтверджено статус позивача як застрахованої особи, сплату протягом вказаного періоду його роботодавцем ЄСВ в розмірі не менше мінімального, а також фактичне нездійснення позивачем підприємницької діяльності та відсутність доходів від провадження такої діяльності.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі юридичних осіб або самозайнятих осіб, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 480/4656/18.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем помилково сплачено ЄСВ, та у позивача у спірний період обов'язку сплачувати ЄСВ як ФОП не було, то відповідачем протиправно не розглянути заяву ОСОБА_1 про повернення надміру сплачених коштів.
Згідно з підпунктом 1 пункту 5 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 р. № 6 (в подальшому - Порядок № 6), повернення Коштів здійснюється у випадках: надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719.
Пунктом 6 Порядку № 6 встановлено, що повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення (далі - Заява). У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, Заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.
Згідно із п. 7 Порядку № 6, у разі надходження Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації. Заява залишається без задоволення у таких випадках: невідповідність Заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку; недостовірність викладеної у Заяві Платника інформації; подання Заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску; наявність у Платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій. У разі відмови в задоволенні Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 Платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.
Відповідно до п. 8 Порядку № 6, на підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства). Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує Кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок Платника, зазначений у Заяві, відкритий у банку або органі Казначейства.
Таким чином, із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України належним способом захисту прав позивача є: визнання протиправним та скасування нарахування позивачу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 20.03.2015 р. по 14.03.2020 р.; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду належним чином заяви позивача від 14.12.2020 р. про повернення помилково сплачених коштів у сумі 80688,36 грн.; зобов'язання Головне управління ДПС у Полтавській області скласти та направити органу Казначейської служби висновок про повернення позивачу помилково сплачених коштів у сумі 80688,36 грн.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 р. по справі № 440/666/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій